Український футбол
УСПІХ І НЕВДАЧА З ОДНІЄЇ МАТРИЦІ
Осінній рубікон прем’єр-ліги ніхто не перетнув без великих або малих втрат

За 18 турів, які ми спостерігали, практично всі учасники пережили коливання погоди. Навіть «Іллічівець» і «Волинь», яких критикували за стабільну невиразність, завершили цей відтинок дистанції на мажорній ноті. Навпаки, «Металіст», чия рішучість заступити чинного чемпіона в ролі лідера привернула нових прихильників, затягнув серію очкових утрат до самісінького кінця листопада.

Можу помилятися, але хар­ків’яни розгубили темп раніше — внаслідок відсторонення від участі в Лізі чемпіонів. Мирон Маркевич, звісно, намагався втримати корабель у звитяжному фарватері. Перемога 3:0 над столичним «Динамо» — певний доказ цьому. Проте частина зарубіжних вахтовиків, яких запрошували вочевидь під міжнародні плани, почала дивитися вбік. А загітувати хлопця з Південної Америки боротися тільки за титул на внутрішній арені — вельми проблематично. Тим паче, коли підтискають і «Чорноморець», і «Дніпро», і, подеколи, навіть «Ворскла». Слово «навіть» пишу зовсім не для применшення амбіцій полтавців. Їм якраз респект за намагання воювати на рівних із фаворитами.

Повертаючись до слобожан, зазначу, що нічиї в різних турах із луганцями й львів’янами самі по собі не слугували ознаками кризи. Мова про те, що «Металіст» розгубив натхнення, завдяки якому, власне, й одержав схвальну пресу. Уболівальники вже «наміряли» планку злетів, а тут — занурення в буденність. Користь од придбаних легіонерів начебто не ставилася під сумнів. На відміну, до речі, від динамівців, яких не критикував хіба що ледачий. Шкода, що Маркевич із деяким запізненням почав кооптувати до «основи» додаткових українців. Проте бажаний «непрограш» у поновленій зустрічі з «Дніпром» кували (якщо не рахувати кількахвилинної появи Володимира Гоменюка) тільки двоє реальних наших парубків — Олександр Горяїнов і Павло Ксьонз. Добре для Сергія Курченка, що той інтернаціонал не виявив бажаного з точки зору дніпрян «валізного» настрою. Невже в них прокинулося честолюбство? Радше після посередньої гри в Маріуполі відбулася жорстка розмова з молодим президентом.

Не виключено, що такі розбори польотів чекають і самих дніпропетровців. Адже достроковим виходом із групи Ліги Європи не так просто приховати синусоїду виступів на внутрішніх фронтах. Знову ж, якщо танцювати від 7–8 турів, коли здолали вдома «Шахтар» і відразу змусили до мирової «Динамо», то Хуанде Рамосу начебто вдалося нарешті підняти команду на лідерські щаблі. Однак це знівелювала повторна поразка від «Зорі», а трохи раніше — серійні нічиї з Полтавою та МД. Пояснити ці коливання втомою хлопців, котрі чесно відсурмили відбірний цикл у Михайла Фоменка, теж можна. Утім, під орудою іспанського коуча все-таки не 12–13 виконавців. Чому в нього переважно мурижилися в резерві, скажімо, Кобахідзе, Політило чи Кулаков?

Загалом же, оскільки не маю змогу відстежити всі команди, дозволю собі ключовий висновок уже нині — за екватором першості. Вона вже не нагадує стандартну матрицю, коли є заздалегідь відомі шукачі медалей і потенційні невдахи, націлені конкретно на збереження прописки за будь-яку ціну. Навпаки: навіть «Шахтареві», «Динамо» та «Металісту» доводиться платити високу ціну в кожному турі. Правда, на підступах до зими бригада Мірчі Луческу дещо повернула собі смак успіху й рушила на канікули з маківки таблиці.

У такій ситуації просто не міг не проклюнутися тіньовий фаворит чи навіть кілька. Принаймні одесити на таку репутацію вже тепер напрацювали. Можна скільки завгодно казати, що Роман Григорчук ледь не задарма одержав групу готових майстрів. Насправді ж, Гай, Прийомов і насамперед Антонов стали тими шестернями механізму, які самі себе заводили на повен оберт. Мабуть, їх досі бракувало? У підсумку, наставник «моряків» міг запросто дозволити собі типову лімітну версію 4/7 змінити на 7/4, адже Бобко, Ковальчук, Кутас і «майже джокер» Діденко нічим не поступаються варягам. Повірте, остання поразка від «гірників» не сприймається за відступ. Одеса переживає смугу піднесення, а в очікуванні грудневого акорду «в Європі» — ще й інтригу.

Стрибнувши через «залізних заліковців» середини рейтингу, торкнуся тієї частини матриці, де невдачі йдуть ледь не шаблоном. «Таврію» час од часу проривало (переможний гол Володимира Коробки на азовських берегах або врятований Назаренком і Гомесом двобій з лучанами). На жаль, набагато більший резонанс мали позафутбольні речі. Найсвіжіша «мулька» — дозаявлення Бурдужана. Не хочу шукати алібі для Яніса Христопулоса, але грецький фахівець витратив забагато часу на адаптацію до суто українського варіанту «маразм міцнішав». Тим часом у Запоріжжі, якщо проводити паралелі з «Матрицею» кіношною, шукали й шукають героя не менш славетного, ніж Лоуренс Фішбьорн у ролі Морфеуса. На перший погляд, Олег Таран — саме той варіант, але ж «актори» лишилися ті ж, що й були в розпорядженні Сергія Пучкова. Беручи до уваги, що останнього зберегли в штатному розкладі (вочевидь, мовиться про контрактне дежавю з «Металургом»), то переконуєшся: матриця — не зразок, а штамп нашого футбольного буття.

«Арсенал» поготів зник із виробничої пластини. Мені складно щось геніальне додати до тих розвідок, які друкувалися в «УФ» про біди «канонірів». Хіба що поспівчувати моїм справді добрим друзям — тренерам, медпрацівникам, менеджерам. За що Вадим Рабинович та Олександр Онищенко «звільнили» їх од чесно зароблених грошей, — ще одна загадка парадоксального сезону.

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ.


стрічка новин