Василь МАЛИК: «ЗАГРАЄМО АГРЕСИВНІШЕ — БЛИЖЧИМИ БУДУТЬ НАМІЧЕНІ РУБЕЖІ»
162 
Маючи на увазі проблиски з кінця першого тайму й до середини другого, спитав мого співрозмовника, що розчарувало його менше — результат чи гра? Він тут же запропонував інший початок.
— Цікаво було би дізнатися про ваші журналістські враження…
— Ясна річ, не знав вашої установки, але здалося, що хлопці або злякалися чогось, або їх прищемила відповідальність. Інакше звідки б узялися два пропущених м’ячі за 14 хвилин? Хоча хвилині на 28-й забрали м’яч під контроль. Отже, спроможні на більше?
— Уважаю, що «Кремінь» подавив нас стартовою активністю. Для команди, яка чотири тури не знала перемог, таке налаштування природне. Тим паче для команди, чиє завдання — перша ліга. Дуже прикро, що ми чекали саме такої агресивності, такого пресингу, двобоїв у повітрі, розбирали манеру суперника. Насправді ж програли в отому відрізку всі підбирання. Господарі дуже прагнули в домашній грі реабілітуватися. Отже ми, з’ясувалося, їм не завадили.
— Може, забракло зустрічної швидкості?
— Маєте слушність. Дуже довго готували контратаку. Порівнюючи з першим нашим серпневим матчем у Стрию, ми не поступалися в боротьбі й буквально вилітали з оборони. Знаєте, могло бути 3:2 чи 4:2 на користь «Кременя» й з отаким же успіхом 5:2 на нашу. Власне, суперник тоді будував свої моменти здебільшого на «стандартах», а ми — на комбінаціях. Сьогодні подібна гра теж з’явилася, шкода, що запізно.
— Мої сусіди на трибуні, навпаки, помітили, що вашим штабом було зроблено вчасні заміни.
— У другому таймі вийшов Дмитро Скакун, але зважте, що недавно він випав із підготовки через травму. Тим не менше, на ньому був фол, що призвів до пенальті. Згодом, за рахунку 1:2, Ігорю Синишину не пощастило перекинути м’яч через воротаря. Бракувало Назара Кмітя. Не виключаю, що структура гри трохи поламалася через вимушену ротацію. Утім, не вважаю це виправданням.
— Чи дорікнете своєму голкіперу за «швидкий» гол кременчужан, який виглядав напрочуд дивним?
— Денис Рильський нічим не завинив. Нам не варто було «привозити» собі той штрафний, після якого м’яч од Андрія Кохмана пірнув у нашу сітку.
— І тому ви його аж через 50 хвилин замінили?
— Відповім вам у тому ж стилі — просто знадобився нам у грі Синишин.
— Ви згадали схильність підопічних Сергія Свистуна до верхової боротьби. А що, вам не подобається ця традиція з глибин англійського футболу?
— Даруйте, але ж у них варто запозичити не лише це. Скажімо, дуже імпонує командність «Ліверпуля», прищеплювана Бренданом Роджерсом. Зовсім не проти, щоби мої підопічні трималися схожої організації гри.
— А тепер, Василю Івановичу, поговоримо стратегічно. Якась жорстка мета стоїть перед клубом поточного сезону?
— Пробуємо посперечатися за одне із чільних місць. Нагадаю, що перше коло команда закінчила в трійці. Дві «результативні» помилки арбітра коштували нам трьох очок проти «Оболоні-Бровара». Хтозна, якби того дня вийшли в лідери, де би перебували потім. Адже надто значної різниці в майстерності між конкурентами не існує. Інфраструктура ж цілком відповідає вимогам першої ліги. Завітайте до Моршина, подивіться базу, переконаєтеся. Те, що трапився спад у другому колі, не ставить під сумнів потенціал молоді.
— Погодьтеся, нереально взяти 18 хлопців, які буквально вчора грали в другій лізі, й тут же чекати, що вони долатимуть Охтирку, Дніпродзержинськ чи Тернопіль? Та й умови на рівні фаворитів першого дивізіону ви навряд чи запропонуєте своїм гравцям...
— Чому ви так переконані? Повірте, в нас дуже розумне керівництво. Якщо побачать конкретний поступ, то ніхто не обмежуватиме зарплатні чи премії. Ці бонуси жодним чином не тримаються у секреті від футболістів.
— Але ж, доки не запрацювали ті статті щодо податкових пільг Закону «Про спорт», утримання молодої команди навіть у другій лізі — об’єктивно збиткове. Невже президента «Скали» це не бентежить?
— Певно, що бентежить. Однак Микола Іванович Кміть переконаний, що серйозні заняття в дитячій академії ставлять заслін хибним вуличним звичкам і формують достойних людей. Він просто не може інакше.
— Гаразд. Тоді що скажете про три мети для команди з невеликого міста — соціальна роль у своєму регіоні, неодмінне підвищення в класі, виховання резерву «на виріст»? І, до речі, готувати його — для кого?
— Так, третій варіант — очевидний. Хіба для вчорашнього школяра потрапити до нашої основи — не стимул? Звичайно, поєднати ці три аспекти дуже привабливо. Філософія клубу полягає в тому, щоб у команді майстрів грали вихованці своєї академії. Принаймні — в більшості своїй. Приміром, Михайла Березового, Романа Подоляка, його тезку Данковича, того ж Синишина знаю ще за юнацькими командами області. Адже там і Трускавець, і Миколаїв, і Дрогобич. Наші співзасновники не живуть одним днем — вони виходять з того, що це треба для краю, для підлітків, для батьків.
— Спитаю про термін реалізації таких планів. Знаю, що тренер Малик обійняв посаду лише навесні цього року…
— Ціную, що є квота довіри. Але, звичайно, наша професія — завжди ризик. Намагаюся його компенсувати радістю спілкування із футболістами на засадах взаємоповаги.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ.