Український футбол
Юрій Авдиш: «Якщо хочеш щось побороти, треба його вдосконалити»
Агент ФІФА коментує рішення босів світового футболу переформатувати його професію

ПРО СУТЬ СПРАВИ

Якщо чесно, то моя особиста думка однозначна: Міжнародна футбольна асоціація вирішила рухатися в зворотному напрямку. В чому різниця між наявним сьогодні усталеним поняттям «футбольного агента» і запропонованим терміном «посередник»? Або, іншими словами, яке смислове навантаження пролягає в обох випадках? Посередник, дослівно — «той, хто посередині», тобто це людина, яка має вузький профіль, перебуваючи поміж конкретним гравцем і конкретним клубом, допомагаючи їм дійти порозуміння. Натомість агент — то щось значно ширше, він не лише працевлаштовує футболіста, він влаштовує йому життя, займаючись усіма аспектами його існування: не тільки юридичним, а й фінансовим(керування рахунками і т.д.), комерційно-маркетинговим (організація піару, реклами, особисті спонсорські контракти), побутово-соціальним (мова про пошук квартири, машини). Глобально кажучи, агент займається регулюванням стосунків свого підопічного в клубі: наприклад, гравець цілу кар’єру виступає за одну команду, тоді потрібно слідкувати, або в нього був хороший контракт, аби його виконували в повному обсязі та весь час справедливо оцінювали його роботу, а взаємостосунки з тренером та клубним президентом були безпроблемними…

На мою думку, треба не рубати з плеча, бо ФІФА займається саме цим, а підвищувати загальний рівень агентської діяльності. Наприклад, влаштувати регулярні семінари, організовувати навчання. Адже наразі у світі не існує жодної профільної навчальної програми (перед складанням іспиту на отримання ліцензії), натомість кожному агентові-початківцю просто дають певний список нормативних актів та регламентів, які треба вивчити. Але цього ніяк не достатньо! Це лише частина юридичного аспекту. Існує чимало різних інших, не менш важливих аспектів — правовий, менеджерський, комерційно-фінансовий, особливості трудового кодексу в окремо взятій державі — чого в тому списку обов’язкових нормативних актів немає. Тобто замість того, аби, наголошую, піклуватися про зростання рівня діяльності агентів, його намагаються понизити. Більше того, ФІФА вводить якісь незрозумілі, з юридичної точки зору, трактування — сподіваюся, з часом нам їх пояснять: зокрема, пропонується спортивні суперечки вирішувати в громадянських судах. Тобто, якщо майбутній посередник не має юридичної освіти, а інтереси клієнта потрібно буде захищати в громадському суді, йому для нормальної роботи потрібно буде залучати правників із боку(адвокатів, юристів), проте тоді, питається, якому ФК буде потрібна така кількість людей для роботи?

 

ПРО ПРИЧИНИ ПОСТАНОВИ

За рішенням ФІФА я бачу намагання заглянути в кишені агентів. Розумію, проти чого ведеться боротьба: у багатьох моїх колег закордоном і справді неадекватні заробітки, надто великі доходи. Але, якщо умовний Перес захоче придбати умовного Бейла не за 100 мільйонів євро, а за 80, звернеться до агента, який може представляти інтереси клубу й скаже, мовляв, організуй такий трансфер, і отримаєш од мене п’ять мільйонів, тобто заробить чесно такі гроші (що в цьому поганого?), тоді як за документами числитимуться тільки два… — подібні речі неправильні, так народжується тіньовий бік футбольного бізнесу. Однак тут багато залежить від особистих якостей кожного: припустімо, в мене є футболісти, в яких зарплати не перевищують 3000-5000 умовних одиниць, то я в таких випадках взагалі не стягую ніякої комісії, не те, щоб звичні 10% річного доходу, а є в Україні агенти, котрі свою пеню стягують навіть у тих гравців, які отримують 300 доларів місячно.

Та й такі максимальні пороги зменшили з 10% річного доходу до 3%.

Також погоджуюся, що цілком аномальною виглядає ситуація (особливо вона розповсюджена в Південній Америці), коли у виконавця є три й більше агентів, тут постанову ФІФА можна назвати виправданою. Іще багатьом не подобається, що гравцем володіє не ФК, а організація. Але давайте розуміти, що існують різні нюанси у специфіці володіння правами. Ось приклад: такий-то клуб хоче такого-то футболіста, проте немає достатньо грошей (варіант із пошуком іншого опускаємо)— на трансфер і на зарплату, то часто на допомогу може прийти компанія, котра візьме на себе всі витрати, а коли той гравець перейде в інший клуб, гроші отримає саме компанія. Хіба це не взаємовигідна співпраця? Особисто в мене цей стан справ цілком укладається в голові, проте, мабуть, не в усіх. Окрім того, оголошено боротьбу підписанням трудових угод із неповнолітніми. Однак такого і немає! Із виконавцями до 18-ти років контракти укладають лише за присутності батьків і підписують їх батьки!

Зрештою, треба розуміти, що є різні агенти: у світі існують серйозні профільні об’єднання, які слідкують за тим, аби їхні лави були чистими й виключать тих, хто намагається працювати не за правилами. Варто допомогти цьому процесу — наприклад, удосконалити регламентні норми, які би дали змогу відсіювати нечесних осіб.

 

ПРО ЙМОВІРНІ НАСЛІДКИ

Постанова ФІФА точно не піде на користь грі, рухатися, повторюю, треба в зворотній бік. Потрібно застосувати низку заходів, які нормалізують ситуацію. Припустімо, зробити видачу відповідних ліцензій жорсткішою, впровадити обов’язкове тривале навчання, натомість чуємо, що все буде навпаки, посередником зможе стати кожен другий, адже для цього треба буде, грубо кажучи, отримати всього один дозвіл.

Постраждають насамперед гравці: внаслідок збільшення кількості посередників може впасти рівень зарплат, адже з одного боку, клуби самі не захочуть мати справу з незрозумілою третьою стороною, яка позбавлена чіткого правового поля, а з іншого — часто густо не буде впливового агента, котрий здатен змусити керівництво ФК справедливо платити його клієнтові . Й нібито логічно, та погляньмо на це інакше: якщо клуби готові фінансувати дорогі трудові угоди зі своїми виконавцями, значить, на них вони стільки заробляють (на футболках, різноманітній атрибутиці, спонсорській рекламі, доході від єврокубків, продажі абонементів, білетів на стадіон, прав на телетрансляції і т.д.), що покривають ці витрати. Навіщо ламати систему? Попит породжує пропозицію, як мінімум, на Заході.

 

ПРО ТЕ, ЩО БАЖАНО ЗРОБИТИ

Найголовніше — необхідно юридично врегулювати статус представників моєї професії. Зрозумійте: не існує ніякого інституту агентів — є тільки певні регламентні юридичні норми щодо переходів, із яких усі виходять. Що ж робить Міжнародна футбольна асоціація? Бачить проблему й має намір рубати з плеча. Однак я гадаю, якщо хочеш щось побороти, то розумніше спробувати його вдосконалити. Ось ситуація: нині більшість українців незадоволена рієлторами та брокерами, у них і справді низький фаховий рівень — теж, до слова, через неврегульованість свого правового поля та освіти, але якщо просто скасувати відповідні інституції, буде ще гірше, бо замість них елементарно з’являються інші пройдисвіти й у більшій кількості!

Слід виводити професію агента на вищий фаховий рівень (причому доходити до деталей, вимагаючи, зокрема, наявності вищої освіти, футбольної кваліфікації), коли справжній спеціаліст зможе представляти не тільки окремого виконавця, а й цілий клуб. Також потрібно намагатися долати різницю в прибутках, яка існує сьогодні між топ-агентами й тими, хто не забуває робити корисну справу — «вести» талановитого виконавця, сприяти його професійному зростанню, тощо. Зробити таку собі шкалу, градацію по сумах і таке інше.

Зверніть увагу: від хорошого спеціаліста футболіст сам не піде, є багато випадків, коли така співпраця триває роками. Часто навіть у стосунках «гравець — агент» усе тримається на усній джентльменській угоді, без паперів і підписів. Кажуть, що це теж неправильно, бо є різновидом тіньової економіки. Проте таке має місце, наголошую, через неврегульованість правових стосунків у світовому футболі.

У це складно повірити, проте й досі поняття агента позбавлено чіткого юридичного статусу. Тому кожен створює собі такий, який вважає за потрібне: хтось ТОВ, СПД, хтось практикує інші форми, але факт залишається — виразної структури не існує. Можливо, доцільно було би взяти на озброєння юридичний статус, наприклад, як у нотаріусів: вони, як відомо, є самозайнятими особами, мають тверде податкове поле, чітко знають де і скільки конкретно сплачувати податків, мають свій статус і т.д. У них усе прозоро! Наділені, зокрема, лімітом: не менше такого-то, не більше такого, тобто якщо, припустімо, рік виявився невдалим, нічого зароблено не було, тож і стягнення мінімальні. Зробіть так у агентському середовищі й усі платитимуть податки. Придумайте якийсь статус — за великим рахунком, не важливо, який, головне, аби він був і був офіційним. Узгодьте між собою різні форми законодавства — національне цивільно-трудове та міжнародне спортивно-арбітражне.

Тому виграють усі. А зламати все — найпростіше.


стрічка новин