Якщо вельми хочеться, то можна

Мабуть, читачі «УФ» уже чули, що ТСК, СКЧФ і «Жемчужина» взяли участь у 1/256 фіналу Кубка Росії-2015. Щоправда, перша та остання команди встигли минулого ж вівторка й вилетіти з розіграшу, оскільки поступилися вдома з однаковим рахунком 0:2, відповідно, севастопольцям і новоствореному ФК «Сочі». Також вам, друзі, відома версія РФС, згідно з якою, клуби, прописані на тимчасово окупованій території, начебто, зареєстровані із чистого аркуша й поза відношенням до українського футболу. Проте лише лінивий, або, даруйте, нетямущий повірить, що це законно.

Окрім усього, згадані команди в обхід ліцензійним вимогам до другого ешелону, були поспіхом допущені до зони «Південь». Додам, що момент для старту обрали зручний — нинішнього тижня у світовому футболі не так багато помітних подій. Поряд із суперкубковим шоу «Реал» (Мадрид) — «Севілья» можна хіба що помітити «товарняк» Ангола — Ботсвана. Отже, резонанс од московської ініціативи забезпечено.

Уся «хохма» в тому, як конкретно відреагують ФІФА та УЄФА. Тим паче, нехай запізніле звернення на адресу Йозефа Блаттера та Мішеля Платіні щодо застосування санкцій до РФС президент Федерації футболу України Анатолій Коньков усе-таки надіслав. Усе доречно — футбольні суб’єкти Криму як частини України перебувають під юрисдикцією ФФУ, а російська сторона «порушила регламенти та ігнорує базові принципи найвищих футбольних інстанцій». Мабуть, із огляду на дипломатичний етикет, у Лабораторному провулку дати відповідь і роз’яснення з «кримського питання» не вимагали, а просили. Тобто, ми готові визнати, що сусіди нас випередили, й назад це кіно не відмотаєш?

Певне, все-таки проблему не закрито. Відомство Миколи Толстих, маючи в тилу впливових державних посадовців, учинило за старим принципом: «Якщо ніззя, але вельми хочеться, то можна». Із точки зору міжнародного права, подібні кроки навдивовижу несерйозні. Але ж ми переконалися, що численні політичні перекручення нині частенько сходять російській владі з рук. Без явних юридичних наслідків.

… Днями на одному печальному заході шеф нашої Федерації якось неоднозначно глянув мені в очі. Невже у відповідь на критику повільності контрдій ФФУ в моїх публікаціях? Запевняю шановного Анатолія Дмит­ровича, що звалювати на нього всі нюанси «довкола Криму» не збирався й не маю на меті. Навіть більше, знаю, що на нього тиснуть із кількох боків. Не виключено, що хтось згодом використає сьогоднішні колізії, якщо опозиція в раді та виконкомі налаштована спричинити дочасні вибори. Сьогодні така «войнушка» вітчизняному футболу навряд чи пот­рібна. Це — перше. А друге: якщо йдеться про будь-які міжнародні рішення стосовно Росії, то не сама ФФУ й не окремо Коньков повинні думати про засоби тиску, а дізнатися як мінімум бачення очільників нашого МЗС чи навіть президентської адміністрації.

Але один козир із нашого боку поки що відсутній. Реально кримські гравці на поле ще не виходили. Це підтверджує міні-інтерв’ю на сайті СКЧФ Станіслава Гудзикевича (провів двома «траншами» за ФК «Севастополь» майже 160 матчів), якого ми також знаємо як капітана МФК «Миколаїв», й автор першого гола Андрій Кобенко. Він, до речі, чемпіон Росії-2008 у складі казанського «Рубіна», а загалом відіграв у найсильнішому російському дивізіоні 148 зустрічей. Правда, «на флот» він потрапив із пересічного «Торпедо» (Армавір), проте стаж, як мовиться, не проп’єш. Закріпив перевагу підо­пічних Сергія Дієва менше відомий Євген Пономарьов, але географія теж широка (Омськ, Орел, Курськ). Пропускав же ці голи запрошений з Петрозаводська воротар Арнольд Крегер. Але він для свого амплуа молодий (1991 р. н.), тоді як капітан сімферопольців і уродженець білоруського Солігорська Анатолій Романович — 1979-го. Проїхав він майже всю першолігову карту РФ, а в «Шиннику» та нальчицькому «Спартаку» ставав призером. Російський паспорт має й вихованець ташкентського футболу Станіслав Хан, за плечима якого, зокрема, Саратов, Махачкала, Новоросійськ й, знов-таки, Армавір.

Отже, реальні кримчани наразі в заявках відсутні. А що це дасть розвитку футболу в республіці (чи нав­паки — не дасть) — тема іншого матеріалу. Ми ж — про легітимність участі клубів. Вона, здається, авантюрна. Чи так само вважають у Цюріху та Ньоні? Це найбільш принципово знати.

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ.