СЛУХАЄМО ДЖАМАЛУ, СТЕЖИМО ЗА АБДУЛОЮ, ЯРМОЛЕНКОМ, ТЕЙШЕЙРОЮ
216 
У будь-якому багатомісячному розіграші, а йдеться про командні види, нас переслідують речі, елементарно очікувані. От і в перегонах української футбольної еліти динамівське чемпіонство стало реальним одразу на виході з ранньої весни. Хоча б тому, що підопічні Сергія Реброва не роздавали очок «позамедальним» опонентам.
Водночас, на подібній дистанції неодмінно мають з’являтися алогізми та, перепрошую, маразматизми. Ну, яка логіка в тому, що «Шахтар» завдає киянам два фехтувальні уколи по 3:0, а сам капітально відстає?
ВІД РАДОСТІ ДО ПЕЧАЛІ
Втім, про суперечку за «золото» — трохи нижче. Якщо ж про властивості сезону, замішані на симптомах маразму, то їх у нашій прем’єр-лізі, на жаль, вистачає. Коли танцювати від 78 можливих очок для одного клубу, то сукупні 27 пунктів, на які покарали «Говерлу» (9) та «Волинь» (18), — це понад третина! Звичайно, власники футбольних осередків у Луцьку та Ужгороді не звикли відповідати за борги. Та що робити з кількома десятками гравців-професіоналів, котрі продовжували виходити на поле попри труднощі?
Якщо ДК ФІФА полюбляє розрахунки навздогін, то хіба не міг Виконком ФФУ просити штаб-квартиру в Цюріху відтермінувати стягнення до літа? Не дуже вдалим виявився цей крок і в сенсі нашої регіональної політики. Дехто встиг наголосити, мовляв, «Дніпро» з «Металістом» також залізли в мінус. Та саме в розпалі чемпіонату чомусь прихопили за зябра лише західноукраїнський тандем. Щоправда, в царині позбавлення атестатів, сусідство з ним забезпечили й Харкову. Тут вбачається ще один казус — вилітає не тільки явний аутсайдер-банкрут (вибачте, шанувальники МЗ!), а й команди, що де-юре завоювали втрьох понад півсотні очок, і де-факто — ті таки згадані 78!
Ну, викинуть їх на узбіччя — розвалиться структура відповідних областей, заточена під флагмана. Чи в отакий спосіб розчищаються місця для додаткових висуванців першої ліги? Респект хіба що Віталію Кварцяному, готовому розпочати з ФК «Луцьк» там, де Стрий і Кременчук впадають у Нову Каховку з Нікополем. Дивні все-таки в нас шляхи перерозподілу впливів. Розбудовуємося всупереч хіту Юрія Антонова «Від печалі до радості». З одного боку, насолоджуємося гордовитою перемогою Джамали на «Євробаченні-2016». З іншого, знаходимо принаду центральних футбольних баталій у набігах Романа Зозулі на Анатолія Абдулу з ескортом Яна Лаштувки. Цирк!
КВАРТИРА ДЛЯ КОНСПІРАТОРА
Не думаю, що сам Абдула зрадів того вечора. Насолив мимоволі Ігорю Коломойському? Це навряд — надто вже різні вагові категорії. Просто зайве підказав, чому італійський куратор не наважується просувати українських арбітрів до «топової» групи під дахом УЄФА. Може, й синьор П’єрлуїджі недопрацював як вихователь талантів, але якщо кращі за рейтингом вітчизняні судді-чоловіки такі непередбачувані, то що їм робити, крім побажати успіхів на міжнародній арені Катрусі Монзуль? Якраз харків’янку, разом з «коучем» александрійців Володимиром Шараном, можна включити до скромного доробку ювілейного, 25-го, чемпіонату України.
Коли вже зачепили тих, хто слідом за фаворитами, то ні симпатичні хлопці з Кіровоградщини, ні «Ворскла» працьовитого Василя Сачка на більше, ніж єврокубкова зона — не зазіхали. Хіба що Антон Шиндер наклепав би для полтавців не вісім, а вдвічі більше. Жартую. Претендентів же на «бронзу» так і лишилося двоє, а чому начебто ближча до п’єдесталу «Зоря» пригальмувала на фініші, — зрозуміло тільки самим луганцям. Припускаю, що вони свідомо зробили ставку на завоювання національного кубка, і для солідності грюкнули дверима, чи то пак брамою «Шахтаря» в заключному турі ЧУ. Тоді варто визнати Юрія Вернидуба стратегом № 1 або дочекатися львівського фіналу 21 травня.
На екваторі таблиці закономірно опинилися «Карпати», які здійснили рокіровку не тільки головного тренера, а й основного складу на користь молоді. До речі, галицькі дублери посіли ту ж сьому сходинку, що й старші одноклубники. Про що це промовляє? Мабуть, про черговий далекоглядний президентський задум Петра Димінського. Подейкують, що він і в міжсезоння планує відпустити на вільні хліби кількох бувалих виконавців.
Сусіда львів’ян за рейтингом на ім’я «Сталь» — то щось між конспірологією та містикою. Перебуваючи не так далеко від рідної домівки, як, скажімо, «Олімпік», але все-таки на орендованій квартирі «Метеора», команда трималася купи. Тим паче, до зубрів «вишки» можна віднести ну чотирьох — Паньківа, Пшеничних, Лазича й Іщенка. Й хоча фламандську партитуру Еріка ван дер Меєра змазав завершальний штрих (0:1 від ще менш стабільного «Чорноморця»), дніпродзержинці в УПЛ закріпилися. Може, автор поспішає, адже на старті там поділити не могли керівні клубні секрети й повноваження.
КОЛИ «ОСіЧКИ» НЕ ЗАВАЖАЮТЬ
Повертаючись до грандів, не погоджуюся з версією про вимушене «срібло» як лебедину пісню Мірчі Луческу біля штурвалу «гірників». По-перше, донеччани мали гідний вигляд на континенті. Півфінал Ліги Європи — не найслабший аргумент до 80-річного ювілею. По-друге, вони на внутрішніх теренах перевершили всіх і за кількістю забитих, і за різницею. По-третє, ніде не читав, що Містер припиняє співпрацю з Рінатом Ахметовим. Інша справа, що на сьогодні єдиний офіційний рубіж «Шахтаря» — перемога Алекса Тейшейри в суперечці бомбардирів. На 22 голи йому вистачило осінніх 15 турів. Пилип Будківський і не міг наздогнати, хоча 14 влучень також слід спорудити.
Але до чого, власне, веду? Алекс — зовсім не єдиний персонаж на експорт із «Шахтаря» останнього періоду. Він закруглив цілий еліпс — Фернандіньо, Дуглас Коста, Генріх Мхітарян, Вілліан, Луїс Адріано. Це люди, які реалізували себе потім у досить солідних конторах. Звичайно, Марлос, Едуардо й, що найбільш приємно, Віктор Коваленко з Максимом Малишевим — робили максимум, аби відновити злагоджений ансамбль. Але це все одно ширша ротація, ніж простежувалася в «Динамо», звідки якщо солідні актори пішли, то лише Дьємерсі Мбокані та Джермейн Ленс. Звичайно, це приватна думка.
Отже, динамівський ансамбль, попри ті дві «осічки» проти головного конкурента, знав, куди йому рухатися. І не скажеш, що вражав хтось із штатних нападників. Ветеран Олег Гусєв (10 м’ячів) — типовий хав, інколи оборонець. Скажете, Андрій Ярмоленко небезпечніший за номінального форварда. Дійсно, 25 балів за схемою «гол+пас» — це звучить! Але динамівський лідер надто активний завсідник скандальної хроніки. Ви розумієте, на який інцидент натякаю. Не даватиму порад, там досить авторитету Ігоря Суркіса. Але самому Андрієві варто усвідомити, що наразі він ще не креативник рівня Литовченка, Алейникова, Михайличенка часів ЧЄ-1988. І не настільки унікальний, як та ж Сусана Джамаладінова на естраді. Втім, для обдарованого Ярмоли ще далеко не вечір. Публіка в нього вірить.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ.