Так зароджувалися перемоги

…І ця масштабна подія зосталася практично непоміченою. Зважили на неї два одеські сайти, не надто вагомі в загальному вимірі (то я нікого не ображаю, просто констатую стан справ), проте жодне центральне друковане видання (в т. ч. й «УФ»…) не написало з цього приводу ні рядка. Також ми не дочекалися вшанування на державному (чи бодай на регіональному!) рівні: що й казати, коли навіть у Південній Пальмірі не відбулося урочистостей. І це в місті, яке відтоді не бачило загальнокомандного футбольного «золота»…

Автор цих рядків планував побудувати даний матеріал інакше — зокрема, планувалося дати звіти одеських газет про фінальний матч першості Російської Імперії. Проте мене спіткала невдача: з’ясувалося, що в столичній бібліотеці ім. Вернадського є лише два видання Південної Пальміри того часу — «Одесские новости» та «Одесский листок»: підшивка першої має номери тільки за перше півріччя 1913-го, а другий часопис оминув увагою здобуття місцевими футболістами титулу найсильнішої команди величезної країни. Як і тогочасні газети Києва. А мої прохання про допомогу в небагатьох знаючих людей із Одеси наштовхнулися на відмову.

Тому є те, що є. Сподіваюся, колись буде більше.

ЛІРИКА

Друга першість Росії проходила 1913 року в період з 16 вересня по 20 жовтня. Футболісти були розділені на дві зони: «Північну» та «Південну». У «Північній» зоні перемогли представники Петербурга (по черзі перегравши Лодзь — +:- та Москву — 3:0), в «Південній» одесити, подолавши по дорозі збірні Миколаєва — 3:2, Херсона (фактично «Херсонський Гурток спорту») — 10:0 та Харкова — 2:0. Проведення фіналу відбулося в Одесі (02.11.1913), на полі, розташованому на Французькому бульварі. Були присутні на грі близько 4 тисяч чоловік, які розташувалися довкола поля в кілька рядів.

Матч розпочався стрімкими атаками гостей, але футболісти захисних ліній Одеси, які діяли чудово, успішно їх відбивають. Поступово ініціатива переходить до одеситів, і Джекобс добиває м’яч, який відбився від поперечини. Втім, наприкінці першої половини Ст. Бутусову вдається зрівняти рахунок — 1:1.

Команди йдуть на перерву…

Початок другої половини знаменується другим м’ячем у ворота збірної Петербурга, який сильним ударом забиває Тауненд. Одесити не перестають атакувати, Р. Богемський після відмінної передачі обходить двох захисників і забиває третій гол. Незабаром того ж Богемського збивають у штрафному майданчику, і суддя призначає пенальті. Його успішно реалізує Джекобс — 4:1. За 10 хвилин до кінця Ст. Бутусов проводить другий гол у ворота одеситів, але більшого петербуржці досягти не зуміли. 4:2.

Збірна Одеси — чемпіон Росії!!!

У складі команди грали: Каждан, Гатон, Мизерский, Іванов, Гізер, Карр, Дихно, Злочевський, Богемський, Джекобс, Тауненд.

Як відомо, згодом результати першості Російської Імперії 1913 року були анульовані, зважаючи на численні порушення положення про змагання. Однак ми знаємо, хто був другим чемпіоном…

Упродовж теми…

1914 року Одесу відвідав нині відомий турецький клуб «Фенербахче» зі Стамбула. 28 травня турків переграв «Шереметьєвський Гурток спорту» — 2:1, потім «Фенербахче» зіграв унічию зі «Спортинг-клубом» (1:1). Наостанок гості поступилися збірній Одеси — 0:3. Також «Фенербахче» відвідав Миколаїв, де спочатку поступився збірній міста (0:1), а потім переміг — 3:0. Тоді ж одесита Григорія Богемського включають у збірну Росії, основу якої складали гравці тільки Москви та Петербурга. В її складі, представляючи одеський «Спортинг-клуб», нападник Богемський провів один поєдинок. Той московський матч із норвежцями завершився внічию — 1:1. Це, так би мовити, перша ластівка з Одеси…

(За матеріалами Бориса Галинського).

ЗАГАЛЬНА ДОВІДКА

Чемпіонат Російської імперії з футболу 1913 року — другий в історії чемпіонат, проведений в період з 16 вересня по 20 жовтня 1913 року під егідою Всеросійського футбольного союзу. У змаганнях брали участь збірні міст.

Перший чемпіонат Російської імперії, вимушено проведений у скороченому форматі, виграла збірна Санкт-Петербурга. Інші команди, в першу чергу, збірна Москви (фіналіст 1912 року) розраховували на реванш. Із метою посилення збірна Москви вирішила скористатися послугами іноземного тренера, англійця Гаскелла, який за сумісництвом працював із клубом «Уніон».

Турнір повинен був складатися з кількох стадій. Спочатку повинні були розігруватися чемпіонат Півночі та чемпіонат Півдня, участь в яких узяли збірні Москви, Богородська, Санкт-Петербурга, Лодзі та команди Юзівки, Ростова-на-Дону, Харкова, Києва, Херсона, Севастополя, Одеси, Миколаєва відповідно. Переможці регіональних турнірів повинні були зустрітися у фіналі чемпіонату.

Рішенням Всеросійського футбольного союзу було введено обмеження: максимальна кількість іноземних футболістів на полі у складі однієї команди не повинна перевищувати трьох. При цьому іноземцями не вважалися піддані інших держав, які постійно мешкали й працювали в Росії не менше двох років. Саме тому протест Санкт-Петербурга на результат фінального матчу зі збірною Одеси, який стосувався пункту про іноземців, не був задоволений: документально засвідчено, що іноземцями, за положенням ВФС, могли вважатися тільки Гаттон, Гізер і Карр, бо британський підданий Ернест Джекобс (голова Одеської футбольної ліги) постійно мешкав і працював в Одесі з 1906 року, а Губерт Тауненд (дійсний член Одеського гуртка «Футбол» із 9 жовтня 1911 року) — два роки, тому й брав участь лише у фінальній грі, коли закінчився термін його іноземного статусу, встановленого регламентом ВФС. Головною ж причиною анулювання офіційного статусу поєдинку Одеса — Санкт-Петербург послужила півфінальна гра одеситів з харків’янами, які зажадали скасування результату зустрічі. ВФС задовольнив цю вимогу заднім числом, що автоматично позбавило жовтневий всеросійський фінал юридичної сили.

РЕЗУЛЬТАТИ

Північна група

1/2 фіналу

Неділя, 15 серпня (28 серпня) 1913 року.

Богородськ — Москва — 0:10 (0:4).

Суддя: Е. Бейнс (Москва).

Глядачів:?

Богородськ: Монцирьов, Гусєв I, Загонів, Федоров, Юрханов, Вусів, Гусєв II, Квіток, Меліков, Колонин, Коломенський.

Москва: Мартинов, Воронцов, Коротков, Акімов, Ст. Чарнок, Воздвиженський, М. Смирнов, Фосс, Гришин, Житарев, Борисов.

Інший півфінальний матч між збірними Лодзі та Санкт-Петербурга, намічений на 16 вересня (за старим стилем), не відбувся. Столична команда відмовилася від поїздки в Лодзь, не погодившись із пропозицією в розмірі 300 рублів на оплату дорожніх витрат. Збірній Лодзі зараховано поразку.

Фінал

Неділя, 6 жовтня (19 жовтня) 1913 року.

Санкт-Петербург — Москва — 3:0 (0:0, 3:0) (дод. час).

Голи: С. Філіппов 98’ (1:0), Ст. Бутусов 112’ (2:0), Детлов 116’ (3:0).

Стадіон: поле клубу «Спорт» на Крестовському острові.

Суддя: Олександр Шульц (Москва).

Глядачів: 10000.

Санкт-Петербург: Шаверін — Хухрін, Громов — Віберг, М. Хромов, Лагунов — Єгоров, Дєтлов, Ст. Бутусов, Монро, С. Філіппов.

Москва: Матрін, Воронцов, Едж, Акимов, Ст. Чарнок, Воздвиженський, Денисов, Троїцький, Манін, Житарєв, С. Романів.

Південна група

Право проведення турніру в південній групі було делеговано Всеросійським футбольним союзом Харківській футбольній лізі.

1/4 фіналу

Неділя, 28 липня (10 серпня) 1913 року.

Юзівка — Ростов-на-Дону — 5:1.

Суддя: Джон Генрі Інзлі (Юзівка).

Глядачів:?

Юзівка:?

Ростов-на-Дону:?

Матч між збірними Харкова та Києва, запланований на 15 серпня (за старим стилем), не відбувся через несподіване для Києва перенесення дати матчу. Збірній Києва зараховано поразку.

Матч між збірними Херсона та Севастополя, намічений на 15 серпня (за старим стилем), не відбувся. Збірній Севастополя зараховано поразку.

Матч між збірними Миколаєва та Одеси, запланований на 18 серпня (за старим стилем), не відбувся. Одесити відмовилися їхати в Миколаїв через поведінку місцевих уболівальників, які мали звичку під час гри жбурляти каміння у гравців приїжджих команд. ВФС прийняв до уваги протест одеситів і переніс гру в Одесу. Однак миколаївці теж відмовилися їхати в Одесу, не погодившись із цим перенесенням. У результаті збірній Миколаєва було зараховано поразку, хоча історики помилково плутають цей поєдинок, який не відбувся, з травневим товариським матчем того ж року між цими збірними в Миколаєві, де збірна Одеси перемог­ла з рахунком 3:2. У тому матчі й мав місце факт знаменитого артобстрілу камінням.

1/2 фіналу

Неділя, 1 вересня (14 вересня) 1913 року.

Харків — Юзівка — 4:0.

Голи: 1:0 Р. Віннінг (?), 2:0 Р. Віннінг (?), 3:0 Р. Віннінг (?), 4:0 Ретівов (?).

Суддя: Р. Гіллеспі (Харків).

Глядачів: 2000.

Харків: Біндлер, Вінтер, Струсевич, Грабовський, Покровський, Естів, Домбровський, Ст. Віннінг, Д. Віннінг, Р. Віннінг, Ретівов.

Юзівка:?

Неділя, 1 вересня (14 вересня) 1913 року.

Одеса — Херсон — 10:0.

Голи: 1:0 Прокопов (?), 2:0 Прокопов (?), 3:0 Прокопов (?), 4:0 Прокопов (?), 5:0 Прокопов (?), 6:0 Джекобс (?), 7:0 Злочевський (?), 8:0 Злочевський (?), 9:0 Чорба (?), 10:0 Гізер (?).

Стадіон: майданчик ОБАК.

Суддя: Джон Герд (Одеса).

Глядачів: 1000.

Одеса: Каждан, М. Мізерський, Гаттон, Поляковський, Гізер, Іванов, Блюм, Е. Джекобс, Прокопов, Злочевський, Чорба.

Херсон: Шаєвський, Кравченко, Дем’яненко, Гайдученко, Боровський, Гальпер, Черток, Жоланзиєвський, Зубович, Махлін, Пруневич.

Фінал

Спочатку передбачалося, що фінал Південної групи буде проведено в Харкові. З причини того, що представники команд не змогли домовитися про терміни проведення матчу, фінал був перенесений в Одесу на день, призначений ВФС.

У день матчу з’ясувалося, що суддя Московської футбольної ліги Іван Савостьянов не з’явився на гру. Команди домовилися про те, що судитиме гру одеський суддя Джон Герд, а гра буде носити товариський характер.

Неділя, 13 жовтня (26 жовтня) 1913 року.

Одеса — Харків — 2:0 (1:0).

Голи: 1:0 Злочевський (13), 2:0 Злочевський (65).

Стадіон: майданчик ОБАК.

Суддя: Джон Герд (Одеса).

Глядачів: 2000.

Одеса: Каждан, Гаттон, Родіонов, Карр, Гізер, Іванов, Вітіс, Е. Джекобс, Богемський, Злочевський, Ю. Дихно

Харків:?

Результат матчу, попри протести збірної Харкова, був затверджений ВФС, і переможцем чемпіонату Півдня була визнана збірна Одеси.

Фінал чемпіонату країни

Неділя, 20 жовтня (2 листопада) 1913 року.

Одеса — Санкт-Петербург — 4:2 (1:1).

Голи: 1:0 Е. Джекобс (29), 2:1 Тау­ненд (48), 3:1 Богемський (51), 4:1 Е. Джекобс (68, пен.) — 1:1 Ст. Бутусов (45), 4:2 Ст. Бутусов (80).

Стадіон: майданчик ОБАК.

Суддя: Джон Белл (Москва).

Глядачів: 5000.

Одеса: Каждан, Гаттон, М. Мізерський, Іванов, Гізер, Карр, Ю. Дихно, Злочевський, Богемський, Е. Джекобс, Тауненд.

Санкт-Петербург: Шаверін, Хухрін, Громов, Уверський, Віберг, М. Хромов, Єгоров, Дєтлов, Бутусов, Кисельов, С. Філіппов.

За підсумками зустрічі збірна Санкт-Петербурга подала протест, в якому вимагала покарати одеську команду за перевищення ліміту на іноземців. У складі збірної Одеси у фінальному матчі брали участь чотири легіонери…

ПІДСУМКИ ТУРНІРУ

Упродовж розглядів, що проводилися ВФС у зв’язку з численними порушеннями регламенту, виявленими в ході турніру, з боку Одеси було представлено лист-свідчення:

«Петербурзька футбольна ліга зас­новує свій протест на правилах, які для нас міфічні. Харків та Юзівка виставляли до шести іноземців. Справа з першістю досить туманна.

Секретар одеської ліги Джон Герд».

У результаті розслідування, ВФС анулював технічний результат матчу Харків — Київ, у якому Києву було зараховано поразку за неявку на гру, а також скасував офіційний статус півфінального поєдинку Харків — Одеса й автоматично позбавив офіційного статусу фінал Одеса — Санкт-Петербург. Дві останні зустрічі були визнані як товариські. А головним вердиктом ВФС стало рішення — вважати чемпіонат не розіграним.

(За книгою «Старый, старый, футбол» (1975) Ю. Коршака).

Володимир БАНЯС.