Український футбол
Владислав КУЛАЧ: «Потрібно показати себе в Україні, щоби перевірити свої сили за кордоном, як Юрченко»
Нападник «Іллічівця» підбив підсумки першої частини сезону, висловив своє бачення продовження кар’єри та враження по завершенні виступів у молодіжній збірній

— Владиславе, як оціните першу частину чемпіонату для приазовців?

— Найперше, скажу, що в нас дуже змінилася команда. З’явилося чимало молодих виконавців, які не мали досвіду на найвищому рівні. Відтак було складно їм адаптуватися, а нам — знайти спільну мову з ними на полі. Думаю, плідно підготувавшись і зігравшись на зборах, зможемо підійти до другого кола в кращому вигляді, будемо легше набирати очки. Напевне, нинішній етап — найважчий для «Іллічівця».

— Чого забракло для першої перемоги в першості?

— Були матчі, котрі мали завершуватися позитивно для нас, однак під завісу основного часу пропускали необов’язкові м’ячі. Інколи заслуговували більшого, ніж поразку. Вочевидь, талан був не на нашому боці. Принайм­ні одну перемогу ми заслужили.

— Микола Павлов заявив, що п’ятеро гравців залишать табір команди. Часом, уже не попрощалися з партнерами?

— Ні, в мене чинний контракт до 31 грудня. Що стосується подальших планів (у якій команді я опинюся), дізнаєтеся про них, коли клуби зберуться на зборах.

— А самі знаєте, з ким тренуватиметеся в новому році?

— Ні. Поки що можу сказати лише те, що нині я з маріупольцями.

— Усе залежить од вашого бажання чи рішення обох клубів?

— У першу чергу, все залежить од мене. Тобто спочатку я ухвалюватиму рішення, а вже потім будуть домовлятися клуби. Думаю, що саме таким чином усе повинно відбутися.

— Чи вирішили для себе, який шлях буде найоптимальнішим? Чи це питання відкладаєте на пізніше?

— Знаєте, я би хотів грати в «Барселоні», щоби мені запропонували контракт. Тільки у цьому напрямі зараз усе складніше, ніж це було раніше, приміром, рік тому. Сподіваюся, що буду в тому клубі, котрий влаштовуватиме мене в плані ігрової практики та умов договору. Повірте, я працюю та викладаюся сповна. Думаю, що все в мене буде гаразд.

— Микола Петрович — не та людина, котра зможе вас переконати залишитися?

— Наш тренер — хороший фахівець, один із найвідоміших на своєму поприщі. Звичайно, його слова я вислухаю. Тим паче, вже неодноразово спілкувалися: ділилися баченням цієї ситуації. Загалом, до остаточного рішення ще не дійшли. Думаю, найближчим часом зустрінемося та зробимо певні висновки, де мені буде краще. Чесно, маю надію, що Микола Петрович мені допоможе, дасть правильну пораду.

— Бутко й Тотовицький перебувають у аналогічному становищі — взимку завершується орендна угода. Вам не відомо, що вирішили хлопці?

— Мені найголовніше зараз зі своїми справами розібратися. Безумовно, ми часто спілкуємося з названими футболістами, проте говорити за них не буду. На мою думку, у цьому контексті вам краще безпосередньо з ними поспілкуватися.

— Очевидно, що зараз вирішується: поїдете ви на збори із «Шахтарем» чи ні. Згадаю слова Юрченка, котрий говорив, що молодим українським нападникам «гірників» немає чого робити в основній команді. Відтак, чи немає думок піти шляхом Владлена та спробувати перебратися в європейський клуб (нехай і в оренду)?

— Либонь, кожен футболіст прагне грати за кордоном. Особливо це стосується молодих українських гравців. У мене теж є мрія — виступати в європейському чемпіонаті. Проте туди не так просто потрапити. Спершу потрібно показати себе в Україні, щоби перевірити свої сили за кордоном.

Щодо «Шахтаря»: туди, справді, тяжко пробитися. Скільки був у таборі донеччан (навіть тренувався з «основою» кілька разів — це максимум), зрозумів, що наблизитися до основ­ного складу — практично нереально. З’являються якісь шанси тільки тоді, якщо заявиш про себе в інших колективах. У цілому, погоджуся зі словами Юрченка.

— Цьогоріч ви завершили виступи в молодіжній збірній. Які враження залишилися від цього етапу в кар’єрі?

— Безперечно, залишилися позитивні емоції. Хоча, справді, досі присутній смуток, що не вдалося пробитися до фінальної стадії. Ми все робили для того, щоби пройти якомога далі. Більше того, черкаський матч із Німеччиною для кожного стане уроком: якщо до мрії залишається один крок, не варто рватися вперед і тримати в голові, що в тебе ще є зустріч-відповідь. Гадаю, всі взяли неоціненний досвід із того протистояння, тож більше ніхто не повторюватиме таких помилок.

— Як відгукнетеся про вашого колишнього тренера Ковальця?

— Сергій Іванович — позитивна людина, котра налаштовувала на відповідний результат. Із усіма в нього були хороші стосунки. Приємно було з ним працювати. Шкода, що та команда «розпалася». Зможемо зустрітися разом на полі лише тоді, якщо нас усіх викличуть до національної збірної. Дай Бог, іще захищатиму честь країни з ними пліч-о-пліч.

— Вочевидь, після «молодіжки» ваші найголовніші завдання — знайти команду, в якій прогресуватимете та заслужите право виступів за головну команду країни?

— Авжеж! У якому клубі я би не був, викладатимусь сповна. Погоджуся, що зараз мені потрібно працювати заради виклику в національну збірну. Тим паче, що це — цілком реально. Самі бачите, що багато хто з молодіжної збірної перейшов до головної. Повірте, я все робитиму для того, щоби заслужити право приєднатися до найкращих українських виконавців під орудою Фоменка.

Євген ДЕМЯН.


стрічка новин