Заміни бувають різні

… Здавалося логічним, що більше «козирів» напередодні мають визначені жеребом господарі: фахівці зважали на фактор менших кадрових втрат (Беланда, Хачериді та Ленс проти Кости, Адріано, Шевчука й Азеведо) плюс на чудові показники столичних, продемонстровані впродовж зборів. Одначе реальність традиційно змішала всі розкладки!

Насправді «блакитно-білі» показали один із найгірших таймів часів тренерства Реброва. Попервах скидалося на те, що Сергій Станіславович повторює свою ж помилку річної давнини, коли так само в битві за Суперкубок він відступив од єдино можливої схеми протистояння «гірникам» — із позиції сили, через максимально густий пресинг. Як і торік у Львові, кияни знову й одразу поступились ініціативою і володінням м’ячем. Причому без варіантів! Якийсь час здавалося: то такий тактичний хід. Утім, хвилини з 20-ї стало очевидно, що манеру дії чемпіона диктує інший чинник, не пов’язаний із тактичним.

Очевидно, йдеться про фізичну втому. Чи традиційне «планування виходу команди на пік форми». Бо тільки цим можна пояснити те, що динамівці були… ніякими: повністю програний центр і фланги, жодного поданого кутового — як і небезпечного моменту для Каніболоцького, загальна млявість, обрізки, брак, а ще — неприємна важкість кожного гравця. «Гірники» із цього ракурсу видавалися метеликами!

Символом столичних у прем’єрній 45-хвилинці був наїзд шипів Мораєса на ногу Степаненка. Таке робиться від безсилля.

Символ донеччан у той же відрізок часу — тотальний контроль гри плюс чотири голеві нагоди. Гладкий, Тейшейра, Марлос, знову Тейшейра… Тут Шовковський виручає, там одбиває «кулю» перед собою… «Нулі» перед перервою — із когорти «очевидне — неймовірне».

Поновлення матчу подарувало нам зовсім інше «Динамо», і хтозна, чи є конкретна причина того переродження! Мені здається, вирішальною стала нейтралізація Марлоса — досі найкращого з-поміж «гірників».

Отож «блакитно-білі» відібрали ініціативу, почали швидше рухатися, відтак — створювати моменти для відкриття рахунку. В останньому показнику їхня вищість над суперниками була очевидна: удар здалеку Фреда вони перекрили активністю Мораєса, котрий міг забити мінімум тричі (особливо ефектною виявилася третя спроба — той удар через себе в поперечину!), та винахідливістю Ярмоленка — його «плюха» у стійку на початку другого тайму могла забезпечити результат.

Чи не щоразу дуже невпевнений вигляд мав кіпер донеччан, із чого припускаємо, що П’ятов і на цей сезон залишиться безальтернативним «№ 1». Натомість візаві Каніболоцького був схожий на монолітну, впевнену в собі стіну, котра стримає все. А втім…

Висловлю думку непрофесіонала: поєдинок програв Ребров, здійснивши невдалі заміни. І якщо не зовсім готовий Гусєв не поступався примітивному (як завжди…) Морозюку, то після виходу Кравця столичні фактично потухли в атаці.

… Й усе мало завершитися черговою серією пенальті, проте ось помилка центру оборони киян, недопрацювання їхнього лівого бека, фол воротаря, відтак 11-метровий і гол. За якусь мить — другий…

За наслідком останнього свистка арбітра найменше хотілося думати про його роботу — так, Мораєс іще до перерви награв на червону, але згодом Ракицький зловив «кулю» руками у своєму карному. «Шахтар» заслужено тріумфував, окресливши дві (як мінімум) знаменні тенденції: з одного боку, Луческу й не думає змінювати ігрову модель, отже, всі балачки про її «українізацію» — безпідставні; з другого, Містер не боїться ризикувати — показовою є поява на мураві Коваленка та особливо — Бернарда, котрий узагалі не готувався до сезону.

Великий Лобановський такого би собі не дозволив. Я не порівнюю — констатую наявність різних підходів.

Володимир БАНЯС.