Український футбол
Увійти до історії неможливо без парадоксу
Судді взимку засумували без кварцяного, а він не дав їм розслабитися

Тепер знатиму, що коли вручав найперший у кар’єрі Віталія Кварцяного трофей, то нагороджував майбутнього революціонера футбольних правил. Було то восени 1983-го, саме в Луцьку грався фінальний матч-відповідь першості спорттовариства «Авангард» серед КФК на призи «Спортивної газети». Од Центральної ради цього провідного профспілкового ДСТ церемонію проводив легендарний у минулому динамівський воротар Олег Олександрович Макаров, ну й автор цих рядків — за дорученням редакції. Місцевий «Прилад» із 30-річним Кварцяним на чолі завдяки овертайму здолав уперту команду «Одесагрунтомаш».

Не пригадую, щоби після гри молодий тренер нарікав на суддівство, хоча львівська бригада мала клопіт через дещо хиткий пункт «Положення» щодо забитих м’ячів на чужому полі й була за крок до демаршу гостей дочасно піти з поля. Віталій Володимирович тримався винятково чемно, й, повірте, запрогнозувати теперішню його експансивність не взявся би ніхто. Мабуть, реалії нинішнього ЧУ «дістали» очільника лучан настільки, що він вирішив знайти оригінальний засіб відтворення справедливості й водночас зменшити ступінь «всесвітньої змови» проти його «Волині».

Дякуючи клубній прес-службі, спортивна спільнота дізналася про його системні ноу-хау. Якщо ви вже ознайомилися зі змістом пропонованих новацій, то наступний пасаж пролунає з мого боку дивно. Адже чимало моїх колег частенько відгукувалися про Кварцяного насамперед як про автора перлів на післяматчевих брифінгах. Плюс як про такого собі комісара, у своє­му війську спроможного витиснути голосом приховані ресурси з підлег­лих. У свою чергу, я наполягав, що пан Віталій дуже глибоко знається на футболі, а епатаж лише працює на привернення уваги до команди, яка не купається в увазі порівняно з фаворитами.

Зрештою, ніде не написано, що голова регіональної федерації (а коуч лучан таким і є в області) не вправі експериментально відхилитися від загальновизнаних інструкцій у рамках своїх змагань. Кварцяний підкреслює: «Ідеї взято не зі стелі, а з багаторічної практики й бажання допомогти грі, зробити її динамічнішою. Ми запропонували суддівському комітету доповнити правила, бо життя не стоїть на місці».

За версією ВВК, арбітр не реагуватиме на падіння гравців, окрім очевидної загрози здоров’ю футболіста, а також заподіяння травми голови. Як наслідок — рефері зможе зупиняти зустріч не більше, ніж 15 разів, окрім, звичайно, початку й закінчення таймів, офсайдів і сутичок на полі. Якщо він свистить більше, то в наступному турі не працює. «Таким чином, — резюмує Кварцяний, — один із пунктів нашого плану — скасування фіксації дрібних фолів. Це так звана британська методика суддівства. Арбітри не повинні попереджати за падіння в атаці, взагалі ніяк не реагувати на крики під час боротьби».

Аргументи по-кварцянівському: «Після цього гравець «пропадає», боїться отримати ще одне попередження. Тому й немає агресивних нападників, судді «гноблять» футбольну агресію і вдосконалення атакувального футболу, а захисники не будуть провокувати, і суддя не буде корупціонувати ситуацію. Аби зменшити число зупинок гри, ми пропонуємо правило «5 хвилин для лікаря». Якщо гравець упав і впродовж 6 секунд не встає й потребує медичної допомоги, то на поле зможе повернутися не раніше, ніж за 5 хвилин. Конт­роль за виконанням правила лягає на четвертого арбітра. Так у футболістів зникне бажання валятися на полі, затягуючи гру».

… Не маю наміру викладати всіх нью-правил Віталія Кварцяного, хоча з прагненням удосконалити «зайві» хвилини варто погодитися: «Часто команди грають на 2–3 хвилини більше, ніж додав рефері. На Волині ж будуть грати рівно стільки, скільки судді показали. До того ж, забороняються заміни в компенсований час». Кварцяний не був би Кварцяним, якби не пообіцяв глобалізацію винаходу: «Як утілюватимуться зміни? Апробуємо у себе й рекомендуватимемо до впровадження в Україні. Це лише задля видовищності футболу та його розвитку».

Наші географічні сусіди не оминули можливості звинуватити західноукраїнського колегу — у чому-небудь. Заступник керівника суддівського комітету РФС Андрій Бутенко обрав для цього плагіат: «Щодо «5 хвилин для лікаря», може це він у мене підслухав? Я неодноразово висловлювався на цю тему. Можливо, вистачило б і трьох хвилин. Але втілити це можна тільки на рівні міжнародному, а не на місцевому», — заявив екс-арбітр ФІФА кореспонденту championat.com Галині Козловій.

Потішив же мене товариш Бутенко юридичною підкованістю: «Давайте тоді введемо правило 15 заборон на хуліганство — щоби після п’ятнадцяти хуліганити вже було можна». Ну а за таку фразу московського «миротворця», як «Повноваження судді не можна обмежувати якимось відліком виконання закону», його поцілував би у щічку сам П’єрлуїджі Колліна. А загалом, не такий простий волинський керманич, як його малюють. Журналістам подобаються «складні».

Але прогрес очевидний. Колись од мого доброго знайомого Україна почула, що йому відомий матеріал, які клуби й скільки «дають», а хто скільки «бере» на забезпечення результату. Щоправда, шантажувати зібраним досьє явно не збирався. Усе одно Нобелівську премію не присудили б. Тепер же вирішив підказати вихід із методичної скрути. Й це теж цікаво, хоч і не безперечно.

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ.


стрічка новин