Український футбол
Усе-таки в Києві, або Україна — не Ізраїль
ЗДАЄТЬСЯ, УЄФА ВЖЕ Не РОЗГЛЯДАЄ ВАРІАНТ ПЕРЕНЕСЕННЯ МАТЧУ «ДИНАМО» — «ВАЛЕНСІЯ» НА НЕЙТРАЛЬНУ ТЕРИТОРІЮ…

ПОКИ ВСЕ ОБХОДИЛОСЯ…

У середу вранці провідна спеціалізована газета Іспанії Marca повідомила, що з валентійцями кияни зіграють усе-таки в столиці України. Зрозуміло, якби цю зустріч усе-таки перенесли (станом на четвер офіційного підтвердження від УЄФА ще не було, тому…), то передумовою для цього стали би нинішні політичні події в Україні. Звісно, нам, мешканцям Києва, очевидно: побоювання босів континентального футболу явно перебільшені, бо Євромайдан перебуває доволі далеко від НСК «Олімпійський», де й пройде (сподіваємося!) зустріч 1/16-ї Ліги Європи, проте з брюссельських коридорів стан справ бачиться інакшим…

На щастя, за 20 років Незалежності ми тільки раз стикались із ситуацією переносу футбольного поє­динку в «третє місце»: 29 березня 1997 року національна команда України провела відбірковий матч французького мундіалю з албанцями не в них удома, а в іспанському місті Гранаді. Наші натужно виграли — 1:0 — завдяки трудовому голу Сергія Реброва, й відтоді нам не відомі такі, погодьтеся, неординарні обставини.

Справді, мені можна заперечити, мовляв, якось ми стали тим «третім місцем», де проводився футбольний матч: у серпні 2006-го в Киє­ві відбувся повторний поєдинок третього кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів між ізраїльським «Маккабі» з Хайфи та англійським «Ліверпулем». Річ у тім, що Земля Обітована переживала тоді чергову ескалацію конфлікту з палестинцями, УЄФА визнала неможливим організувати поєдинок-відповідь на ізраїльській землі, а виходом із колізії стала пропозиція президента «Динамо» Ігоря Суркіса зіграти той матч у столиці України. Так і сталося: на стадіоні ім. Лобановського був тоді аншлаг, зустріч завершилась унічию (1:1), далі пройшов титулованіший клуб.

КІЛЬКА ВИПАДКІВ ІЗ МИНУЛОГО

Початок 1990-х. Ізраїль вступає в Європейську футбольну Асоціацію, однак через постійні теракти (чи їх загрозу) на своїй території всі домашні матчі місцевих клубів у континентальних змаганнях проводилися за межами країни.

2001 рік. У вересні в рамках поє­динку першого кола Кубка УЄФА російський «Анжи», дебютант континентальних турнірів, мав зуст­рітись із шотландським «Рейнджерсом», однак через близькість міста Махачкали до Чечні глазвегіанці на чолі з тренером Діком Адвокатом навідріз відмовилися їхати до Кавказу. Євробюрократи ухвалили Соломонове рішення: замість двох зустрічей провести одну на нічийному майданчику — у Варшаві (1:0 — на користь скотів).

2006 рік. І знову — Земля Обітована! У серпні УЄФА зобов’язала футбольні клуби Ізраїля проводити домашні єврокубкові матчі на нейт­ральному полі, позаяк тоді через конфлікт із Ліваном не можна було гарантувати безпеку гравців і вболівальників.

У майбутньому Асоціація «залишає за собою право повторно ввести заборону, якщо визнає, що рівень безпеки на аренах знову став недостатнім» (цитую офіційний прес-реліз організації зі штаб-квартирою у Швейцарії)…

ЩО ІЗ ЦЬОГО СЛІДУЄ?

Насамперед те, що Європа є порівняно спокійним громадсько-політичним ареалом планети, де різноманітні збройні конфлікти трапляються порівняно рідко, й вони нетривалі (зверніть увагу: в більшості випадків переноси зустрічей стосувалися ФК із Ізраїля — азіатської країни…). Тому згадані вище ситуації є рідкісними, форс-мажорними. І якось не хочеться поповнювати їхню кількість…

Володимир БАНЯС.


стрічка новин