ЖОРСТКИЙ ВІДБІР ДЛЯ ТРЕНЕРІВ-ЛЕГІОНЕРІВ!
156 
Якщо зазирнути в минуле, можна відшукати чимало прикладів, коли в Україну запрошувалися тренери-легіонери, які, м’яко кажучи, не виправдали сподівань…
Чомусь найбільше врізався в пам’ять Віталій Шевченко. Коли росіянин працював в Одесі, в «Чорноморці» з’явилася купа легіонерів, запрошення більшості з яких було цілком незрозумілим. Можливо, був чогось вартий лише Себастьян Васкес, який непогано асистував партнерам і сам забивав. Але не він, не такі гравці, як Даміан Хіменес, Альваро Мельо та інші, в подальшому не затрималися в складі «моряків» і не зацікавили жоден інший вітчизняний клуб. Роман Григорчук у більш скрутний час наочно показав, як треба відбирати легіонерів і розкривати потенціал вітчизняних футболістів.
Справжнім плацдармом для експериментів з тренерами-легіонерами став донецький «Металург». Першопрохідцем був голландець Віллем Фреш, який працював у третьорядних голландських командах. Правда, останні дев’ять років Фреш тренував клуб вищого дивізіону Голландії «Роди» з Керкраде. Спочатку працював директором дитячої школи, а останнім часом — технічним директором. Але Фреш надовго не затримався в «Металурзі». Його наступник — теж голландець Тон Каанен — до українського етапу кар’єри очолював дубль голландської «Роди». Через сезон Каанен зник з Донецька, перекочувавши в Ізраїль, де тренував «Бейтар» з Єрусалима, «Маккабі» з Тель-Авіва і «Маккабі» з Нетанії. З останнього клубу Каанен був звільнений, не пропрацювавши в ньому жодного дня. Ізраїльська преса припустила, що причиною звільнення голландця були його сексуальні домагання до дружини тренера «Бейтара». На початку літа 2006 року Каанен підписав контракт з алчевською «Сталлю», і вправно повернув команду в першу лігу.
У 2007 році «Металург» запросив іспанця Анхеля Алонсо, який у складі «Барселони» ставав чемпіоном Іспанії. Як тренер він працював у тренерському штабі «Мальорки» і очолював збірну Каталонії. Півсезону — і Алонсо відбув додому. Іспанця замінив бельгієць Джос Дарден, якого спіткала майже така ж доля, як і попередників — після крупної поразки від «Дніпра» бельгієць сам попросив про відставку, яку швидко задовольнили.
Окрім того, в донецькому «Металурзі» ненадовго затрималися такі відомі спеціалісти, як серб Славолюб Муслін і голландець Ко Адріансе, який запам’ятався тим, що за його «правління» команда набрала всього вісім очок у весняній частині сезону. Росіянина Андрія Гордєєва попереджали, що в Донецьку серйозна плинність тренерських кадрів — даремно він не послухав.
Нинішній керманич металургів Сергій Ташуєв також має певний «доробок»: він уже вписав своє ім’я в історію «Металурга» як тренер, під керівництвом якого донеччани зазнали найкрупнішої поразки в історії, поступившись «Динамо» — 1:9!
Юрій Сьомін, коли вперше очолив «Динамо», неначе вдихнув у команду нове життя. Кияни виграли чемпіонат з великим відривом від «Шахтаря», дійшли до півфіналу Кубка УЄФА, де на шляху в принциповому поєдинку обійшли «Металіст». Але російський спеціаліст несподівано розірвав контракт з динамівцями і через фінанси повернувся в «Локомотив», де у нього не склалося повторити попередні успіхи. Керівництво «Динамо» не втрималося від спокуси знову запросити Сьоміна в Київ, де під час другої каденції він геть зіпсував свою репутацію. Юрій Павлович згодом не розумів, за що його звільнили. Але причини — на поверхні. Від програшів ніхто не застрахований, але не таких ганебних, як із ПСЖ на міжнародній арені і з «Шахтарем» на внутрішній.
Призначення замість Сьоміна Валерія Газзаєва фанати киян сприйняли без ентузіазму, адже ще з радянських часів московський ЦСКА, в якому працював Валерій Георгійович, не надто шанували в українській столиці. Газзаєв якийсь час не зважав на зневажливі вигуки, що лунали з трибун, але коли «Динамо» безвольно зіграло вдома проти білоруського БАТЕ і на виїзді програло молдовському «Шерифу», вигуки вболівальників стали більш гучними і терпіння тренера луснуло. До позитивних зрушень Газзаєва можна зарахувати хіба те, що він довіряв молодим українським футболістам. Андрій Ярмоленко, Денис Гармаш і Євген Хачериді до Газзаєва і після того, як росіянин став давати їм постійну ігрову практику, — дві великі різниці. До слова, на відміну від свого друга Сьоміна, Газзаєв не став вимагати компенсацію за достроковий розрив контракту з «Динамо».
Свого часу «Шахтар» довірився відомому у минулому німецькому футболісту Бернду Шустеру, який до того не мав тренерської слави. З «білокурим янголом» донеччани не пробилися в основний раунд Ліги чемпіонів і втратили чемпіонський титул. Слід відзначити, що після Донецька Шустер повернувся в Іспанію, де непогано проявив себе в «Леванте» і «Хетафе», і отримав запрошення від «Реала», з яким став чемпіоном країни. Зараз намагається реанімувати «Малагу».
Невіо Скала вперше в історії допоміг «Шахтарю» стати чемпіоном України, але в єврокубках «гірники» під керівництвом італійця зазнали нищівної поразки від «Аустрії» (1:5), і Скалі вказали на двері.
«Карпати», як західноукраїнська команда, мали б більше вірити у вітчизняних спеціалістів, але й в історії цього клубу також були загадкові тренери з-за кордону. Мова про Івана Голаца. Свого часу він приводив «Партизан» до «золота» чемпіонату Югославії та здобував з бєлградцями Кубок країни. У середині 1990-х років Голац тренував шотландський «Данді Юнайтед», і в сезоні-1994/95 разом з підопічними став володарем Кубка країни. До Львова очолював югославську команду «Сартид». Під керівництвом Голаца львів’яни в сезоні-2003/04 посіли 15 місце і залишили вищий дивізіон.
На початку 2000-х запорізький «Металург» запросив хорвата Івана Каталінича. Як тренер він відомий по роботі в збірній Хорватії, де був помічником головного тренера на чемпіонаті Європи-1996 і світових першостях 1998 та 2002 років, очолював хорватські команди «Хайдук», з яким у 1995 році дійшов до 1/4 фіналу Ліги чемпіонов, «Осієк», «Задар» і «Загреб», а також «Хапоель» з Хайфи. Його чотири рази визнавали кращим тренером Хорватії. Але після невдалого сезону Каталінича звільнили, з чим він категорично був незгодний і збирався в судовому порядку оскаржувати рішення керівників запорізького клубу.
Ще незрозумілішим рішенням тодішніх керівників запорізького «Металурга» було призначення білорусів Анатолія Юревича і Сергія Боровського. Перший провів з командою вісім безбарвних турів, другий — сім.
Олег Долматов, наскільки мені відомо, прославився тим, що першим серед російських тренерів перестав використовувати останнього захисника і перейшов на передову на той час схему з чотирма захисниками в лінію. Новаторський підхід Долматова дозволив московському ЦСКА здобути «срібло» і двічі «бронзу» російської першості. У «Ворсклі» у цього спеціаліста абсолютно нічого не виходило, чи то команда не розуміла тренера, чи то тренер не міг донести до команди своє бачення футболу, але цей спеціаліст лише декілька місяців керував полтавцями, після чого повернувся в Росію.
Ангел Червенков перед тим, як вперше очолити «Севастополь», виграв з «Літексом» чемпіонат Болгарії. Але кримчан не зумів уберегти від вильоту у першу лігу. Чим болгарин заслужив на другий шанс — таємниця за сімома печатками.
У столиці Криму вболівальники не сприймали Олега Лужного, який, за відгуками футболістів, не шкодував усього себе, своє здоров’я заради сімферопольської команди. Може, не все виходило, але цей спеціаліст був обмежений у придбанні новачків, але, незважаючи на це, під кінець сезону зумів налагодити дії команди, що засвідчила перемога над «Динамо». Проте керівники клубу, очевидно, під впливом уболівальників, вирішили звернутися до послуг маловідомого грека Яніса Христопулоса, зовсім не знайомого з ситуацією в «Таврії» і українським футболом. У підсумку, в перших семи турах сімферопольці не набрали жодного очка, потім була перемога над запорізьким «Металургом» і знову серія поразок, цього разу п’ять поспіль! Деякі фахівці кажуть, що під кінець першої частини сезону футболісти «Таврії» додали у фізичній і тактичній готовності. Але в актив можна занести лише виїзну нічию з «Зорею», тоді як у домашньому матчі з «Говерлою» таврійцям дуже пощастило, а на зимову перерву команда пішла не в кращому настрої через «баранку» у грі з «Говерлою». Думаю, таких результатів кримчани могли досягти взагалі без тренера.
З позитивної сторони відзначив би лише трьох спеціалістів — Мірчу Луческу, Олега Кононова і Леоніда Кучука. Щодо деяких інших, то, приміром, Хуанде Рамос за три роки стабілізував гру «Дніпра», але результати це не покращило. Нікола Костов певний час непогано працював з донецьким «Металургом», були в нього локальні успіхи в «Карпатах». Але сказати, щоб він зробив щось особливе — не можна. До того ж, з «металургами» поступився у фіналі Кубка країни «Таврії», яку, за збігом обставин, тепер буде рятувати від пониження в класі.
Невже у нас в країні або конкретно в Криму мало своїх спеціалістів? Вони точно не гірше знайомі з ситуацією в колективах півострова і, впевнений, працювали б з іще більшим завзяттям, адже рідне не купити за гроші.
Не стану стверджувати, що ймовірний податок на тренерів-легіонерів серйозно стримає їхню присутність на нашому ринку, але примусить керівників клубів двічі подумати, перш ніж розглядати кандидатуру іноземця — це сто відсотків.
Сергій ТАЛИМОНЧИК.