Вони «доклали всіх зусиль»-2

ВОРОТАР

Жуліо СЕЗАР (Бразилія).

Аж до «німецького позорища» кіпер-ветеран діяв вельми непогано, навіть, можна сказати, витягував свою збірну в кількох матчах. Отож, виходить, незаслужено ми поставили його в УФівську збірну розчарувань? Ні, заслужено: якщо страж воріт сім разів упродовж одного поєдинку дає суперникові пробити те, що він нібито захищає, — таке, погодьтеся, не слід залишати поза увагою. Особливо, якщо йдеться про бразильську репрезентацію. Особливо, якщо мова — про півфінал ЧС… Стисло кажучи, «мордатий Жуліо» програвав боротьбу на виходах і запізно падав, або, двома словами, — не виручав.

ПРАВИЙ ЗАХИСНИК

МАЙКОН (Бразилія).

Пам’ятаєте американську комедію «Тупий і ще тупіший»? На мою думку, ситуація з правофланговими беками «жовто-синьо-зелених» гідна кінострічки «Поганий та ще гірший». Судіть самі: попервах коуч господарів терпів Алвеса, котрий, як висловився один фахівець, «у захисті — ненадійний, у нападі — прогнозований», зрештою, не витримав, вивівши на прю з німцями гравця «Роми». Так Сколарі прогадав у квадраті: колись найліпший у світі виконавець на цій позиції шокував тим, наскільки він був повільним і розгубленим, який величезний допускав брак у передачах і як фатально не встигав повертатися назад.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЗАХИСНИК

ДАНТЕ (Бразилія).

Не сумніваюся: саме цього хлопчину ЗМІ Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу зроблять основ­ним винним у найжахливішій поразці своєї збірної за увесь час її існування. Не стільки тому, що баварець помилявся більше за свого партнера по амплуа — тут іще варто посперечатися, скільки через те, що Данте випало нещастя замінити капітана Тіаго Сілву. Наслідком вимушеної рокіровки стали вкрай невдалі дії виконавця, як досі ми думали, еліт-класу: 13-й (!!!) номер пентакампеонів виглядав неорганізованим, майже не підстраховував партнерів, програючи всю силову боротьбу. Узагалі діяв, мов той новачок.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЗАХИСНИК

Давид ЛУЇС (Бразилія).

Довго журналісти не хотіли піддавати його манеру гри жорсткій критиці, м’яко зауважую­чи, мовляв, як для центрбека новоспечений парижанин дещо авантюрний, надто часто він утікає в напад, оголюючи тил. Одтепер усе буде жорсткіше… На старті гри з «дойче-машиною» кучерявий метис, за звичкою, поринув уперед, однак опісля того, як німці кілька разів ловили його на цьому, зосере­дився на профільних функціях, але — пізно! Та, що там кривити душею, ще більше нашкодив: бігав без толку, махав ногами при пропущених м’ячах, допускав позиційні огріхи, які не побачиш на турнірі такого рангу.

ЛІВИЙ ЗАХИСНИК

Ян ВЕРТОНГЕН (Бельгія).

У принципі, ми мали право поставити на це місце ще одного «чарівника» — Марсело, проте вирішили, що бразильців у нашій антизбірній і так забагато… Оборонець «Тоттенхема», якого українці знають передовсім як умілого симулянта, ні впродовж групових змагань, ані в плей-оф не виглядав провально (як-от чимало центрбеків), він усього лише довів: посередність здатна тримати марку до певної міри. Так і цибатий Ян: поки на його шляху не трапилися направду висококласні опоненти, хлопець тримався, лиш аргентинці «роздягли» його, довівши, що швидким форвардам Вертонген не вміє протистояти.

ПРАВИЙ ПІВЗАХИСНИК

ХАЛК (Бразилія).

Іще наприкінці літа 2012-го, за підсумком літніх Олімпійських ігор, що пройшли у Великій Британії, багатьох як у Бразилії, так і поза її межами цікавило: якого дідька цей здоровань із тілом культуриста робить у лавах (та ще й у основі!) найсильнішої за складом збірної планети? Неповороткий, лінивий, важкий, зазвичай пасивний, нездатний діяти на «другому поверсі» адекватно своєму високому зросту, схильний до авантюрності, позбавлений розуміння необхідності відпрацьовувати в обороні… Таким Халк був два роки тому й таким же постав перед нами на домашньому ЧС. Цілковитий крах.

ОПОРНИЙ ПІВЗАХИСНИК

Поль ПОГБА (Франція).

Пам’ятається, ще на початку року, коли ювентійця визнали найліпшим молодим футболістом планети, експерт Олег Федорчук його розхвалював, передрікаючи, мовляв, саме він стане героєм № 1 Кубка світу. Й на, ось тобі… У зустрічах групового раунду темношкірий симпатяга був малопомітний, але тоді це скинули на адаптацію. Із нігерійцями Поль, здалося, знайшов себе, але найвідповідальнішої миті, в грі з німцями, знову розчарував: середня лінія «тевтонів» змусила Погба працювати лише на своїй половині поля, тож ми бачили «класичного» опорника, натомість чекали «нового Зінедина Зідана».

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПІВЗАХИСНИК

Еден АЗАР (Бельгія).

Є у футболі таке специфічне явище, як «команда, сильна за іменами». Ймовірно, в контексті ХХ мундіалю таким колективом виявилися бельгійці: «за прізвищами» вони цілком могли претендувати на загальну перемогу в турнірі, чи, принаймні, на бронзові нагороди, проте в реальності поїхали додому вже після чвертьфіналів, при цьому не продемонструвавши очікуваної гри. Ну, а сумовитим уособленням «червоних дияволів» став їхній ватажок, один із найталановитіших виконавців планети: лондонець виглядав, як той казковий Буратіно — «дерев’яний», неактивний, скутий, прогнозований.

ЛІВИЙ ПІВЗАХИСНИК

Карім БЕНЗЕМА (Франція).

«Коні не винні», як гласить майже народна мудрість, що її доречно застосувати в контексті нападника «Реала»: справді, хіба він винуватий у тому, що наставник французької націоналки використовував його не на «автентичній» позиції центрфорварда, а ліворуч у півобороні? Навіщо це було робити, знає хіба що месьє Дешам: уже прем’єрний поєдинок у незвичному амплуа (з нігерійцями) Карім «профукав», однак Дідьє наполіг на своєму, знову поставивши «реаліста» на фланг і наступної гри. Відтак отримав інертного гравця, котрий не знав, що й як йому робити. Ось коли всі згадали про Франка Рибері.

НАПАДНИК

Едінсон КАВАНІ (Уругвай).

Дві репрезентації — коста-риканська та колумбійська — показали істинне місце цього довгокосого молодика: парижанин, попри багаторічну хорошу пресу, що мав у Італії, а тепер у Франції, є форвардом із вельми обмеженим фронтом дій, і фронт оцей прямо пропорційний особовому складові півоборонців, які діють поруч із ним. Простіше кажучи, Едінсон багато забиває тільки тоді, коли за спиною в нього висококласні хавбеки, він настільки залежний од них, що, позбавлений відповідної підтримки, гасне. Щось схоже трапилось у Бразилії: не було в уругвайців плеймейкера, не було й Кавані.

НАПАДНИК

Ромелу ЛУКАКУ (Бельгія).

У розпорядженні гравця «Евертона» було все для того, щоби згодом розповідати внукам про події червня-липня 2014-го.
По-перше, хороший вік — напередодні старту змагань він досяг повноліття. По-друге, «заточеність» під нього тактичної схеми всієї збірної — Марк Вільмотс зовсім не приховував, що планує грати з одним нападником, а в заявці «червоних дияволів» значився єдиний із прізвищем Лукаку. По-третє, надпотужна — за набором прізвищ… — півоборона бельгійців. Однак… Не пішло в партнерів, не пішло в Ромелу також, причому зразу. Як вислід — один гол, непомітно-хаотичні дії, нульовий ККД.

ТРЕНЕР

Луїш Феліпе СКОЛАРІ (Бразилія).

Знаєте, насправді то добре, що «чарівники» не виграли домашній чемпіонат, а ще й зганьбилися, бо в цьому випадку елементарно спрацював фактор закономірності. Про яку закономірність ідеться? А ось про яку: Сколарі, попри свої видатні досягнення, ніколи не був сильним наставником, адже хіба назвеш таким того, хто орієнтується винятково на високий клас наявних під руками гравців? Тобто Луїсові не вдалося повторити «трюк» 12-річної давнини: тоді бразильці дія­ли схоже, досягши свого через кількох геніїв у складі, нині ж у них числився лише один, і той зламався. Навіть судді не допомогли.

Володимир БАНЯС.