Олександр САПЕЛЬНЯК: «Ми дуже скучили за хорошим футболом»

— Олександре Яковичу, пам’я­таю, як півтора року тому ваша команда, на жаль, вирішила знятися зі змагань у другій лізі. І ось тепер «Мир» повертається до професіо­налів. Розкажіть, що змінилося за цей час?

— Відповім так: наші вболівальники увесь цей час нам завжди говорили, особливо президенту клубу Івану Івановичу Доценку, що маємо постаратися повернутися до другої ліги, адже там футбол набагато цікавіший. На наші домашні матчі завжди приходить багато людей. І ось зараз багато хто телефонує й уточнює, чи справді ми повертаємось до другої ліги? Люди справді цим живуть. Одверто кажучи, всі ми дуже скучили за хорошим футболом. Звісно, це не прем’єр-ліга, але друга ліга — це вже рівень команд майстрів.

— Цікаво, наскільки змінилася ваша команда з того часу?

— У нас відбулися дуже великі зміни. Із того складу, який у нас виступав у другій лізі, залишилося чотири людини! У житті немає нічого постійного, йдуть зміни. Після того, як ми знялись із чемпіонату, гравці отримали статус вільних агентів, хтось заграв у інших командах, хтось ні. Сьогодні (інтерв’ю відбувалось у неділю. — В. Б.) перший день, як ми зібралися для підготовки до нового сезону. Нині є багато футболістів, які приїхали на перегляд. Хочеться не прос­то укомплектуватись, а провести підсилення на потрібному рівні, бо в другій лізі так просто не прогуляєшся полем… Із іншого боку, нам доволі тяжко якісно підсилитись, адже ми мешкаємо в селі, а молодь хоче виступати за команди з міста, обласного чи районного центру. Але я переконаний: хто хоче грати у футбол, тому все одно, де саме грати. Хтось ставить перед собою завдання, що друга ліга — це стартовий майданчик для першої ліги. Я завжди кажу молоді: покажіть себе, свої найкращі якості, й вас неодмінно помітять. Не всіх же зразу після дитячого садка взяли до прем’єр-ліги. Комусь щастить одразу туди потрапити, а хтось починає з другої ліги чи аматорів. Наприклад, я на тренуванні іноді навіть зупиняю футболістів, бо це означає, що в когось є надмірне бажання працювати й прогресувати. А ось коли тренер когось змушує працювати, то цей виконавець лише пристосуванець, який прийшов заробити якісь гроші. Тому, повторюсь, усе залежить од кожної людини безпосередньо.

— Наскільки розумію, ви отримали новий атестат без жодних проблем?

— Так, ми чітко слідували всім вимогам щодо інфраструктури. Якщо десь були якісь невеличкі зауваження, то ми їх швидко враховували й вносили відповідні зміни.

— Як щодо завдань на майбутній сезон?

— Ми ще не говорили з керівництвом щодо завдань, аж поки не буде остаточно сформований стрижень команди. Головне зав­дання для кожного із футболістів — вигравати в кожній грі, бо це й залікові бали для команди, й преміальні для гравців. Я ще пам’ятаю часи, коли ми вигравали у Союзі, то на 20-30 відсотків збільшувалася продуктивність праці. Так само й у нас, якщо ми демонструємо вдалу гру й результат, завтра люди підуть на роботу із хорошим настроєм. При цьому, всі чудово розуміють, що немає такої команди, яка б увесь час усе вигравала. І ніколи не буде. Тому саме заради усмішок наших уболівальників ми й граємо. А щодо завдань… Я працюю у цій команді вже двадцять років. Жартома кажучи, більше за мене в одній команді пропрацював лише сер Алекс Фергюсон. Повірте, немає нічого краще, ніж бачити задоволених нашою грою вболівальників.

— Із наступного сезону в другій лізі виступатиме чотирнадцять команд. Значну частину складають клуби, які зайшли з аматорів. Із іншого боку, постійні учасники цієї першості. Як вважаєте, таке поєднання підвищить рівень чемпіонату?

— Для того, щоби про це знати напевно, потрібно заявитись із аматорів і грати. А вже далі потрібно дивитись, якого рівня футболісти, які завдання перед собою ставить команда. Але все залежить більшою мірою від фінансових можливостей президента клубу. Од цього критерію залежить і рівень гравців у команді. Зараз футболісти, які приїжджають на перегляд, найперше цікавляться саме фінансовою стороною — скільки їм заплатять і таке інше… Я кажу: давай для початку подивимося, що ти вмієш — як віддаєш паси, як рухаєшся, як у тебе з ударами, а вже потім будемо говорити, що і скільки. Пригадую свої часи, коли ми грали у вищій лізі Союзу у «Чорноморці», то для нас на першому місці завжди була честь клубу. А зараз, на жаль, ситуація зовсім інша… Сьогодні футболіст тримає руку на серці, грає Гімн, а завтра йому заплатять на дві гривні більше, й він пішов співати інший гімн, він уже любить іншу країну. Зараз футболісти хочуть отримати все й одразу. У мене взагалі був колись унікальний випадок: до нас приїхав на перегляд хлопець із міста, ми знайомимось, і перше запитання, яке він мені поставив, було таке: «Олександре Яковичу, у вас тут є нічна дискотека?». У мене, чесно, був прос­то ступор! Цей футболіст, звісно ж, поїхав додому…

Володимир БОБИР.