ПІВЗАХИСНИКИ: ВІД ЧАСТКОВОСТІ — ДО РОЗМАЇТТЯ

ХТО ТАКИЙ?

У цьому випадку доречно звернутися до англомовного варіанту вимови амплуа: слово half-back перекладається як «наполовину захисник». Так можна розкрити суть позиції футболіста, котрий діє у середній лінії поля: його ключове завдання — залежно від ситуації допомагати обороні й атаці. Це свого роду допоміжне амплуа: якщо команда захищається, хавбек мусить допомагати їй у цьому, якщо нападає — брати участь у атакувальній фазі гри.

ПРО ФАКТОРИ ВПЛИВУ

Розглядаючи особливості еволюції голкіперів і оборонців, ми перераховували низку аспектів, які на це впливали. Щодо виконавців півзахисту вони аналогічні, сенсу повторювати їх немає. За винятком одного нюансу, який зводиться до слова «баланс»: одна з головних ролей хавбеків — зберігати командний баланс між нападом і обороною, нівелювати недоліки обох ланок.

Іще обов’язково слід зауважити такий момент: аж до кінця 1950-х — ідеться про період розвитку гри, коли домінували схеми з п’ятьма форвардами й парою хавбеків — у світовому футболі позиція півоборонця була неповноцінною. Тільки після шведського чемпіонату світу, коли чемпіони-бразильці запропонували модель 1+4+2+4, почалася трансформація, яка остаточні плоди дала під кінець 1960-х із появою системи з чотирма хавбеками (одним із її розробників став тодішній тренер «Динамо» Віктор Маслов), амплуа, яке ми розглядаємо, стало по-справжньому самостійним, окремим, цілісним. І вже невдовзі народилася знаменита фраза, актуальна й нині: «Покажи мені, який у тебе півзахист, і я скажу тобі, яка в тебе команда».

Більше того: з часом усередині самого амплуа сталися значні зміни й трансформації. Наприклад, попервах два центрхави діяли на лінії, не було розділення функцій на гравця, який більше працює на оборону, й іншого, котрий, насамперед, займається організацією атак. Поняття «опорний півзахисник» виникло наприкінці 1960-х (у колишньому Союзі його започаткував київський динамівець Василь Турянчик). Тут теж цікаво звернути увагу на те, що це слово дослівно означає в різних мовах: у російській — «хвилеріз», у португальській — «замок», в іспанській — «кермовий»…

Із іншого боку: за останнє десятиріччя практично зникло таке явище, як «плеймейкер», диспетчер, сиріч хавбек, функція котрого зводиться винятково до участі в нападі. Нині від гравців середньої лінії вимагають, насамперед, універсальності, що з роками стає все масштабнішою. Наведу два приклади… Перший: сьогодні центрбек повинен уміти як оборонятися, так і бути конструктором атак. Другий: іще півтора десятиліття тому нереально було уявити, щоби крайні хави могли виступати на обох флангах, раніше існував суворий поділ на правого та лівого вінгера, що нині є рідкістю.

…Чи відповідає істині інша популярна фраза: «Півоборона — то хребет команди»? І так, і ні — залежно від того, яку тактику обирає конкретний наставник. Припустімо, в англійській ПЛ, у таких колективах, як «Ліверпуль» або «Челсі», роль хавбеків дещо занижена: тренери Брендон Роджерс і Жозе Моуриньо сповідують силову манеру гри, вони так будують півзахист, аби той, можна сказати, перебив суперника, вони вимагають од своїх оборонців починати атаки довгими пасами вперед, одразу на форвардів. Натомість у Іспанії інший стан справ: тамтешні клуби, насамперед — «Барселона», саме півзахисту віддають ключову роль, для них запорука успіху — довгий контроль м’яча, а найбільше куля тримається у середній лінії.

Я не говорю, хто має слушність, а хто помиляється. Навпаки: переконаний, що цілком правильною є теза, мовляв, «Футбольну тактику не можна засуджувати, її можна лише обговорювати». Я веду мову про тенденції, а головна з них сьогодні така: абсолютна більшість команд світу при доборі футболістів у середину поля орієнтується на атлетично сильних виконавців.

ПРО ЗНАКОВИХ ПРЕДСТАВНИКІВ

Унаслідок згаданих вище історичних особливостей — маю на увазі той факт, що, повторюю, лише у середині 1960-х півоборонець реально став представляти самостійне амплуа, а також великий обсяг інформації, зумовлений різними функціями крайніх і центральних хавбеків (грубо кажучи, доведеться перераховувати надто багато прізвищ…), пропоную не брати до уваги історичний аспект, зосередившись на сучасному стані справ.

Отож наголошую: сьогодні, якщо команда хоче бути успішною в єврокубках, вона мусить добирати в півзахист силових виконавців. І саме тому, вважаю, модель, яку в «Шахтарі» реалізовує Мірча Луческу, є безперспективною — з точки зору її практичності в континентальних турнірах: адже румун, по-перше, бере в середню лінію футболістів технічних, «м’яких», по-друге, бразильців. А тепер, на хвильку, назвіть мені бодай одну успішну команду Західної Європи, в якої на полі одночасно перебуває по 6–7 представників найфутбольнішої країни світу… — немає такої! Три з половиною роки тому Лігу чемпіонів виграв «Інтер», маючи чотирьох аргентинців (Дзанетті, Самуеля, Камб’яссо, Міліто), проте то були аргентинці, а не бразильці, й то було три з половиною роки тому! Мені можуть заперечити, згадавши «Барселону» — найсильнішу, найуспішнішу команду світу останньої п’ятирічки, мовляв, вони орієнтуються на контроль м’яча, в них «м’які» хавбеки, ось вони й виграють усе. Та це не показник: по-перше, вони мають унікально потужний добір гравців (Хаві, Іньєста, Мессі), по-друге, бразильців (ширше — латиноамериканців) там мало, по-третє, це — виняток, який правило лишень підтверджує.

(Якраз тому найбільшого свого успіху «гірники» Містера досягли 2009 року, вигравши Кубок УЄФА: тоді у футболі домінувала система гри, запропонована іспанцями — переможцями Євро-2008, стандартам якої відповідав «Шахтар».)

Насправді сьогодні поняття контролю м’яча, котре ще кілька років тому, після перемог тих же «Барселони» та збірної Іспанії, було догмою, нині не є таким. Сьогодні в півзахисті ціняться насамперед «силовики», хавбеки формату Бейла, Алонсо, Джеррарда, Рібері, Швайнштайгера. Так, є протилежної комплекції Пірло й згадувані Іньєста із Хаві, проте, як на мене, то — вчорашній день: звернуть увагу на їхній вік.

ПРО НАШІ СПРАВИ

Поміркуйте самі: якщо в нас у національній збірній основним є 33-річний Едмар, значить, не все гаразд. Етнічний бразилець тому затребуваний, бо є універсалом, він опорний хав сучасного типу. Окрім нього, вибір маємо невеликий. Є Ротань, якому 32. Є Степаненко, який усе ще перспективний, але в нього явний ухил на руйнування. Серед молодих також згадаю Богданова, в котрого, на жаль, невисока швидкість, плюс динамівці Гармаш і Сидорчук, у яких простежується недолік, що його ще можна ліквідувати: вони надто емоційні, інколи ці хлопці небезпечні для своєї ж команди. Натомість Гречишкіна, як на мене, свого часу перехвалили.

Із фланговими півзахисниками ситуація веселіша — на диво: все-таки маємо двох виконавців, Ярмоленка та Коноплянку, які, з одного боку, талановиті, з іншого — відповідають сучасним критеріям. Сподіваюся, незабаром отримаємо ще одного-двох схожих гравців…

У чому корінь наших проблем із центрхавами? Причин багато, а основні такі: а) демографічна криза; б) зміна поколінь; в) особливості сучасного добору футболістів у клубах УПЛ. Остання причина, як на мене, визначальна: нині практично всі тренери вітчизняних команд (ви не повірите — аналогічна тенденція захопила першу лігу й навіть дитячий футбол!) ідуть легшим шляхом, підбираючи досвідчених гравців, натомість молоді шансів не дають. Наведу найбільш промовистий і свіжий приклад: бразилець Фернандіньо, якого я вважаю найкращим центрхавом світу останнього часу, перші свої два сезони в «Шахтарі» провалив, але при цьому регулярно грав, адже за нього багато заплатили; врешті, він «вистрілив». Якби на його місці був українець, його терпіли би недовго, миттю зіславши в провінційну оренду.

То не є проблема футболу — так нині всюди, в усіх галузях суспільства: на будь-якій роботі перевагу надають досвідченим кадрам, які не нароблять багато грубих помилок. Але перспективи вони позбавлені, й фахово зростати вже не зможуть…

Сьогодні прихильники «Динамо» жорстко критикують Газзаєва, проте якби не він, ми не мали б Ярмоленка чи Гармаша, а Гусєв не вмів би грати на обох флангах. Так само недобре симпатики киян зі стажем згадують наставника Морозова, який 1983-го замінив Лобановського, після чого команда опустилася на сьоме місце, й ніхто не пам’ятає: саме за нього почали грати Яковенко, Кузнецов, Михайличенко, Заваров. Як кажуть англійці: «За деревами не бачимо лісу».

ПРО МАЙБУТНЄ

Недавно на шпальтах «УФ» я вже зазначав: ідеалом сучасного хавбека вважаю француза Погба, котрий виступає в «Ювентусі». Бо цей хлопчина вже сьогодні поєднує у собі те, чого невдовзі вимагатимуть од усіх півоборонців: він і технічний, і наділений видатними антропометричними даними, йому до снаги віддати гострий пас у напад, а перед тим — чудово відпрацювати в захисті.

Якщо трохи конкретизувати: крайні хави недалекого майбутнього будуть швидкими, силовими, із хорошим дриблінгом та здатністю обіграти опонента один на один; центральні півоборонці будуть, насамперед, універсалами.