Жінка на кораблі, або Всупереч стереотипам

Футбол — істинно чоловіча гра (як звикла вважати більшість). Не одне десятиліття продовжуються суперечки на тему «Чи доречні жінки у цьому виді спорту?». Занурившись глибше у світ футболу, можна побачити, що прекрасна половина людства вже давно посіла в ньому вагому нішу. «Емансипація!» — стверджують більшість чоловіків. Тут думки розходяться, адже, слідуючи такій логіці, можна спокійно говорити, що чоловікам теж на кухні не місце, бо, за їхніми ж словами, то суто жіноча територія. Проте практика показує протилежне.

Футбол як жіноча гра

Жіночий футбол — досить давній вид спорту, але популярності він почав набувати лише з початком 70-х років минулого століття. Раніше він був лише дворовою розвагою, здебільшого, в арабських країнах. Шлях до визнання жіночого футболу як повноцінного виду спорту був досить тернистим, бо через усталені стереотипи вважалося абсурдним сприймати його всерйоз. Проте вже 1991 року пройшов перший чемпіонат світу з жіночого футболу під егідою ФІФА. У чемпіонаті взяли участь 12 країн. Несподівано для всіх цей варіант гри викликав підвищений інтерес публіки.

Після другого чемпіонату, який відбувся 1999 року, спортивні аналітики дійшли висновку, що найближчим десятиліттям кількість жінок-футболісток має всі шанси зрівнятися з кількістю чоловіків у цьому виді спорту. Вони не помилялися у своїх прогнозах, адже на сьогодні майже 40 мільйонів жінок присвятили своє життя футболу в якості гравців.

Жінки-тренери

Жінки в футболі славляться не лише вмінням ганяти м’яча. Багато спортсменок реалізували себе як успішні тренери не тільки жіночих, але, як не дивно, й чоловічих команд.

Остання гучна подія в цьому контексті вразила всіх. Уперше в історії французького футболу тренером однієї з професіональних команд стала жінка. «Моуриньо у спідниці», — саме таким прізвиськом прославилась 36-річна Хелена Коста, котра нещодавно очолила професіональний французький чоловічий клуб другого дивізіону «Клермон». Хелена має досвід тренерської роботи в шотландському «Селтіку» та жіночих збірних Ірану та Катару. Багато хто вважає, що своє прізвисько вона отримала під час стажування, коли її прямим наставником був сам Жозе Моуриньо. До своїх обов’язків тренера в «Клермоні» Коста приступить наступного сезону.

Хорватія також може пишатися своїми представницями жіночого футболу. Нагадаємо, що тренером ФК «Вікторія» є красуня-модель, колишня професійна футболістка Тіхана Немчич. Після травми, яка змусила її залишити футбол, вона успішно займається тренерською діяльністю.

Не менш відомою жінкою у світі футболу є Хоуп Пауелл, колишня професійна футболістка, а тепер — головний тренер жіночої збірної Англії. 2009 року вона вивела команду у фінал чемпіонату Європи. До речі, Пауелл — перша жінка, котра отримала професійну ліцензію УЄФА.

Турецький «Галатасарай» минулого року теж випробував на собі тренерство жінки. Дуйгу Ердоган очолила клуб в місцевому чемпіонаті на час дискваліфікації головного тренера команди Фатіха Теріма. Незважаючи на те, що дівчина досить молода (їй лише 25 років), вона отримала позитивні відгуки щодо своєї тренерської роботи від команди. Після досвіду в «Галатасараї» Дуйгу успішно продовжує свою тренерську кар’єру в жіночих клубах.

Тож, як бачимо, жінці цілком до снаги стати успішним футбольним тренером. Наполегливість, вимогливість і вміння мотивувати — це риси, якими наділені майст­ри своєї справи не залежно від статі.

Жінки-арбітри

Арбітр — дуже відповідальна робота. Здебільшого від судді залежить увесь хід гри. Світ знає багатьох жінок, котрі освоїли цю професію і продовжують розвивати та удосконалювати свої навички у цій сфері. Жінки-арбітри стрімко «захоплюють» професійний футбол. До речі, в українській прем’єр-
лізі як асистент арбітра уже не перший рік працює Наталя Рачинська. Не обходяться без жіночої суддівської уваги вітчизняні перша й друга ліги. А фінал останньої жіночої Ліги чемпіонів обслуговувала бригада арбітрів саме з України — на чолі з Катериною Монзуль.

Навіть відома своїм консерватизмом Франція змінює пріоритети. За даними одного з тамтешніх інтернет-ресурсів, із наступного сезону разом з жінкою-тренером Хеленою Костою до своїх суддівських обов’язків приступить Стефані Фраппар. Уперше за історію французького професійного чоловічого футболу головним арбітром стане жінка. Стефані обслуговуватиме матчі ліги 2. До цього часу на поєдинках такого рівня жінки були тільки помічниками арбітрів.

А от Німеччина уже давно славиться своєю єдиною
професійною жінкою-суддею —
Бібіною Штайнхаус. У свої 35 років вона є головним арбітром ліг до другої бундесліги включно, а також четвертим арбітром бундесліги. 2005 року вона отримала ліцензію ФІФА.

Інші країни світу теж можуть похвалитися суддями-жінками. Як показує практика, вони вдало справляються з функціями арбітра. До того ж, на сьогодні в багатьох спортивних школах та інститутах готують саме жінок-суддів. А це вже певний виклик чоловікам.

Важко не погодитись, що міф під назвою «Футбол виключно для чоловіків» стрімко розвіюється. Жіночій половині світу футболу вже є чим пишатися, а також є до чого прагнути.

Називати таке явище «емансипацією», скоріш за все, недоречно, бо це поняття не нове в суспільстві та вже не викликає шаленого ажіотажу, як це було ще минулого століття. Людство давно живе за принципами, де всі мають рівні права, особисті погляди та свободу вибору.

У одному із своїх інтерв’ю на телеканалі «Футбол 1» екс-гравець «Динамо» (Київ), а тепер експерт каналів «Футбол 1» та «Футбол 2» Віктор Леоненко висловив з цього приводу думку: «На сьогоднішній день емансипація займає усі сфери життя. Це явище нікого не дивує. Немає нічого поганого, якщо жінка грає у футбол, розуміється на ньому, працює в спортивній журналістиці. Єдине, що масаж перед грою футболістам повинен робити саме чоловік. Що стосується жінок на керівних посадах у футбольних клубах: якщо голова на місці, то чому б і ні — вони теж люди!».

Ті чоловіки, котрі продовжують вважати, що жінкам у футболі не місце, можуть потішити себе думкою, що все ж таки більшість жінок у світі нічогісінько не розуміють у цьому виді спорту. З іншого боку, так і повинно бути. Для рівноваги. Бо, як показують життєві спостереження, чоловікам інколи потрібно відпочити і від футболу, наприклад, спілкуючись з людиною, котра точно ніколи не порушить у розмові цю тему.

Катерина РУДЕНКО.