Василь ІВЕГЕШ: «Не встигнемо нарадуватися, як гукають, що на контору граємо»
139 
— Складна гра на важкому полі.., — за гарячими слідами розповідає Василь Петрович. — Напередодні матчу навіть з’явилося хвилювання, оскільки інспектор не дозволяв дати стартовий свисток. До того ж, після поєдинку з «Волинню», в якому розгромно поступилися 0:5, команді було скрутно психологічно. Хоча тоді зразу заспокоїв підопічних і сказав, що цей двобій повинен піти нам на користь. Отож необхідно винести урок, адже після «Миколаєва» хлопці трішки зазналися. Як бачите, вдалося налаштувати гравців і повернути в звичне русло. Відтак команда набула попереднього вигляду, коли всі борються за максимальний результат на кожному клаптику поля. Навіть забивши м’яч, ми не думали спинятися. Загалом, «Полтава» — хороша команда, проте, за бажанням, «Тернопіль» більше заслуговував на три очки.
— Попередній тур ви пропускали через зняття із чемпіонату алчевської «Сталі». Чи вплинуло це на функціональний стан, за яким мали перевагу над суперником?
— Упродовж цієї паузи наші команди зіграли з прем’єрліговими колективами: ми — з «Волинню», полтавці — з «Металістом». Окрім того, якщо перед «Миколаєвом» ми працювали над «фізикою», то 10-12 днів прогалини були ігровими. Отож, це нам дуже допомогло в сенсі підготовки до «Полтави».
— Знаючи, що «біло-зелені» більше грають у комбінацій-
ний футбол, зимова погода вам на руку?
— На мою думку, в п’ятницю «Полтава» грала так, як ми, —
на контратаках. Зізнаюся, ми цього дуже боялися в їхньому виконанні. Якщо в останній грі із чернівчанами через вітер вони діяли по-іншому, то, аналізуючи відео гри з «Металістом», бачили, що у цьому компоненті вони мали свої козирі. У них практично півкоманди швидко організовує наступ. Однак у нашому протистоянні ми їм не дали простору: ледь зривалася наша атака, гравці швидко «перекривали кисень» опоненту. Не кривитиму душею: ми діяли з озиранням на ворота, позаяк головне завдання — не пропустити. Нічия проти такої команди — теж хороший результат. Зрештою, віддали їм свою половину поля, де вони пасували заради пасу. А на такій погоді нам удавалося швидко їх накривати, внаслідок чого отримували дивіденди, а вони — губилися.
— Семенець забиває черговий і вкрай важливий м’яч. Чи не боїтеся залежності дій всієї команди лише від факту його присутності на полі?
— Ні. Повірте, те, що Богдан забиває, — заслуга команди, бо всі грають на нього. Думаю, певною мірою він усвідомлює, не буде нас — не буде його. Гадаєте, в інших командах йому буде легше? У нас такий зв’язок роками відточувався. Зараз усі разом намагаємося наздогнати Куліша (найвлучнішого в лізі), проте поки нам це не вдається.
— Особливої уваги заслуговує футзаліст Кушецький, котрий у свої 24 дебютує в професіональному футболі…
— Од нас пішов Мединський, тому на його позиції виникла вакансія. Ігор, хоч і був футзалістом, але ми побачили його, коли він виступав у «Кроно-Карпатах» на обласному рівні. Сказав йому: «Тобі вже 24. Якщо зараз не спробуєш, потім буде пізно. А раптом усе складеться?». Він погодився, тож сумлінно відпрацював на зборах, а зараз допомагає нам у першості. На мою думку, Кушецький іще скаже своє слово у футболі.
— Думаю, ця перемога була для вас дуже важливою…
— Ви собі навіть уявити не можете, наскільки! Можлива поразка нас би так відкинула в психологічну яму, що складно словами передати… Ми дуже переживали після гри з «Миколаєвом», адже з «тими» (мається на увазі, договірними. — Є.Д.) матчами мене вже дістали. Не встигнемо нарадуватися, як наступного дня уже гукають, що на контору граємо. Думав, якщо зараз не складеться, аналогічна ситуація буде. Тим паче, складно було передбачити, в якій функціональній готовності постанемо проти «Полтави». Утім, бачу: вийшли на той рівень, коли можемо витримати біговий ритм два тайми.
— Якось винагородили команду?
— Зайшов у роздягальню президент пан Надал, подякував. У нас немає такого, щоби хтось прийшов і засипав подарунками. Якби таке було, то зчинили би скандал. Хоча в понеділок, певне, підемо в аквапарк, нехай поплавають хлопці, потішаться.
— Нині зрівнялися за очками з «Гірником-Спортом», до якого незабаром завітаєте в гості…
— У Комсомольську нам буде непереливки! Поки покладаємо сподівання на «Буковину», їм уже немає куди відступати, а згодом ретельно готуватимемося до матчу з давніми знайомими.
— Що думаєте з приводу ситуації довкола місцевого стадіону та ваших сусідів із «Ниви», які, подейкують, відтепер гратимуть у селі Великі Гаї?
— Та неправда то! Хто вам таке сказав? У будь-якому випадку, не думаю, що до цього дійде. Зрештою, гадаєте, нам завжди дають стадіон? Ми кажемо: «Бог із вами», й тренуємося на полі педуніверситету. Мене нерідко про це запитують, підозрюючи, мовляв, я впливаю на такі процеси. Насправді, я далекий від цього, бо зовсім інша структура цим займається. Наскільки розумію, їхні проблеми виникли через торішні заборгованості, а не поточні. Відтак пішла коса на камінь. Але чув, що вже знайшли спільну мову, тому все буде гаразд, не хвилюйтеся. Пам’ятаєте, як торік «Ниві» не давали поле? Мені з Києва тоді телефонували: «Чому саме в матчі з вами не дають стадіон? Боїтеся їх?». У відповідь пояснював: це остання гра: якщо зараз вони не дадуть грошей, то в працівників арени не буде коштів, аби взимку купити селітри чи насіння.
— Бачив, підтримуєте наших бійців…
— У нас є хороші фанати, котрі попрохали мене, щоби гравці відвідали наших воїнів у лікарні. Відтак кілька футболістів пішли, подарували футболки та вручили 60 квитків на матч. Думаю, ми будемо продовжувати такі ініціативи. Ми дуже вдячні нашим героям. Як вони розповідають, не дай Боже комусь потрапити туди, звідки вони повернулися…
Євген ДЕМЯН.