Запорізька безнадія

Треба бути хворобливо наївною людиною, щоби сподіватися від цього поєдинку видовища. Утім, навіть на такому тлі, що його можна означити фразою «не чекали нічого хорошого», гра на «Славутич-Арені» прикро вразила своєю абсолютною блідістю.

Головними винуватцями такого невтішного стану справ стали господарі поля: не хочу нікого образити, але все ж треба наголосити на тому, що перегляд кожного матчу запорізького «Металурга» епохи Олега Тарана стає справжнім випробуванням, і ради тому немає. Ось і з «Ворсклою» «червоно-чорні» не запропонували нічого іншого, ніж звичний для себе силовий, оборонний, якийсь зубодробильний футбол, де інтереси глядача не враховуються взагалі…

Уявіть собі: граючи вдома, та ще й програючи вже з 10-ї хвилини, запоріжці продемонстрували щось схоже на активність і осмислені дії в атаці десь на 33-й хвилині, що вилилося в удар Прийомова упритул, на який класно зреагував Богуш. За винятком цього моменту, «Металург», на пару з «Ворсклою», демонстрував лише анемічну гру фактично без голевих моментів, і взагалі чогось такого, що може запам’ятатися.

Так, я готовий визнати, що по перерві ігровий малюнок на «Славутич-Арені» набув дещо яскравіших фарб. Але це, знаєте, питання гри контрастів: якщо все погано, то коли стає трохи краще, здається, ніби все добре.

Справді, почастішало з моментами, якось ніби активізувалися господарі поля, припустімо, півоборонець Льопа — чи не єдина світла пляма «Металурга»: і сам мав момент забити, й для партнера щось подібне створив. І все ж не забуваймо, забитих м’ячів ми побачили вдвічі більше, порівняно з першим таймом. Однак загальний сонливий і гнітючий настрій нікуди не подівся. Як і відчуття тотальної безпросвітності, що йде від нинішньої гри підопічних Тарана.

0:3. І далі для Запоріжжя, схоже, буде ще гірше.

Ярослав ОЛЕКСАНДРОВ.