Легенди Динамо та Шахтаря, чемпіон Європи, португальський «гармаш»: 1 квітня – цей день в історії українського футболу

1 квітня 1928 року у місті Люботин (Чехословаччина) народився Михайло Коман – легендарний нападник та тренер київського Динамо та володар Кубка СРСР.

Вихованець закарпатського футболу у 1948 році потрапив до першої команди ужгородського Спартака, в складі якого за 15 ігор забив 12 голів. Після матчу фіналу Кубка УРСР-1948 між спартаківцями Закарпаття та динамівцями Києва, який закінчився перемогою останніх (2:1), до української столиці перебралося одразу 12 гравців ужгородського колективу. Серед них був і забивний нападник Михайло Коман.

За 10 років у складі біло-синіх пройшов шлях від одного з лідерів дубля Динамо до одного з головних бомбардирів першої команди. Усього за киян Коман провів близько 172 матчів, забивши 62 голи. Разом з динамівцями ставав срібним призером чемпіонату СРСР (1952) та здобував Кубок Союзу (1954). Саме Коман забив переможний гол на 70-й хвилині у кубковому фіналі проти єреванського Спартака (2:1).

Після завершення ігрової кар’єри очолив дубль Динамо. Пізніше перейшов на роботу в тренерський штаб першої команди, яка незабаром завоювала перші золоті медалі у власній історії. 

Саме Коману приписують запрошення в київський клуб таких відомих футболістів, як Йожефа Сабо, Василя Турянчика, Федора Медвідя та Володимира Мунтяна. Крім тренерської роботи у першій команді, Коман також працював у ДЮСШ Динамо та був начальником клубу. 

Помер 21 лютого 2015-го у віці 87 років.  

Михайло Коман. Фото: Google

1 квітня 1937 року у місті Сталіно, нині Донецьк народився Володимир Сальков – легендарний захисник й тренер донецького Шахтаря, двічі володар Кубка СРСР та переможець Кубка України.

Розпочинав кар’єру в дорослому футболу у куйбишевському клубі Крилья Совєтов. У 1960 році перебрався у донецький Шахтар, в складі якого виступав аж до 1969-го.

За цей час в складі «гірників» Сальков провів 257 матчів, забивши два голи. Разом з Шахтарем оборонець два роки поспіль ставав володарем Кубка СРСР (1961, 1962). Останні два роки своєї ігрової кар’єри був капітаном команди.

У 1970 році розпочав свій тренерський шлях. Спершу очолював ждановський Металург, після чого став начальником команди Шахтаря. Пізніше сам і очолив «гірників», завойовувавши разом з ними бронзові та срібні медалі чемпіонату СРСР. 

Після року в московському Торпедо перейшов на роботу в структуру збірних СРСР. Очолював олімпійську та молодіжні команди. Був помічником у головній збірній Валерія Лобановського, Едуарда Малофєєва, Юрія Морозова та Анатолія Бишовця. 

У 1993 році повернувся у клубний футбол, очоливши волгоградський Ротор, з яким здобув срібні медалі чемпіонату Росії. За два роки вдруге став головним тренером донецького Шахтаря, завоювавши з командою Кубок України 1994/95. 

Пізніше очолював збірну Узбекистану, а у 2001 році вдруге став наставником Ротора. Останнім місцем роботи Салькова був московський ЦСКА, де він обіймав посаду спортивного директора (2003-2007).

Помер ексзахисник Шахтаря у Москві у віці 83 років 9 липня 2020-го. 

Володимир Сальков. Фото: Google

1 квітня 1979 року у місті Київ помер Абрам Лерман – оборонець київського Динамо, тренер вінницького Локомотива та чернівецької Буковини, срібний призер чемпіонату СРСР.

Перші кроки у футболі робив саме в Динамо, одна через початок німецько-радянської війни не зумів дебютувати на найвищому рівні. У 1945 році зіграв свій дебютний матч за першу команду біло-синіх. Виступатиме за динамівців Києва Лерман аж до 1953-го. За цей час разом з командою він стане срібним призером чемпіонату СРСР у 1952 році. Усього за біло-синіх провів близько 182 матчів, забив шість голів та був капітаном команди.

Таким чином гру Лермана характеризували його сучасники:

«Був стрижнем оборони команди в післявоєнні роки – початку 50-х. Фізично сильний, відрізнявся сміливістю, швидкістю, витривалістю, тактичної грамотністю. Добре грав головою. Нав’язував суперникам силову боротьбу».

Після завершення ігрової кар’єри став тренером. Очолював низку клубів, серед яких київський Локомотив, черкаський Колгоспник, запорізький Металург, кіровоградська Зірка та інші.

Біля керма вінницького Локомотива оформив одне з найбільших досягнень у власній тренерській кар’єри, ставши переможцем української зони класу «Б» чемпіонату СРСР у 1970 році.

Останні роки кар’єри очолював чернівецьку Буковину, яка за його керівництва кожного року фінішувала на все вищій позиції. Сезон 1979 року Лерман теж розпочав у статусі головного тренера Буковини, проте його подальшу кар’єру обірвала смерть. 

Абрам Лерман (сидить четвертий зліва). Фото: ФК Динамо

1 квітня 1987 року у районі Фреамунде народився Віторіну Антунеш – оборонець київського Динамо, Роми, Спортінга (Лісабон) та Малаги, Італії, чемпіон Португалії та України. 

У Динамо Антунеш перейшов взимку 2015 року за 6 млн євро з іспанської Малаги. До цього Антунеш мав за плечима досвід виступів за європейський топклуб – Рому, разом з якою він став володарем Кубка Італії у сезоні 2007/08. Загалом за римлян Віторіну провів дев’ять матчів: без результативних дій. У складі ж Малаги португальський захисник зіграв у 69 матчах, забив три голи та оформив п’ять результативних передач.

Безпосередньо для вболівальників Динамо Антунеш запам’ятався своїми потужними ударами з лівої ноги. Як тут не згадати його прекрасний гол у ворота маріупольського Іллічівця (5:0) та неймовірний результативний постріл з дальньої дистанції в матчі 1/8 фіналу Ліги Європи проти Евертона (5:2).

Загалом за біло-синіх Антунеш провів 79 матчів, забив п’ять голів та оформив дві результативні передачі. Разом з киянами Віторіну двічі ставав переможцем чемпіонату України та по одному разу здобував Кубок та Суперкубок країни.

Після Динамо захисник виступав за Хетафе (спершу на правах оренди), лісабонський Спортінг (чемпіон країни 2020/21) та Пасуш де Феррейра (кольори якого захищає по цей день, капітан команди).

Також в активі Віторіну є 13 матчів за національну збірну Португалії, за яку він забив один гол у товариському матчі у ворота збірної США (1:1)

Віторіну Антунеш. Фото: О.Осіпов

1 квітня 1990 року у селі Ямне (Сумська область) народився Сергій Рибалка – вихованець харківського Арсеналу, півзахисник київського Динамо, турецького Сівасспора та ЛНЗ, двічі чемпіон України та переможець юнацького Євро.

Перші кроки у дорослому футболі робив у складі харківського Арсеналу, за який загалом провів близько 48 матчів. У 2008-му Рибалка опинився у структурі київського Динамо, де затримався на цілих 10 років.

За цей час півзахисник виступав за фарм-клуб, біло-синіх та на правах оренди грав за чеський Слован й турецький Сівасспор. 

У складі ж першої команди киян Рибалка загалом провів 104 гри, забив три голи та оформив п’ять асистів. Був одним з ключових футболістів для Сергія Реброва у двох чемпіонських сезонах команди. Крім цього двічі вигравав Кубок країни та одного разу Суперкубок України.

Після оренди в Сівасспор став повноцінним гравцем цього клубу. За увесь час зіграв у 54 матчах за турецький клуб, забивши п’ять голів та оформивши сім асистів.

Повернувся до України після важкої травми. Перші два сезони після камбеку в УПЛ виступав за Олександрію: 41 матч, п’ять голів, вісім асистів. 

Влітку 2023-го на правах вільного агента перебрався до лав новачка елітного дивізіону ЛНЗ. Цього сезону провів вже 12 матчів та забив один гол за свій черкаський клуб.

У футболці національної збірної України взяв участь у дев’яти матчах. Був у заявці команди на Євро-2016, однак у жодній з ігор на поле так і не вийшов. 

Найбільших успіхів зі збірною досяг у 2009 році, вигравши юнацький чемпіонат Європи U-19. На тому турнірі Рибалка зіграв у трьох матчах, забивши гол у ворота Швейцарії (1:0).  

Сергій Рибалка. Фото: О.Осіпов

1 квітня 1991 року у місті Київ народився Денис Фаворов – захисник чернігівської Десни, луганської Зорі та польського клубу Вечиста, бронзовий призер УПЛ.

На дитячо-юнацькому рівні представляв три різні київських клуби – Динамо, Відрадний та Арсенал. На контракті у останніх Денис перебував протягом п’яти років, однак жодного матчу так і не зіграв. У сезоні 2012/13 на правах оренди виступав за черкаський Славутич.

Між виступами за ФК Полтава захищав кольори Черкаського Дніпра, разом з яким став переможцем Другої ліги 2014/15. Найбільше ж матчів у власній кар’єрі Фаворов провів у складі чернігівської Десни – 139 (39 голів, 10 асистів). Разом з командою Олександра Рябоконя він пройшов шлях від Першої ліги до єврокубків, був капітаном команди.

У 2020 році Фаворова було визнано найкращим футболістом України згідно з результатами опитування сайту «Український футбол».

Далі протягом двох років Денис виступав за луганську Зорю, з якою став бронзовим призером чемпіонату України та доходив до фіналу Кубка країни. Усього за луганців провів 53 матчі: три голи, шість результативних передач.

Починаючи з 2022-го Фаворов виступає за польський клуб Вечиста (четвертий за силою дивізіон). За цей час Денис вже встиг взяти участь у 53 матчах клубу, забити 13 голів та оформити чотири асисти.

Денис Фаворов. Фото: ФК Вечиштей

1 квітня 2001 року у селі Зоря (Рівненська область) народився Олексій Сич – захисник бельгійського Кортрейка, львівських Карпат і Руху, бронзовий призер молодіжного чемпіонату Європи.

Розпочинав займатися футболом у Карпатах, за першу команду яких зіграв усього два поєдинки. З 2020-го є гравцем львівського Руху: 39 голів, один асист та один гол.

Сезон 2022/23 Сич провів на правах оренди в елітному дивізіоні Бельгії, захищаючи кольори Кортрейка. У 17 матчах за іноземний клуб захисник забив один гол та оформив дві результативні передачі. Про свої виступи за кордоном Олексій розповідав в інтерв’ю нашому сайту. 

На молодіжному чемпіонаті Європи-2023 став бронзовим призером турніру, взявши участь п’яти матчах. На перший матч олімпійської збірної України з футболу вивів команду з капітанською пов’язкою на руці. Підопічні Руслана Ротаня у тій грі поступилися Японії U-23 з рахунком 0:2.

Олексій Сич. Фото: ФК Рух

1921 — президентом ФІФА був обраний Жюль Ріме.

1933 — нар. Валентин Бубукін (Росія) — чемпіон Європи-1960, рекордсмен «Локомотива» за кількістю проведених матчів.

1946 — нар. Арріго Саккі (Італія) — найкращий тренер світу-1989, переможець КЄЧ 1989, 1990 рр.

1949 — нар. Семмі Нельсон (Пн. Ірландія) — ключовий гравець «Арсеналу» та збірної 1970-х. Володар Кубка УЄФА, чемпіон Англії.

1954 — нар. Джанкарло Антоніоні (Італія) — чемпіон світу-1982, один із найкращих півзахисників Італії 1980-х.

1954 — Дітер Мюллер (Німеччина) — віце-чемпіон Європи-1976, іще дебютантом зробив хет-трик у півфіналі цього турніру.

1958 — нар. Тіта (Бразилія) — титулований форвард 1980-х, відомий «пілігрим», у його послужному списку більше 10 клубів.

1959 — нар. Хельмут Дукадам (Румунія) — переможець КЄЧ-1986, де у серії післяматчевих пенальті відбив усі чотири (!) удари. Тяжка хвороба перешкодила подальшій його кар’єрі.

1976 — нар. Кларенс Зеєдорф (Нідерланди) — єдиний гравець, який виграв ЛЧ із трьома різними командами («Аякс», «Реал», «Мілан»).

1983 — нар. Франк Рібері (Франція) — екслідер «Баварії» та збірної Франції.

1990 — пом. Карлос Пеусельє (Аргентина) — віце-чемпіон світу-1930. Чотириразовий чемпіон Аргентини.