Український футбол
Павло ІВАНОВ: «Якби зіграли невдало, то й день народження не допоміг би»
Капітан «Олімпіка», якому в день матчу виповнилося 30 років, розповів, за рахунок чого донеччани перемогли та що чекає від матчу-відповіді

— Павле, звучить банально, але сьогодні, в день вашого ювілею, здобути перемогу — вдвічі приємно?

— Звичайно. І справа навіть не в тому, що в мене сьогодні ювілей, а в тому, що ми виграли. Якби зіграли невдало, то й день народження не допоміг би. Але спасибі хлопцям, що зробили такий подарунок.

— А раніше доводилося грати саме в день народження?

— Ні, такого не було. За «Буковину», коли виступав у Чернівцях, після народин, наскільки пам’ятаю, грав. Але то був зовсім інший рівень. Сьогодні доводиться діяти проти найкращих команд країни.

— Із запорізьким «Металургом» «Олімпік» уже мав зовсім інший вигляд, ніж проти «Дніп­ра». Проаналізували помилки?

— Скажу так: ми кожну гру намагаємося провести на максимумі. А як ми зіграли з «Металургом», вам, журналістам, уболівальникам, видніше. У нас думки можуть не співпадати. На мій погляд, запорізький «Металург» — все-таки не «Дніпро», хоча й у цій команді багато досвідчених виконавців. Якщо «металурги» нас у кількох епізодах пробачили, то дніпропетровці використовували всі наші помилки.

— Скажіть, за рахунок чого обіграли запоріжців?

— За рахунок самовіддачі, бажання взяти гору. Можливо, в нас немає таких індивідуально сильних гравців, якими є деякі бразильські й аргентинські виконавці з інших українських команд, але ми сильні колективом, стрижень якого в нас зберігся ще з першої ліги.

— Фортуна сьогодні була на вашому боці, адже «Металург» мав забійні моменти, але якимось дивом їх не реалізовував. Як ви приручили Фортуну?

— Узагалі, ця «дама» норовлива. Буває так, що м’яч не йде у ворота й усе. Що не роби… А буває, що і суперник промахується з вигідних ситуацій. Запорукою ж перемоги стала дуже надійна гра нашого голкіпера Заура Махарадзе. Він не тільки парирував пенальті, а й урятував команду ще в кількох моментах. Своєю впевненою грою Заур продемонстрував, що гідний боротися за місце в «основі» як «Олімпіка», так і молодіжної збірної України.

— У епізоді, коли Кирило Дорошенко заробив пенальті, він спочатку сам хотів його виконати з «позначки», але не зміг устояти перед проханням граючого президента Владислава Гельзіна…

— Вони між собою домовилися. Головне, що м’яч, у підсумку, опинився у сітці воріт запорізького «Металурга». Узагалі, я не пригадаю випадку, щоби Григорович (Владислав Гельзін. — Д. Д.) не забивав із 11-метрової позначки. Зізнаюся, сьогодні той факт, що він у своєму віці забиває на високому рівні, додає нам такий заряд, що не передати словами…

— 2:0 — уже в першому матчі. Отож «Олімпік» на 90 відсот­ків уже у чвертьфіналі Кубка України?

— Я би не став так категорично стверджувати. Ми відіграли, як кажуть, лише перший тайм. Другий ще належить зіграти в Запоріжжі. А «Металург» там діятиме зовсім по-іншому, все-таки гра в домашніх стінах… Згадайте, збірна України спочатку виграла 2:0 у збірної Франції, а потім поступилася 0:3. І таких матчів, коли, вигравши перший матч, у другому команда пропускає чотири, а то й п’ять м’ячів, багато. Але ми з гарним настроєм поїдемо в Запоріжжя.

— Чи комфортно грається в Києві, адже ви — корінний мешканець столиці України?

— Тут не все однозначно. Із одного боку, так, адже мешкаю в Києві, на матчі приходить багато друзів. Із іншого боку, стадіон імені Віктора Банникова для нас не рідний, хочеться виступати на своїй арені «Олімпік» у Донецьку за підтримки своїх уболівальників.

— Попри 0:5 од «Шахтаря» та «Дніпра», чи «Олімпік» поступово починає відчувати себе своїм серед еліти українського футболу?

— Мені теж здається, що ми потихеньку додаємо, обкочуємося. Програвши 0:5 чи 0:1, очок не додасться. Але тренери налаштовують нас, щоби прагнути демонструвати хороший футбол. Із кожним матчем стаємо досвідченішими, розкутішими. Думаю, будемо грати ще краще.

Дмитро ДОЙНІКОВ.


стрічка новин