Опиняючись віч-на-віч із історією

Переглядів 181
UkrFootball.ua UkrFootball.ua
0 голосів
Безумовно, одним із найпам’ятніших кадрів подій, які відбуваються в києві впродовж двох останніх місяців, є обгоріла права частина колон стадіону «Динамо» ім. Лобановського

ЯК УСЕ БУЛО

Клубна динамівська арена, офіційно відкрита 1933 року, горіла двічі — під час Другої світової вій­ни (коли, попри розповсюджену думку, не дуже постраждала, фактично не зазнавши руйнувань) і в січні 2014-го…

Усе, нагадаю, розпочалося 19 числа, в День Соборності України. Вже наступного дня, по обіді, коли сутички між мітингувальниками та беркутівцями поступово виходили на пік, автор цих рядків подався до вулиці Грушевського, аби побачити, що там і до чого. Зваживши на те, що обстановка довколишня була вкрай напружена — повсякчас вибухали світлошумові гранати, з якими мені довелось уперше зіткнутися (коли я почув отой демонічно-гучний звук, то ледь не…), люди були налаштовані вкрай рішуче — я вирішив за доцільне спостерігати за ситуацією, перебуваючи навпроти арени. Й звідтіля мені, людині не з ідеальним зором, попервах узагалі не було видно, де ж подівся монумент Валерієві Лобановському, що його динамівське керівництво перенесло, умовно кажучи, з внутрішнього периметра стадіону за його межі. Довелося запитати одного з мітингувальників, який і показав рукою — мовляв, он він. І справді: я не побачив пам’ятника значною мірою через те, що його дбайливо прикрили якоюсь матерією — чи то целофановою, чи то брезентовою.

Зате з того місця, де я стояв, відкривалася «чудова панорама» на легендарні колони арени ім. Лобановського, де… Ну, ви, безумовно, самі це бачили: права частина була чорною, а портрет Метра вигорів повністю.

Ще за день, сиріч 21 січня, монумент найкращому тренерові в історії вітчизняного футболу перебував уже без «плаща», зате з цікавим народним креативом: хтось пов’язав Валерієві Васильовичу краватку у вигляді національного прапора. Втім, найяскравіші враження про згаданий мистецький витвір подарувала мені середа, 22 січня…

Того дня, зваживши на критичність ситуації, автор цих рядків прибув на вже всесвітньо знамениту вулицю ім. вченого, котрого сьогодні все частіше (причому дуже-дуже обґрунтовано!) звинувачують у фальсифікації історії нашого народу, у вечірньо-нічну частину доби. Спочатку довелося попрацювати (тягав шини, мішки з бруківкою), а вже опісля, трохи оклигавши від неймовірного морозу (підсилюваного, до слова, близькістю Дніпра: в окремі моменти могутній Борисфен гнав такий буревій, що я, здається, вперше в житті зіткнувся з явищем «крижаного вітру»), я намірився підійти до пам’ятника Полковнику — і враження були шокуючі! По-перше, вся довколишня територія була чорною — в прямому значенні цього прикметника: як через кіптяву від спалених автомобільних скатів, так і від різних згорілих отут речей (наприк­лад, автобусів). По-друге, шокував власне монумент: підійшовши до нього впритул, я узрів, що нижню його половину (отой напівм’яч) всуціль укривала якась тверда речовина, схожа на вулканічну лаву — в той момент я подумав, що від сильного нагрівання метал розплавився, відтак доведеться виливати новий пам’ятник…

На щастя, я помилився: пізніше з’ясувалося, що то застиглий лід, який з’явився тут через активне застосування беркутівцями брандспойтів. Справді, на такому морозі вода вмить перетворювалася на речовину, за міцністю співставну з каменем.

КОЛИ МОВЧАННЯ — НЕ ЗОЛОТО

Найбільшою дивиною зазначеної ситуації стала поведінка ФК «Динамо» (Київ): по суті, перебуваючи в центрі напруження, уваги й інтересу всього світу (кадри з обгорілими колонами клубного стадіону показували й показують по всьому світу, тож про нього дізналися навіть ті люди, котрі не цікавляться «королем спорту»), керманичі «блакитно-білих»… мовчали.

От просто мовчали — й усе тут! Ні офіційних заяв, ні закликів до «миру в усьому світі», ні навіть примітивного «хай нам відшкодовують збитки». Нічого цього не було. Єдиним відгуком киян на те, що, грубо кажучи, їхня хата з одного боку горить, стала реакція на запит УЄФА про можливість проведення в столиці України матчу 1/16 Ліги Європи з іспанською «Валенсією». Й навіть тоді «блакитно-білі» проявили традиційність: мовляв, зробимо все, що скажете.

Звичайно, можна вбачати тут мудрість, небажання розпалювати й без того розпалену атмосферу. Проте, як мені бачиться, справа в іншому — в прагненні елементарно сховатись од проблем, зробити вигляд, що нічого не відбувається. І я згадав, як дуже давно, дев’ять років тому, один відповідальний працівник ФФУ сказав мені (звісно, з іншого приводу): «Справа в тому, що президент «Динамо» боїться кинути виклик»…

Володимир БАНЯС.

Про «любов до гри»: у футбол… людськими головами

Спортивні стадіони часто ставали невимушеними співучасниками різних військових конфліктів та кровопролиття

Із якоїсь незбагненної причини суто спортивні споруди (стадіони, зали, басейни) нерідко виявляються епіцентрами збройних конфліктів, відтак там гинуть люди — інколи у великих кількостях. Очевидно, єдине можливе пояснення цього криється у форматі: зазвичай відповідні будівлі мають великі розміри, що їх зручно використовувати в якості, скажімо так, місць зібрання полонених.

Торік, у листопаді, ми писали, як 1973-го під час збройного перевороту в Чилі Центральний стадіон столиці — міста Сантьяго—хунта Августо Піночета перетворила на концтабір, де тримали полонених прихильників комуністичного президента Сальвадора Альєнде, періодично розстрілюючи їх.

Іще більш «вражаюча» розповідь стосується подій, які відбувалися порівняно недалеко від нас — у Грузії. Як багато хто пам’ятає, на початку 1990-х ця країна пережила дві страшні громадянські війни — в Абхазії та Осетії. Один із «найлегендарніших» епізодів отих різанин — як в абхазькому місті Гагри (за радянських часів — великому курорті) на Центральному стадіоні місцеві вояки розстрілювали грузинів, а по тому — грали у футбол… одрубаними головами полонених!

Окреме місце в темі «Спортивні споруди та війна» посідає Балканська бійня першої половини позаминулого десятиріччя. Попервах на одному зі стадіонів — загребському «Максимірі» — сталася подія, котру нині вважають символічним початком кровопролиття: під час матчу між місцевим «Динамо» та бєлградською «Црвеною Звєздою» півоборонець господарів Звонимір Бобан уплутався (каратистським прийомом налетівши на правоохоронця) в бійку поліції та вболівальників, що на довгий час стало подією № 1 у тоді ще федеративній державі. Ну а по тому увагу світової громадськості привернув Олімпійський стадіон у боснійському місті Сараєві: наступаючи, сербські війська серйозно поруйнували його артобстрілом, причому опісля деякі частини будівлі не стали реконструювати — «на довгу пам’ять».