Юрій ЯРОШЕНКО: «Коли йшов із «Динамо», Лобановський казав: «Юро, тобі потрібен іще один рік»
— Юрію Миколайовичу, розкажіть, як учора (розмовляли в неділю. — Є.Д.) здолали киян?
— Насамперед, це заслуга моїх підопічних. Дуже ретельно готувалися до цього двобою. Тішить, що якісно зіграли саме в тактичному плані. На сьогодні динамівці займаються за програмою іспанських спеціалістів, зокрема, щодо виходу з оборони в атаку та дій у нападі. Помітно, що в опонента були свої заготовки. Проте намагалися досконало вивчити манеру гри киян і скористатися їхніми слабкими сторонами. Зробили акцент на агресивних діях попереду та максимальній концентрації впродовж поєдинку.
— Отож сумські фахівці кращі за іспанських?
— Учитися один у одного — не соромно. Іспанці принесли своє бачення в наш дитячо-юнацький і дорослий футбол. Подивіться лише, як пересувається полем перша команда динамівців. Переймати досвід — не гріх, адже це сприяє розвитку. Дуже цінна якість — побачити в опонента тактичні нюанси та взяти найкорисніше на своє озброєння.
Розумів, що кияни не захочуть прощатися з м’ячем, але нинішній рівень майстерності не дозволяє їм надійно контролювати його. Акцентував увагу підопічних на тому, що брак у суперника буде, тож варто цим скористатися. Відтак сповна увімкнули пресинг і відбір. Як бачимо, задум спрацював.
— Справа лише в динамівських помилках?
— У жодному разі! Не забувайте про наші сильні якості. Команда потрапила у складне становище, вибратися з якого зможемо лише тоді, коли об’єднаємо зусилля. Футболісти відреагували на невдалі виступи, тому зараз колектив прогресує. Дуже задоволений діями Брікнера (1993 р. н.), якому, нарешті, знайшли оптимальну позицію, Гребенюка (1995 р. н.), який після спаду почав додавати в грі, Єрмаченка (1993 р. н.), котрий одужав і вийшов на хороший рівень, і наших лідерів — Котелюха, Лебеденка та Западні. Усе це складається в одну картину. Хоча завчасно говорити, що ми вибралися з непростої ситуації, втім, позитивні емоції присутні.
— Коли 14-а команда долає п’яту, доречно запитати, чи не було до вас прояву недооцінки?
— Знаєте, я сам пройшов школу «Динамо», в якому три роки виступав у дублі. Пригадую, грали в радянські часи на зборах в Ужгороді проти запорізького «Металурга». Зі свого досвіду пам’ятаю, що в молодих гравців киян є недооцінка суперника. У тренерського штабу такого в принципі не може бути, проте складно в таких умовах достукатися до футболістів. Наведу, як приклад, свої думки перед згаданою зустріччю: «Що нам отой «Металург», ми ж — «Динамо» Київ!». І так було, поки не прийшло усвідомлення, що кожного опонента необхідно поважати. Відтак належним чином готуватися та налаштовуватися.
— Вочевидь, оця звитяга мала для вас важливе значення, зважаючи, що не змогли сказати свого слова у столичному колективі…
— Безумовно, вистачає приводів. Тим паче були в одній команді з Васею Рацем, Гришою Пасічним (царство небесне йому), Льохою Михайличенком. Наш склад дуже вдало виступав. 1979-го стали бронзовими призерами, а наступні два роки були чемпіонами. Коли йшов із «Динамо» в луганську (тоді ще ворошиловградську) «Зорю», Лобановський казав мені: «Юро, тобі потрібен іще один рік». Не послухався Валерія Васильовича, бо хотів грати. Окрім того, рівень «Зорі» був хороший за підбором виконавців: Саша Заваров, Ігор Гамула, Саша Малишенко, Віталій Тарасенко… Мали амбіції.
Усе зазвичай стається через дурість і молодість. Отож зараз потрібно передати мудрість підлеглим, аби вони цінували футбольні моменти, щоби не зупинялися на досягнутому. Якщо його кличуть, він повинен іти туди, де потрібен. Та йти не просто так. До прикладу, шкода зараз нападника в «Металісті», котрий приїхав із Дніпродзержинська. Нагадайте ім’я…
— Стас Куліш.
— Точно. Дуже імпонував мені, коли грав у першій лізі: правильно рухався, відкривався, боровся та, що найголовніше, — забивав! А зараз Куліш просто розчинився. Кожному гравцю потрібно оцінювати перехід із позиції розвитку, а не грошового еквіваленту. Хоча зараз і в цьому компоненті Станіслав постраждав.
Повернуся до первинної теми: звичайно, прагнув перемогти киян. Тим більше, коли перебував у цій структурі, знаєш, як у тому середовищі ставляться до футболу. Цікаво, як на сьогодні розвивається колишній клуб? Вимагав од підопічних зіграти якісно передусім тактично, щоби зрозуміти, чи в правильному напрямку рухається наша команда. Зрештою, гра й результат засвідчили, що є над чим працювати та чого варто позбутися. Зокрема, такої поведінки, котра була під завісу матчу, коли в простому епізоді втратили м’яч й дозволили супернику скоротити відставання.
— «Суми» натужно входили в чемпіонат, зате останні три поєдинки — сім очок. Круте піке позаду?
— Зізнаюся, у цьому питанні я забобонний. Давайте краще поговоримо про це після завершення осінньої частини змагань. Зазначу інше: тішить ставлення гравців до справи. Ми хочемо не говорити про покращення, а втілити це в реальність.
— Наступний суперник — «Полтава» — антипод вашої команди, котрий зробить усе, щоби не дозволити вам розвернутися.
— Я завжди говорив: усе вирішує ігрова дисципліна кожного виконавця. І не лише лідерів, а кожного — щодо ведення єдиноборств, коли не володіємо м’ячем, або створення переваги, коли володіємо ним. Кожен може змусити свого суперника помилитися, обіграти, загострити ситуацію. Коли в цьому плані переважатимуть колективні старання, тоді є передумови до успіху.
— Залишилося лише три тури до завершення футбольного року. Уже маєте зверстані плани на зимовий антракт?
— Причому дуже багато! Проте, в першу чергу, зараз думаємо над тим, аби в трьох складних поєдинках (проти «Полтави», «Тернополя» та «Ниви») здобути максимальний результат. Відтак подивитися на турнірну таблицю, бо зараз цього принципово не робимо, та визначитися з коригуваннями й типом підготовки до другого кола чемпіонату. Дуже багато роботи чекає нас узимку. Старатимемося її чесно й правильно виконувати, щоби мої підопічні продовжували прогресувати. Хочу, щоби, попри можливе прощання, я міг зустрітися з будь-яким гравцем і в нас за пазухою не було каменя. Це — ідеальна ситуація, коли тренери сприяють розвитку футболіста, а останній віддячує правильними тактико-технічними діями на полі. До чого й прагнемо.
Євген ДЕМЯН.