Український футбол
Олександр УСТЕНКО: «Андрій уперше переходив до «Динамо» щуплим та худим»
Один із перших тренерів Андрія Ярмоленка розповів, як найкращий гравець України робив перші кроки у футболі

— Олександре Олександровичу, багато у чому завдяки вашим зусиллям Андрій Ярмоленко доріс до гравця екстракласу. Розкажіть, як розпочинався його шлях у великому футболі?

— Точно пам’ятаю, він почав зай­матися футболом із першого класу. Щойно сформувалася команда 1989 року народження, Андрій став у ній найкращим, лідером. Особливо вирізнявся він своєю технікою та чудовою роботою лівою ногою. Він працював лівою, немов хокеїст ключкою. Тому наша команда разом із Андрієм частенько здобувала перемоги на різноманітних турнірах. Отож із самого початку нинішній півзахисник «Динамо» виокремлювався своїми лідерськими та бійцівськими якостями.

— А хто саме його привів на футбол? Мати, батько чи хтось із близьких родичів?

— Чесно кажучи, точно сказати не можу, адже з 1 по 3 клас його тренував Микола Васильович Липовий. Саме він приймав хлопця до нашої школи.

— Ось ви кажете, що він вже з першого класу був кращим у команді. А чим саме він виокремлювався з-поміж однолітків?

— Насамперед, високою технікою та чудовим володінням м’ячем. У нього ніхто не міг відібрати м’яч. Тому за рахунок індивідуальних якостей, рухливості та спритності про Анд­рія й можна було сказати, що він — найкращий. Хочу також додати, що «возив» він хлопців добряче.

— А як у Ярмоленка із характером? Тяжко з ним було знайти спільну мову, чи навпаки?

— Узагалі був він людиною спокійною, врівноваженою. Якогось вибухового чи мінливого настрою я в нього не помічав. Щоби там, скажімо, нагримати на когось, якщо в партнерів щось не виходило, такого з ним не траплялося. Спокійно приходив, тренувався, був завжди достатньо товариський. Тому в колективі його завжди поважали. Команда в нас була дружна, хлопці один за одного стояли горою. Тобто атмосфера в колективі була такою, знаєте, домашньою. Підтвердженням моїх слів слугує той факт, що його найкращий товариш Олександр Бокач також грав із Андрієм у одній команді.

— Батьки Андрія не перечили його бажанню займатися футболом? Не казали, мовляв, що з того футболу вийде, пильнуй краще підручники?

— Ні, такого не було. Принайм­ні мені вони такого не говорили, та й Андрій щодо цього також ніколи не жалівся. Підтримували — так, а щоби заперечували, то подібного не було. Не можна навіть сказати, що людина пропускала заняття, бо в нього практично була 100-відсот­кова відвідуваність. Тому навряд чи батьки мали на меті подібні сумніви.

— Значить, у найпопулярнішій грі в м’яч він був відмінником. А як у нього складалися справи з навчанням? Наскільки знаю, тренери юнацьких команд перевіряють щоденники своїх підопічних?

— Ми щоденники перевіряли не всі десять років, а лише останні кілька, коли хлопці вже ставали дорослішими. Починаючи з восьмого чи дев’ятого класу. А навчався він, як і всі. Не можу сказати, що був відмінником, однак і не відставав у навчанні. Нормально навчався. Тут, водночас, також потрібно розуміти: або ти хочеш бути академіком, або футболістом. Відтак про якісь захмарні досягнення в науці я не кажу.

— Коли Андрій почав дорослішати, якихось шкідливих звичок за ним не помічали?

— Та ні, такого не було. Хтось десь там, можливо, й підкурював, але за ним я такого не помічав.

— Розкажіть про його піврічне перебування в академії київського «Динамо». Чому він повернувся до Чернігова?

— Ми півроку відіграли на першість України, й Андрія до себе запросив тодішній керманич динамівської академії Олександр Олександрович Лисенко. Тоді в «Динамо» команда 1989 року народження підібралася хорошою, хлопці там грали габаритні, добре фізично підготовлені. Тобто за антропометричними даними колектив був дуже сильний. А Андрій на той час був щуплим хлопчиною, худим і високим. І коли він туди приїхав, зрозуміло, що різниця відразу позначилася. Ні, не в технічній майстерності, а саме за фізичними даними, бо він фактично на голову поступався їм у цьому компоненті. Пам’ятаю, тоді по Андрієвому року народження грали дві динамівські команди — безпосередньо «Динамо» та ФК «Відрадне». Ось Ярмоленко грав саме за другу команду, до першої Сан Санич його взагалі не залучав. Тому він і повернувся, адже тяжко йому було конкурувати з тими велетнями.

— За відсутності лідера, чи тяжко вашій команді доводилося грати на першість України?

— Звісно, відсутність такого виконавця не могла не позначитися на показниках команди. І загалом Чернігів зірок з неба не хапає, відтак обходилися тими гравцями, яких мали. Самі розумієте, незамінних немає, а своє 5–6 місце в підгрупі ми брали. Скажу так, для «Динамо» Ярмоленко тоді нічого не вирішував, тому що там таких як він, а може, й ще сильніших, було 10–15 чоловік. А у Чернігові подібних за потенціалом гравців мало, відтак для нашої команди його від’їзд був суттєвою втратою.

— Коли Андрій Ярмоленко підписав свій перший професійний контракт?

— Знаєте, він ще був школярем, коли це сталося. Уперше він підписав контракт із чернігівською «Десною», а до цього виступав за «Домобудівник» на першість області. Після вдалих виступів у першій лізі його помітили скаути «біло-блакитних» й запросили до себе.

— Отож, чутки, що, коли він їхав укладати угоду до Києва, тодішній очільник «Десни» Іван Чаус витяг його просто з уроків, можна вважати правдивими?

— Цілком можливо. Те, що він був ще школярем, це точно. Він десь місяць пограв у першому дивізіоні, відзначився кількома голами, тож його відразу забрали до Києва. Подейкують, оперативність столичного гранда пов’язують із серйозною зацікавленістю з боку донецького «Шахтаря» та ще низки клубів.

— Зірковість і великі гроші Андрія Ярмоленка не зіпсували?

— Не знаю, як стосовно інших, однак до нас, тренерів, він ставиться абсолютно нормально. І при особистих зустрічах спілкуємося, й по телефону. До Чернігова він рідко приїжджає, однак коли випадає нагода, завжди з ним зустрічаємося. Незабаром стартує турнір на призи Андрія Ярмоленка серед юнаків 2003 року, сподіваюся, він його обов’язково відвідає.

Роман КИРІЄНКО.


стрічка новин