Василь ЦЮЦЮРА: «Навіть в українських ресторанах немає таких великих порцій страв, як у Ірані!»
249 
Новина про перегляд одразу трьох українських футболістів друголігової «Скали» в такій загадковій країні, як Іран, була, щонайменше, інтригуючою. Василь Цюцюра, Роман Подоляк і Дмитро Скакун — чергові таланти стрийської команди, які тепер мали зарекомендувати себе в зовсім іншій країні. «УФ» вирішив поспілкуватись із одним із гравців — Василем Цюцюрою, щоби дізнатись, як пройшов сам перегляд і чим найбільше запам’ятався Іран нашим хлопцям. Прикметно, що під час розмови футболіст не один раз згадував про щиру гостинність тамтешнього народу. Вочевидь, для наших хлопців це була подорож, яка надовго залишиться в їхній пам’яті…
— Василю, розкажіть, будь ласка, детальніше про вашу подорож до Ірану. Що запам’яталося найбільше?
— На жаль, у нас не було досить багато часу, щоби якомога більше дізнатися про цю дуже цікаву країну. Одразу пригадується столиця держави Тегеран — дуже велике, я би навіть сказав, неповторне місто. Було незвично побачити таку велику кількість людей, це справді вражає. До того ж, невід’ємною ознакою великого міста, як і в Тегерані, є пробки. Це щось!
— Як щодо харчування? Адже для нашої людини східна кухня доволі незвична. Вам не підбирали спеціальне меню?
— Гуляючи містом, ми, в принципі, їли те, що нам хотілося, тому у цьому плані жодних проблем не було. Чогось індивідуального для нас із страви не підбирали. Можна сказати, що ми меню підбирали на свій смак. А що особливо пригадується зразу, так це величезні тамтешні порції їжі! Якщо чесно, навіть в українських ресторанах немає таких великих порцій страв, як у Ірані! Їхні порції більші за наші вдвічі-втричі! Готують іранці дуже смачно, це потрібно визнати. Однозначно! Інше питання, що деякі страви їхньої кухні нашим організмом сприймаються дуже важко, повірте. Саме тому для наших людей це може здатися досить незвичним.
— Як щодо мови? Скрізь ходили з перекладачем?
— Так. Справа в тому, що наш агент сам родом із Ірану, а тому він, власне, й був нашим перекладачем під час перебування у цій країні. Саме тому жодних проблем у плані спілкування та інших довколофутбольних речей не було.
— Власне, чим завершився ваш перегляд? Що вам сказали, коли вирушали додому?
— Розпочну з того, що приїхали ми туди на перегляд уже під кінець їхнього внутрішнього чемпіонату. До завершення змагань залишалося днів п’ять. Ми приїхали потренуватися, подивитись, як працює їхня футбольна система, як займаються із футболістами, як живуть прості люди. Окрім цього, ви ж самі розумієте, що для нас це була чудова змога отримати унікальний досвід од перебування в зовсім іншій країні. Ми змогли дізнатися багато чого корисного і цікавого — це й культура країни, й рівень самого футболу в їхній державі. Поїздка вийшла справді унікальною, але, повторюся, шкода, що було мало часу, щоби побачити більше. Відповідаючи конкретно на ваше запитання, скажу наступне: наш агент сказав,
що іранська сторона хотіла, щоби ми ще приїхали в майбутньому на перегляд, але поки що жодної конкретики немає.
— Якщо порівнювати іранців із нашими людьми, які вони? Можливо, більш «закритіші» чи навпаки?
— Усе навпаки — вони ще більше «відкритіші», ніж ми. Дуже приємні люди, які завжди раді тобі допомогти. Вони приймали нас, уважайте, чужих для них людей, як «своїх». Уявляєте? Мені було дуже незвично, що до нас так чудово й привітно ставляться там. Можна навіть сказати, що ми, по суті, приїхали за їхнім шматком хліба, але з їхнього боку все було чудово — лише сама люб’язність. Це справді вразило мене, скажу навіть більше — я не сподівався на такий прийом.
— Думаю, що вашим колегам — Станіславу Катані та Денису Рильському — буде також згодом що розказати й про Канаду, куди вони вирушили на перегляд…
— Справді? Чесно, мені про це нічого не відомо…
— Ось так. Як бачимо, на гравців «Скали» є дуже хороший попит і на міжнародній арені. Гаразд, повернімося до вас. Які особисто маєте нині плани? Продовжувати виступ у другій лізі?
— Наразі буду готуватися до весняної частини чемпіонату у складі «Скали», бо якоїсь конкретики з-поміж інших клубів України немає, лише телефонні дзвінки. Можу вас запевнити, що в мене є амбіції, а тому найближчим часом подивимось, як воно буде…
— Тобто, якщо вам надійде хороша пропозиція від іншого клубу, можливо, з-за кордону, ви на неї з радістю погодитесь?
— Побачимо, якщо ця пропозиція влаштує нашого президента, то, звісно, погоджусь.
Володимир БОБИР.