Український футбол
Сергій СВИСТУН: «НЕ МАСШТАБ МІСТА ВИРІШУЄ, А ПРАГНЕННЯ ДО МЕТИ»
Сергій Свистун настільки футбольна людина, що ваш кореспондент постав перед дилемою — цікавіше переповісти його кар’єру ще гравця чи сьогоднішні будні вже головного тренера друголігової команди з Кременчука? Ми спробували все це поєднати

— Сергію Володимировичу, адже як несправедливо — «Малага» виграє п’ять поспіль матчів, і весь телевізор надривається, а «Кремінь» здобуває чотири перемоги, і шануємо тільки ми з вами?

— Іншим разом теж залюбки пожартував би. В мене ж трохи не та професія. Й навіть коли двічі маємо по 5:2, бачу, що один тайм «на ура», зате по перерві відсутня системність. Нам корисніше щось на кшталт 2:0 з «Кристалом», коли Сергій Ченбай завершував зусилля партнерів, але не дивні прорахунки суперника. Наразі турбує, чи зможе він зіграти в суботу, так само, як Сергій Степанчук. Гра проти «Оболоні-Бровара» поглинає всі думки.

— Чи суттєво змінився склад за період вашої роботи на чолі «Кременя» й як запобігаєте плинності кадрів?

— Зміни сталися відсотків на 70, але я це здійснив за перші півроку. Власне, згодом до основи додався лише захисник Сергій Борзенко — його поява збіглася з переведенням Сергія Логінова до «Ворскли». Отак і збудували нинішній колектив.

За якими критеріями обиралася та попередня когорта, чи більшість ішла сюди, так би мовити, під Свистуна?

— Є й такі футболісти — ті ж Єгор Іванов або Костянтин Черній. Загалом, виходили з рівня можливостей. Однак кожному говорилося: запрошуватиме в майбутньому прем’єр-ліга — ніхто вашу мрію не перекреслить.

— Подвійне скорочення другої ліги спресовує кожну гру й не залишає «прохідних» суперників. «Кремінь» це врахував?

— Маєте слушність. Кожну гру слід вигризати «через не можу» — що вдома, що на виїзді. З іншого боку, лідирували ж після першого кола! Може, й я не вловив моменту, коли хлопці, пройшовши одним складом майже десяток турів, дещо, даруйте, наїлися? Не сумнівайтеся, ми щоразу готуємося й налаштовуємося. Після того, як з «Реал Фармою» серйозно травмувався Роман Кунєв, цю позицію перекрив досвідчений Роман Пасічниченко. Також вибував, на час, Дмитро Волошин, на якому трималися наші флангові швидкості.

— Мабуть, у вашому дивізіоні ні в кого немає двох рівних складів?

— Висловився б простіше — не
в кожному амплуа знайдеться рівнозначна заміна. Ми, скажімо, це відчули, коли надовго випав наш ключовий хавбек Сергій Вовкодав.

— Назву одну персону, яку не міняють на маківці протоколу, — Андрій Олійник.

— Ми йому довіряємо. Якщо йде гра у воротаря, то жоден тренер, націлений на результат, не захоче смикати свого першого номера. Проте й колега Андрія — Віталій Онопко — чесно працює заради свого шансу. Утім, голи пропускають усі 11, а не одні воротарі.

— Дозволю собі критику за домашній матч із черкащанами. Пригадую, що після обрізки було здійснено голеву передачу головою на вільне місце перед вашою карною зоною. Хіба можна дарувати подібне?

— О, ми, повірте, ту історію розбирали, коли один центральний захисник проскочив, інший — не підстрахував. Одна мить од рикошету до виходу суперника (то був Олександр Батальський. — Є.К.) сам на сам. І все ж, не сказав би, що такий «ляп» типовий для нашої оборони. Уміння вчасно прочитати ситуацію — воно дорогого коштує.

— Пригадується, травми не оминули і Свистуна-футболіста. Однак загалом вам не можна поскаржитися на події та враження?

— Що ж, рік, який я лікував серйозне ушкодження, змусив розпрощатися із «Шахтарем». І сталося так, що під орудою Анатолія Дмитровича Конькова грав і чистого нападника, й на фланзі. Гадаю, пристойно. Згодом «гірників» прийняв Валерій Іванович Яремченко, а буквально за кілька турів мене спіткала травма.

— Отой київський СКА, з якого вас, певне, закликав Коньков, також відзначався добором виконавців?

— Безперечно. Випадкові люди в команді Віктора Трохимовича Фоміна й не з’явилися. Загинайте пальці — Володимир Синельник, Нурітдін Амрієв, Володимир Юрченко, Сергій Ралюченко, Олександр Хапсаліс, Віктор Яловський, Борис Тропанець, Гавриїл Псоміаді, Сергій Художилов, у воротах — Ігор Андреєв. Ми без проблем виграли свою підгрупу, але у фінальних змаганнях 1986 року стали третіми в українській зоні другої ліги — слідом за «Зорею» й «Таврією». Пряма путівка до першої ліги дісталася луганцям.

Чи була нагода раніше кинути якір у Харкові, коли отримали атестат спортінтернату?

— Набирав наш 1962-й рік народження Семен Юхимович Геєр, а потім до самого випуску нас вів Юрій Михайлович Несміян. Хто з однокласників досяг чемпіонства? Мабуть, лише Слава Хруслов, коли йому було трохи за 30, — у київському «Динамо». Отож, на початках і дубль «Металіста» здавався вчорашнім школярам дуже вигідною пропозицією. Назад у рідний Кременчук я повернувся аж 1994 року, причому з угорського Мішкольця. Там разом із Володимиром Пархоменком допомагали «Діошдьєру» вийти у чільний дивізіон.

— Нинішні юнаки навряд чи мають подібну перспективу стрибнути зразу в еліту?

— Поступово, з 2005 року, коли «Кремінь» відновився в ранзі майстрів, тут вибудовувалася структура. Чотирма командами представлені в ДЮФЛ. Ми з директором клубу Андрієм Дмитровичем Недяком пильно переглядаємо всі групи, й найздібніші юнаки неодмінно проявлять себе. Але всі розуміють, що без щирого прагнення Олега Мейдановича Бабаєва команда й досі б обмежу­валася лише першістю області. Він же все зробив, аби в індустріальному місті великий футбол мав постійну прописку. Полтавщина понині сумує за цією винятковою людиною.

— Багато хто наполягає, що лише дуже великі гроші, які обертаються в містах, принаймні — напівмільйонних, гарантують гучні перемоги…

— По-перше, колись місцевий клуб теж під назвою «Кремінь» був у «вишці» не на останніх ролях. Погодьтеся, навряд чи без солідних умов відомі гравці прибули би сюди з Яремченком і сягнули півфіналу Кубка України. Про конкретні цифри не говоритиму, бо сам того сезону-1995/96 виступав за «Нафтохімік». По-друге, масштаб населеного пункту важливий до певної міри. Набагато важливішою є мета, яку прагнеш досягти. Од традицій, закладених Олегом Бабаєвим, клуб не збирається відступати.

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ.


стрічка новин