Василь ЦЮЦЮРА: «У команді мене називають просто — Цюця»

— Попри молодий вік (Василю всього 20 років. — Р.К.), ви вважає­теся одним із найдосвідченіших гравців «Скали». Розкажіть, звідки виникла ідея займатися футболом і як опинилися у стрийському клубі, адже, як відомо, родом ви з іншої області?

— Почав займатися футболом із дитинства. Мені подобалося пос­тійно возитися з м’ячем, отож вирішив піти саме у футбольну секцію. За якийсь час мені запропонували спробувати сили в івано-франківській ДЮСШ. Я приїхав, сходив на одне-друге тренування, після чого тренер сказав, що я можу залишитися в команді. Зрештою, саме в Івано-Франківську я отримав футбольну освіту, однак продовжувати кар’єру в тамтешньому клубі не зміг. Усьому причина —
зникнення професійного футболу в регіоні. Спочатку був у нас «Спартак», потім утворилося «Прикарпаття», але зберегти команду у Франківську так і не змогли. Отож по закінченні юнацької школи мене запросили до «Скали», за яку я виступаю донині.

— Ходять легенди, начебто в друголіговій «Скалі» футбольне господарство не гірше, ніж у київського «Динамо». Чи справді тренувальна база вашого клубу, котра розташована в Моршині, забезпечена всім необхідним і відповідає найвищим стандартам?

— Диму без вогню не буває! Відтак і легенди на рівному місці не з’являються. У нас справді чудова база, футболісти забезпечені всім необхідним. Є їдальня, житлові кімнати, багато тренувальних полів. Тобто за інфраструктурою наш клуб може багатьом дати фори.

— Василю, вас уболівальники, насамперед, знають як футболіста. А чим переймаєтеся поза межами футбольного поля? Можливо, навчаєтеся?

— Цьогоріч якраз закінчив навчання на бакалавраті івано-франківського коледжу фізичного виховання. Поки що вирішив на цьому зупинитися, взявши невеличку паузу. Можливо, наступного року продовжу навчання.

— «Скала» впродовж існування не може похизуватися якимись визначними результатами. Як правило, стрияни задовольняються в кращому випадку місцем у середині турнірної таблиці, а минулоріч узагалі фінішували на передостанній сходинці. Судячи з показників нинішньої першості, чи може ваш колектив, нарешті, реально вклинитися в боротьбу за одну з путівок до першого дивізіону?

— Так, ми справді непогано розпочали сезон: змогли переграти «Черкаський Дніпро», зіграли внічию з «Кременем». До того ж, нагадаю, команда в нас молода, перспективна. Іноді на початку чемпіонату так буває, що клуб певний час іде непогано, стабільно набирає очки, перебуває серед лідерів, але потім поступово втрачає позиції. Гадаю, якщо на кожен матч виходитимемо максимально сконцентрованими й зібраними, то навряд чи нам може хтось
завадити потрапити до першої ліги.

— На професійному рівні ви виступаєте з 2011 року. Чи можете порівняти, який чемпіонат у другому дивізіоні за три останні роки був найконкурентноспроможнішим та найцікавішим?

— Кожен чемпіонат за останні три роки по-своєму був цікавий та напружений. У другій лізі учасники, по суті, вирішують доволі локальні задачі на кшталт підвищення в класі чи виховання молодих футболістів. Однак іноді боротьба за першість у дивізіоні загострюється до межі. У нас і два роки тому була хороша команда, мали чудові шанси підвищитися в класі, але на фініші програли боротьбу досвідченішим колективам. Минулоріч утворилася одна велика група, приєдналися команди зі східних регіонів. Безперечно, чемпіонат став цікавішим, рівень учасників також був досить високим. Нинішнього року ще складно судити про загальний рівень першості, адже зіграли всього п’ять матчів. Окрім того, в зв’язку з подіями на сході чимало колективів позбавлені можливості грати на своєму полі, за підтримки рідних трибун, що також позначається негативно на результатах. Можу сказати, за нинішніх умов добре, що взагалі друга ліга зберегла своє існування.

— Нинішнього міжсезоння в «коралово-зелених» змінився наставник. Що нового приніс у команду Василь Малик? Наскільки кардинальними були його зміни стосовно побудови командної гри?

— Василь Іванович, ставши біля керма, сказав, що будь-яка команда сильна, найперше, своїм духом і колективізмом. У нього така філософія: якщо є здоровий колектив, то спортивні успіхи — це лише питання часу. Зрештою, в нас так і вийшло. Василь Іванович крок за кроком відбудовував колектив, комплектував належним чином склад. Як на мене, цьогоріч у нас, як ніколи, хороші шанси показати не тільки пристойний футбол, а й пробитися до першої ліги.

— А як у вас із амбіціями? Перед собою, часом, не ставите завдання стати найкращим бомбардиром ліги, забити, приміром, не менше 30 м’ячів?

— У кожного футболіста, котрий поважає себе, є амбіції. Для мене найголовніше, щоби команда досягла успіху, а якщо особисто пощастить при цьому стати ще й найкращим бомбардиром, буду вдвічі щасливіший.

— Деякий час ходили чутки, що начебто вас у полі зору мав тренерський штаб «молодіжки». Сергій Ковалець навіть хотів викликати вас на один із зборів. Однак усе це й досі залишилося на рівні розмов. Чи хтось із тренерів молодіжної збірної зв’язувався з вами?

— Ні, на мене ніхто із цього приводу не виходив. Усе це побутувало тільки на рівні чуток. Начебто мене хотіли викликати на перші матчі відбору, проте я отримав травму, потім ще одну, й, зрештою, до конкретики справа так і не дійшла.

— Про зміну прописки, часом, не задумувалися? Адже професійно зростати в реаліях другого дивізіону дуже тяжко…

— Цієї зими я міг залишити «Скалу», але не склалося. Не буду приховувати, мною цікавилися, але поки що до реальних перемовин справа не доходила.

— Не секрет, що у футбольній команді кожен гравець має так зване «друге ім’я». Наприклад, Сергія Назаренка партнери називають Назік, Максима Калиниченка — Калина. А як до вас звертаються партнери?

— У команді мене називають просто — Цюця. Мені подобається, тож і не ображаюся.

Роман КИРІЄНКО.