Україна — ВАХ, Словенія — #АХ!

… Для мене це аж ніяк не стало сюрпризом, бо здивувало те, як усе швидко проявилося. Маю на увазі три фактори.

Перший: інший арбітр. Я чекав, що Чекир не тільки покаже багато карток, а й нікому не дозволить розставляти лікті. Одначе турок своєрідно перевершив себе: показав на 15-й секунді жовту за «регбі», після цим елементом неспортивної боротьби ніхто не зловживав аж до фінальних секунд.

Друге: брудний стиль дій господарів. У всі часи колективи цієї частини Балкан — як югославські, так і після розпаду південнослов’янської Федерації, грали підлувато. А словенці — найпідліші з усіх. Причому в їхньому випадку йдеться не лише про «багаторічні традиції», що їх розвивають усі наступні покоління тамтешніх виконавців! Тут не варто забувати про фактор тренера: хоч би де працював Катанець, його підопічні активно брали на озброєння підніжки, брутальні підкати, підступні удари. Найдетальніше ж оцей суворий чоловік спонукає футболістів до практики виводити суперника з психологічної рівноваги. А наші, на жаль, піддавалися, ловлячись на гачки провокацій із перших же секунд.

Урешті, третій фактор — умовно кажучи, настрій господарів. Ви ж помітили, з якою агресією ті бігали полем, яким нездоровим блиском світились їхні знавіснілі очі? У деяких колах із цього приводу кажуть приблизно таке: «Без «озвірину» не обійшлося!». Поза сумнівом…

… Мені бачиться, що в першому таймі українці все робили правильно: були активними, пропустивши, не розгубилися, доволі оперативно відтягнувши гру від своїх воріт, мали напівмоменти. Супроти нас спрацювали два чинники. По-перше, П’ятов учергове довів, що він — справжній представник національної воротарської школи, в якої гра на виходах — невиліковна недуга (… натомість дії на лінії — «козир» № 1, що постало на яв після перерви!). По-друге, в нас не було людини з хорошим пасом уперед, особливо з центральної ланки (де, до слова, знову шокував Сидорчук), отож ми змушені були атакувати передусім флангами, зловживаючи навісами — малопродуктивними проти вищого за зростом суперника.

… Сказати, що наші сподівання перед поновленням зустрічі були тривожні — нічого не сказати: все могло скластись, як завгодно. Й тут треба виокремити людину, котра визначила настільки довгожданий і вистражданий успіх. Мова про нашого наставника.

Найперше — цього разу він швидко працював із замінами: оперативно забрав із поля Сидорчука (інша справа, що Гармаш одіграв іще гірше, запам’ятавшись симуляціями, втратами м’яча й обрізками), відтак дав змогу Селезньову бути на полі стільки, скільки залишалося сил, а наприкінці випустив мегавпевненого в собі Тимо­щука, що, безумовно, сприяло голу на 97-й хвилині.

Головне ж те, що українці пластично перебудували гру: поменшало програних силових єдиноборств, побільшало підборів і майже припинилися навіси. Коли проминула перша третина тайму № 2, усі ці зміни зобов’язані були привести до забитого Україною м’яча, відтак нашого спокою впродовж завершальних півгодини. Те, що сталося насправді, не має аналогів у нашій історії.

Отже, з одного боку, зі словенців наче викачали гелій: вони взагалі перестали бігати, встигати за м’ячем і переміщеннями хлопців у жовто-синій формі. Із другого ж, підопічні Фоменка почали створювати моменти, втім, без їхньої реалізації. Навіть більше: користалися нагодами зі злочинним нехлюйством. Наголошую: вже тоді ми повинні були знімати питання виходу на Євро, проте Коноплянка, Гармаш, Ракицький… словом, «не показали найкращих якостей».

Логічно, що наші поплатилися. На щастя, цього разу не результатом, а нервами. Не пам’ятаю поєдинку в історії вітчизняної репрезентації, де би її хвилин із 10 тероризували безупинними подачами кутових і штрафних. Не сумніваюся: українці знали, що то — головна зброя найпідлішої команди Європи, та все ж зіграли їй на руку.

… Полегшення від кумедної дво­ходівки Кравець — Ярмоленко можна зрівняти з тим, що патріотично налаштована частина України пережила по обіді 21 лютого 2014 року. Хвала Всевишньому: ми таки вирвались із півторадесятирічного замкнутого кола й отримали 6,5 місяця надії — стільки залишилося до старту фінальної частини Євро у Франції. Фінальної частини за нашої участі.

ПІСЛЯМОВА

• Сречко КАТАНЕЦЬ,
  тренер збірної Словенії:

  — Насамперед, вітаю збірну України з виходом на Євро-2016. Але вітаю і свою команду — з хорошою грою, показаною в сьогоднішньому матчі. Дуже жаль, що нам не вдалося забити такий важливий виїзний м’яч у Львові. Сьогодні ж, повторюся, ми грали дуже добре. Іще поки не думав про майбутнє. Поживемо — побачимо. Поки можу сказати, що збірну Словенії чекає зміна поколінь — на підході багато молодих гравців, і в нас­тупному відбірковому циклі це буде вже інша команда. Сподіваюся, вона демонструватиме такий футбол, як у сьогоднішньому матчі. Я не розглядаю невихід на Євро-2016 як свою особисту поразку.

• Михайло ФОМЕНКО,
  тренер збірної України:

  — Усі почуття залишилися на полі. Приємно, що завдання, яке було поставлено перед збірною України, перед її тренерським штабом, виконане. Чи були сумніви щодо позитивного результату двоматчевого протистояння зі Словенією? Складно відповісти. Тому що, коли настає вирішальна фаза процесу, в який було вкладено багато сил, доводиться непросто — ти весь у грі. Говорив до матчу, що такої гри суперника раніше не бачили. Думаю, що і словенці могли би те ж саме сказати про нас. Тому що за цією грою стояв вихід на Євро-2016. Дай Боже, щоби наступного разу, коли ми знову будемо стояти на порозі нашої мети, позитивні емоції тільки допомагали нам її досягти. У нашій роздягальні нічого особливого. Поговорили із хлопцями. Їх привітали президент ФФУ Андрій Павелко, віце-президент УЄФА Григорій Суркіс, який також передав вітання Президента України. Підбили з командою швидкоплинні підсумки. Завдання треба ставити серйозні. Але поки ми навіть не знаємо результатів жеребкування фінальної частини, щоби говорити про якусь конкретику. У будь-якому випадку, першочерговим завданням збірної України на Євро буде вихід із групи.

Володимир БАНЯС.