Юрій МАКСИМОВ: «На «Дніпро-Арені» в хорватського клубу не було би жодних шансів»

— Юрію Вільєвичу, неочікувано «Дніпру» довелося зіткнутися з величезними труднощами, щоби перемогти скромний хорватський колектив. Як гадаєте, що саме завадило «біло-синьо-блакитним» обійтися без валідольного кінця, й здобути звитягу більш упевнено, адже передумов для цього вистачало?

— Гадаю, уся справа в слабкій реалізації. Якби у першому таймі дніпряни реалізували бодай половину з того, що мали, впевнений, «Хайдук» розгрому не уникнув. Але балканцям у певний момент пощастило, непогано зіграв їхній голкіпер. Стільки разів виручав, що і порахувати складно. Хлопцям потрібно було точніше бити, враховуючи чудову реакцію Калинича. Загалом, прикро, що саме таким чином склалася гра, і український колектив замість впевненої перемоги отримав не тільки нервову кінцівку, але й небезпечний рахунок на матч-відповідь.

— Як показала гра, хорватські легіонери дніп­ропетровців, судячи з усього, з особливим настроєм підійшли на це протистояння. Адже і Стринич, і Бартулович, і особливо Калинич грали дуже відчайдушно!

— А по-іншому і бути не могло. Хлопці грали проти своїх. На такі поєдинки завжди налаштовуєшся по-особливому. Калинич навіть коли гол забив, то не надто цьому радів, але, повірте, у середині Ніколу емоції переповнювали. Усі розуміють значимість цього матчу, й осічки на цій стадії дуже дорого коштують.

— Наскільки, у першу чергу, в психологічному плані важко відіграватися, особливо коли при цьому володієш тотальною перевагою?

— Добре, що усе добре закінчилося для «Дніп­ра». Хочу сказати, що цей гол у плані психології не повинен був сильно надломити хлопців. Певна річ, пропускати завжди прикро і неприємно, але ж у першому таймі ми всі бачили, наскільки відчутною була перевага дніпрян. Як на мене, дніпряни вірили й, що найголовніше, були впевнені у своїх силах, тож цей м’яч їх навіть дещо розізлив. Вдалося відразу відігратися, що також є важливим фактором. Якби трохи затягнули з цим, то могли б узагалі не виграти. А так зуміли швидко вирівняти становище, продовжували гнути свою лінію, і, зрештою, дотиснули хорватів.

— Себто якщо у першому таймі підопічним Маркевича вдалося відзначитися, вже можна було б говорити про переможця пари?

— Ну, про переможця, можливо, ще й ні, але за класом команди все-таки помітно відрізняються. Гадаю, перемога дніпрян навіть у два м’ячі ставила б хрест на надіях хорватів пройти далі. А так — 2:1, і в гостях може трапитися усе, що завгодно. Нерідко у футболі долі протистоянь вирішували зовсім випадкові голи чи непотрібні на рівному місці помилки.

— А що можете сказати про Артема Мілевського, котрому наставник «Хайдука» Ігор Тудор надав шанс, випустивши на заключну десятихвилинку?

— Що би там не казали, було помітно, що Артем ще далекий від своїх оптимальних кондицій. Я дуже поважаю цього гравця і бажаю якомога скоріше повернути втрачену форму. Артемові усього 29, хлопець ще здатний не один рік демонструвати хороший футбол, радувати уболівальників забитими м’ячами. Ще раз повторюся, дуже хочеться, щоби екс-динамівець ще засвітився у європейському футболі.

— Чому в єврокубках оборона дніпропетровців виглядає не так переконливо, як у матчах внутрішньої першості, де вони за чотири тури не пропустили жодного м’яча?

— Складно сказати. Можливо, рівень команд інший. Насправді, причин може бути достатньо. Все ж таки психологія на матчі єврокубків і внутрішньої першості дещо різниться. Хоча з «Хайдуком» зіграла свою роль випадковість. Дуглас впав, не зміг вибити м’яча, чим у підсумку й підвів свою команду.

— А, можливо, причина в тому, що «Дніпро» матчі чемпіонату проводить на рідному стадіоні, а єврокубки доводиться грати в Києві?

— Безперечно, це одна з ключових причин. У Дніпропетровську тамтешні фанати відчайдушно підтримували команду, гнали її уперед. Тим паче, у Дніпрі вміють уболівати, і роблять це дуже красиво та щиро. На «Дніпро-Арені» в хорватського клубу не було би жодних шансів.

— У цьому році Євген Шахов став справжнім джокером «Дніпра». Шахов-молодший забив не тільки переможний гол «Хайдуку», але й встиг тричі відзначитися в чемпіонаті, й ще стільки ж за дублюючий склад. Як гадаєте, у чому феномен цього хлопчини, і чи здатен він вже в найближче майбутнє поборотися за місце в основ­ному складі?

— Так, цьогоріч Євген став справжнім джокером. Хлопчина виходить з лави запасних, забиває. І хорватам він забив надважливий м’яч, до того ж, зробив це красиво. Певне, відіграють свою роль футбольні гени. Впевнений, у перспективі Євген стане одним з ключових виконавців «біло-синьо-блакитних»!

Роман КИРІЄНКО.