Йован МАРКОСКІ: «Мені дуже тяжко залишати Україну…»
231 
Зв’язатись із багаторічним лідером «Ворскли», та ще й у день його народження, не склало жодних проблем. Йован вже давно зарекомендував себе як один із найпозитивніших футболістів у плані спілкування зі ЗМІ. Шкода, що цього разу, крім привітань із днем народження, був привід поговорити й про трохи сумні речі. Днями, після дев’яти проведених років у складі «зелено-білих», Маркоскі вирішив припинити виступи за полтавський клуб і повернутися на батьківщину — до Сербії. Усього за кілька хвилин спілкування нам удалось охопити найактуальніші питання, згадавши при цьому про найважливішу подію в кар’єрі Йована. Од себе хочу додати, що дуже прикро, коли наш український футбол залишають такі футболісти — справжні (!) професіонали. Йован запевнив, що неодмінно повернеться…
— Йоване, днями з’явилася доволі неочікувана новина, що ви залишаєте «Ворсклу». Чи можете розповісти, чому вирішили залишити полтавський клуб після стількох років?
— Одверто кажучи, мені ще просто хочеться пограти у футбол, хочу й надалі отримувати насолоду від цієї гри. Скажу навіть більше — мені надійшла доволі хороша пропозиція із Сербії, яка справді зацікавила. Що саме? Є варіант пограти в одному з тамтешніх клубів, плюс до цього, я буду паралельно вчитися на тренера. До того ж, тут є один важливий момент (напевно, найголовніший. — В. Б.) — я сумую за родиною, яка перебуває зараз у Сербії. Думаю, розумієте, наскільки це важливо. Зараз можу лише сказати, що я деякий час точно буду перебувати там — вдома, а вже потім побачимо, що й як. Переконаний, час покаже, що й до чого…
— Дуже цікаво, а як наставник «Ворскли» Василь Сачко поставився до вашого рішення залишити полтавську команду?
— Він поки що нічого не говорив із цього приводу, лише привітав мене сьогодні (інтерв’ю відбувалось у вівторок. — В. Б.) із днем народження. Він, напевно, ще не знає, що я так вирішив. Ми, переконаний, зустрінемося завтра чи післязавтра й поговоримо про все. Цими днями «Ворскла» вже розпочала перший тренувальний збір і готується до старту в новому сезоні. До того ж, до клубу вже прийшли нові футболісти. Водночас хтось команду й залишив, а тому головному наставникові, можливо, потрібно будувати новий колектив. Думаю, він зараз зайнятий саме цим питанням. І це цілком логічно. Однак ми постійно на зв’язку.
— Скажіть, чи довго розмірковували над тим, аби таки залишити «Ворсклу», попри те, що провели майже десять сезонів у футболці полтавського клубу?
— Якщо відверто, я хотів залишитись і надалі в полтавському клубі, але справа ось у чому: мені також паралельно запропонували інший доволі цікавий варіант із Сербії, який я, в підсумку, й обрав. Власне, я просто хотів побути зі своєю родиною більше у Сербії, тому й погодився на цей варіант продовження кар’єри. Одразу хочу сказати, що це ніяким чином не означає, що я не повернуся до України, наприклад, за рік, два, три чи п’ять.
— Гаразд. Ви віддали «Ворсклі» дев’ять років своєї кар’єри, що справді вражає. Наскільки вам тяжко нині залишати Україну?
— О, звичайно, мені дуже тяжко і шкода залишати зараз Україну. До слова, ось простий приклад: сьогодні мене вже багато людей привітали з днем народження, що навіть у Сербії я й половини тієї кількості не знаю, скільки в Україні. Це багато про що говорить. Я дуже люблю Полтаву — це чудове місто. Зараз ось ходжу полтавськими вулицями, дивлюсь на цих привітних людей і мене переповнюють особливі емоції. Тому, повірте, мені дуже тяжко зараз залишати це місто й Україну загалом.
— Можете ось так одразу пригадати найпам’ятніший момент із полтавського періоду своєї кар’єри? Що вам запам’яталося найбільше у цій команді за минулі дев’ять років?
— Було багато приємних і чудових речей за ці сезони. Одразу навіть складно відповісти на ваше запитання. Але, думаю, одноосібно стоїть подія, коли наша команда зуміла виграти Кубок України у сезоні-2008/2009. Тоді в дуже складному фінальному протистоянні ми зуміли взяти гору над донецьким «Шахтарем». Що тут іще додати? Таке не забувається. Прикметно, що тоді єдиний та переможний м’яч забив нинішній керманич полтавського клубу Василь Сачко. Пригадую, що це були дивовижні емоції для кожного з нас, і це неможливо просто передати словами — справжня насолода від виграного трофею. Напевно, це був найяскравіший момент у моїй кар’єрі у складі «Ворскли». Окрім цього, пригадую, я також отримував виклик і до національної збірної Сербії, де мав можливість зіграти багато цікавих матчів, виступаючи пліч-о-пліч із чудовими футболістами.
— Ви сказали, що плануєте згодом піти й на тренерські курси. Отже, не виключено, що ми вас побачимо коли-небудь і у якості головного тренера?
— Подивимось. Головне, що я люблю футбол. Полюбляю також займатися селекційною роботою, пошуком нових футбольних талантів. Але, повторюся, поки ще хочу виступати саме як гравець. Для цього робитиму все від мене залежне. Паралельно буду також учитися на тренера. Головне у цьому питанні — досвід. Думаю, за два-три роки буде вже зрозуміло, що й як. Час покаже.
Володимир БОБИР.