В’ячеслав ШАРПАР: «У команді мало хто знає про мій сотий матч»

Зізнатись, у підтрибунному приміщенні спочатку було самотньо та сумно. Уже якось із партнерами по роботі звикли, що в мікс-зоні наших колег завжди багато. Але біля виходу до автобусів на стадіоні «Оболонь-Арени» «акул пера» я взагалі не помітив. Були лише медійники, котрі, зайнявши позиції, чекали своєї черги відзняти відповіді наставників і гравців. До слова, хлопцям із «Футболу» (офіційного мовника) простіше, адже в них є своя кімната, куди заходять учасники поєдинку. Журналістам із «2+2» пощастило менше: стоячи в коридорі, вони сподівалися, що їм хтось піде назустріч. До прикладу, один із гравців «Іллічівця» ввічливо відмовив, зазначивши, що за 50 хвилин у нього потяг. Водночас наставник приазовців Микола Павлов сухо відповів, що їм потрібно було слухати його слова на прес-конференції. Найбільше ж потішив Федотов, який перебігав із однієї роздягальні до іншої. Повертаючись од своїх колишніх партнерів уже без футболки, Віталій сказав, що з радістю дав би інтерв’ю, однак у такому вигляді (напівголому) трішки не комфортно. Хоча йому (здається) оператор напівжартома пообіцяв «домалювати» костюм, новачок донеччан усе ж почимчикував назад. Далі ж я зустрів Шарпара, котрий, озирнувшись на відсутність бажаючих із ним поговорити, таки приділив кілька хвилин.

— В’ячеславе, зазвичай футболісти не дуже люблять грати в обідній час, особливо, коли сонце стоїть у зеніті. Чи суттєво на гру впливали погодні умови?

— Нам, у принципі, легше грати ввечері. Проте це ж не ми, футболісти, визначаємо, коли виходити на поле.

— Отож тяжко було?

— Як сказати… Спочатку це більше відчувалося. Зрештою, погода впливає на обидві команди. Нам радше складно було через те, що маріупольці всією командою захищалися, намагаючись у нападі діяти через контратаки. Лише коли забили перший м’яч, нам стало простіше.

— У першому таймі м’ячів у воротах уболівальники так і не побачили. Чому?

— Нам не вдавався швидкий перехід із оборони в напад. Відтак «Іллічівець» устигав повернутися назад, через що було мало вільних зон. Їх побільшало, коли відкрили рахунок, отож змогли відзначитись іще двома результативними ударами.

— Після відпочинку донеччани помітно додали. Що сказав тренер?

— Володимир П’ятенко попросив пришвидшити гру: миттєво прощатись із м’ячем, активніше рухатися, переміщатися полем.

— Навіть за розгромного рахунку були моменти, котрі в простих епізодах не увінчались успіхом. Реалізація все одно «кульгає»?

— Є таке трішки… Працюємо над цим. Наразі в нас починається пауза, впродовж якої відточуватимемо цей елемент.

— Знаю, що для вас цей матч — сотий у прем’єр-лізі. Партнери вже привітали?

— Та мало хто знає, насправді. Отож обійшовся без привітань.

— Утім, попри все, це приємна подія?

— Звичайно, приємно. Тим паче, що мій сотий матч у еліті співпав із 200-ю перемогою «Металурга».

— Як заповнюватимете перер-
ву?

— Спочатку дадуть кілька днів вихідних. А потім зберемось і готуватимемося до наступних матчів. Можливо, зіграємо контрольний поєдинок.

— Відомо, що донецький ФК поповнив Кошман. Устигли познайомитись?

— Так, Ігор уже займається з нами.

— Чи бачили на тренуваннях екс-карпатівця Левана Кенію, котрого «сватали» до вашої команди?

— Чесно кажучи, нічого із цього приводу не знаю.

Євген ДЕМЯН.