Поразка, яка підняла настрій

Команда Романа Григорчука грою й результатами зачарувала всю країну (на жаль, не вдалося зберегти цілісність колективу). Але є й інша сторона медалі. Після того, як донецький «Металург» двічі пос­піль безглуздо вилетів із єврокубків, зникла повага до цієї команди. Підлила масла у вогонь зустріч у Луганську, де підопічні Сергія Ташуєва здобули, вважаю, несправедливу перемогу, адже вже на першій хвилині повинні були залишитися в меншості. Одверто зізнаюся, що радів кожному влучному пострілу «Волині», а після матчу перебував у пречудовому настрої.

Після гри на «Дніпро-Арені» зразу згадав матч, у якому «Динамо» поступилося «Металісту» — 0:3. І справа навіть не в тому, що кия­ни багато пропустили, а в тому, що майже нічого не створили. Із харків’янами був один момент за всю гру, й з дніпрянами так само! Думав, що вже після цього туру керівництво киян зробить висновки, але, здається, доведеться чекати до кінця сезону. Хоча й до керівництва, яке несе відповідальність перед уболівальниками, також є питання.

У Харкові зустрічалися команди, на мій погляд, із різних полюсів. Чув чимало думок фахівців, що «Металіст» — грізний, як і раніше. Але вважаю, що нині харків’яни зовсім не ті, що були восени. Тоді через проблеми зі здоров’ям не завжди міг допомогти партнерам Хав’єр, але лідерські якості перебрав на себе Хосе Соса, а Марко Девич колотив м’ячі, як із гармати. Зараз Соса приносить користь мадридському «Атлетико», що збирається повністю викупити трансфер аргентинця, а Девич намагається зарекомендувати себе в «Рубіні». До слова, із «Шахтарем» «Металіст» зіграв узагалі без «чистих» форвардів. Не залишився в Харкові й Мирон Маркевич, роль якого в зростанні команди тяжко переоцінити. Своїм вчинком Мирон Богданович намагався привернути увагу до проблем клубу із фінансами.

Наскільки нам відомо, напередодні гри з «гірниками» перед харків’янами повністю розрахувалися по боргах. Мабуть, цим можна пояснити, що терміново повернулися в розташування команди Алехандро Гомес і Дієго Соуза, який у Бразилії начебто заліковував травму. Як показала гра, Соуза в доволі непоганих кондиціях. Проте герой того матчу був із іншого табору. Мовиться про Дугласа Косту, якому бракує стабільності. То блискуче зіграє з «Реал Сосьєдадом» у Лізі чемпіонів, то знову загубиться. Із «Металістом» у активі цього бразильця гол і дві голеві передачі. Тоді як Алекс Тейшейра, який, зазвичай, тягне всю команду, не відзначився жодною результативною дією. Як сказав мені якось уже згадуваний Маркевич, добре, коли лідерськими якостями наділений не один футболіст.

Звичайно, зараз легко говорити, та сподівався, що кримські клуби не здобудуть очок у цьому турі. Наскільки розумію, керівниц­тво й тренерський штаб сімферопольців і севастопольців думками вже в наступному сезоні. Скоріше за все, для них немає значення, як вони завершать цей чемпіонат. Мабуть, лише власна гідність і історія може якось мотивувати команди, та й у футболістів із українським паспортом має бути присутня гідність за себе і свою країну. У Запоріжжі Нікола Костов із стартових хвилин довірив місце на полі зразу чотирьом молодим футболістам — Дмитру Матвієнку, Владиславу Павленку, Дмитру Ярчуку та Володимиру Коробці, який має трохи більше досвіду. Ще двох — Ігоря Кошмана та Євгена Сантрапинських — випустив на заміну. Останній перед фінальним свистком зрівняв рахунок, але арбітр відмінив узяття воріт. На думку багатьох, несправедливо.

У Львові великої симпатії заслужили фанати обох суперників, які в унісон виконували Гімн країни, а місцеві вболівальники скандували російською назву команди-суперниці. Було дуже зворушливо. Для тих, хто сумнівався, приклад, що Львів і Севастополь — справді разом!

Сергій ТАЛИМОНЧИК.