Роман БОЛЬШАКОВ: «Якщо війна не повернеться в Краматорськ, у березні-квітні зберемо команду»

— Романе Олександровичу, як у Краматорську відреагували на обстріл Маріуполя?

— Безперечно, це все дуже сумно й трагічно. Уважаю, що смерть кожної людини з будь-якої сторони барикад — трагедія. У наш час, у 21 столітті, складно усвідомити, що ми стаємо очевидцями таких подій. Хочу, щоби все це швидше завершилося, адже, насправді, це нікому не потрібно. Це, крім футболу, гальмує економіку та розвиток держави. Наразі немає впевненості в завтрашньому дні, ніхто не знає, буде все завтра спокійно чи відбуватимуться військові дії. Ситуація така, що всі переживають, хвилюються та з певною настороженістю дивляться в майбутнє.

— Раніше ви заявляли, що пот­рібно завчасно підготувати інфраструктуру, щоби безперешкодно поновити участь у першій лізі. На якій стадії цей процес?

— Щодо інфраструктури: залишилася цілою наша арена, до того ж, до ідеального стану відремонтували новий стадіон. Єдине, що там — штучне покриття. Зате з умовами все гаразд: провели світло, облаштували роздягальні, суддівську кімнату, медпункт — усе за новітніми технологіями. Відтак усе відповідатиме критеріям першості. Із приводу бази вже розповідав, що вона не зазнала руйнувань, отож із цим також не виникатиме проблем. Загалом, сумніваюся, що у цьому плані з боку Федерації будуть якісь нарікання.

Інше питання — атестація. Ми розпочали цей процес, утім, усе залежатиме від ситуації в регіоні. Відтак далекоглядних планів не будуємо. Сподіваємося, що все буде добре й з наступного сезону «Авангард» братиме участь у чемпіонаті.

— Нагадаю, говорилося, що команда збиратиметься зарання, щоби зігратися принаймні на аматорському рівні.

— Це дещо технічне питання. Нині керівництво ФК не бачить сенсу збирати колектив. Чимало футболістів, які щось із себе представляють, перебувають у інших клубах на контрактах. Отож паралельно ведемо перемовини з іншими гравцями. У будь-якому випадку формуватимемо команду не раніше березня-квітня.

— Чи підтримуєте зв’язок із колишнім тренерським штабом на чолі з Яковом Кріпаком?

— Так, контактуємо з нашими колишніми тренерами, футболістами та персоналом. Переживаємо й хвилюємося за те, як у них справи, стежимо за їхніми виступами. Окрім того, слідкуємо за змаганнями в лізі. Футбол — велика сім’я. За час нашого існування встигли потоваришувати з іншими клубами: «Нафтовиком-Укр­нафтою», «Геліосом», «Миколаєвом» і нашим повпредом «Олімпіком». Маю надію, що зовсім скоро з більшістю зустрінемося на футбольному полі.

— Вибори вже позаду. Ваші спонсори не відмовилися від попередніх планів?

— Абсолютно! Сьогодні наш основний спонсор займається тим, аби наш уряд показав усім, що Донбас потрібен Україні. Відповідно, щоби направити в Краматорськ певні інвестиції. Важливо, щоби в Україні було своє виробництво, щоби закуп­ляти вітчизняні речі, а не імпортні. Наш Президент пан Порошенко сказав, аби ми продемонстрували свою любов до рідної країни. А це можливо не завдяки військовій силі, а створенню кращих умов життя.

— Іще раніше порушували питання місцевої Федерації. Чи є зараз рухи у цьому напрямку?

— Так, відповідні люди вже почали працювати над цим. Як наслідок, у місті почали організовувати змагання та Кубки з міні-футболу. Примітно, що в них беруть участь не лише тутешні колективи, а й з інших міст: Авдіївки, Костянтинівки, Слов’янська. Хоча цьогоріч до нас не приїхали представники Красного Лиману. Думаю, найближчим часом повернемося до довоєнного рівня.

— Як у місті сприйняли заяву так званої ДНР, яка налаштована повернути втрачені міста та взагалі контролювати увесь Донбас?

— Те, що вони заявляють про наміри, не дивує. Інша справа, хто цього хоче насправді: виконавці, котрі говорять про це, чи їхні господарі. Чесно, не буду кривити душею: навіть у Краматорську залишалася певна частина людей, які чекають відродження псевдореспубліки в нашому місті. Хоча, для ясності, додам, що це все ж таки меншість, яка в житті нічого із себе не представляє. Найстрашніше в іншому: якщо терористи захочуть повернуться, вже не буде так, як раніше, коли вперше захопили Краматорськ і Слов’янськ. Тоді в нас лише трішки стріляли, якщо порівнювати з нинішніми обстрілами Маріуполя, Дебальцевого та інших міст. Ті люди, котрі незрозуміло кого благають повернутися, не розуміють одного: снаряд не вибирає, кого ти підтримуєш — Україну, ДНР чи Росію. І кому таке потрібно й навіщо? Як я бачу ситуацію: коли «ополчення» все контролювало, в місті їздило, від сили, три недорогих машини, а нині, коли тут Українська армія, містом курсує чимало транспорту. Люди будують, реставрують. Їм тяжко, але хто говорив, що буле легко? На даний момент уже відновили всі будівлі, кот­рі пошкодили під час окупації.

Чи відчувається продовження вій­ни? У принципі, ні. Загалом, лише внутрішнє переживання. Панічних настроїв немає. Усі розуміють, що зараз ніхто просто так не здасть якесь місто. Насторожує інше: якщо все ж захочуть захопити Краматорськ, без артилерії тут не обійдеться. А потім результат буде один — руїни.

— Якщо, не дай Бог, ситуація
в регіоні ускладниться, питан-
ня щодо переїзду не порушува-
тиметься?

— Однозначно — ні. Тому й не брали участь у минулому чемпіонаті, позаяк хочемо грати лише для краматорських уболівальників. Для нас клуб — не реалізація особистих амбіцій, попри те, скільки людей відвіду­ватиме матчі. Якщо дій­де до того, що в нашому місті буде неможливо виступати, в нас не буде бажання та можливостей грати деінде. Зрештою, саме тому алчевська «Сталь» знялася зі змагань, оскільки місто окупували, а місцеві заводи зупинилися.

Євген ДЕМЯН.