Народження Маріуполя, легендарний воротар Шахтаря: 3 квітня — цей день в історії українського футболу
531 
3 квітня 1960 року було створено футбольну команду Авангард у місті Жданов, нині Маріуполь. За рік до цього у Москві на засіданні Федерації Футболу СРСР було прийнято рішення про розширення класу «Б», куди й увійшов приазовський клуб.
До цього у місті Марії вже існувала команда при заводі Ілліча, яка пізніше змінила низку назв та брала участь в Кубку Союзу.
Що стосується Авангарду, то команда спочатку комплектувалася гравцями з інших заводських команд, а пізніше отримала підсилення у вигляді гравців з сусідніх міст. Колектив очолив екснападник дніпропетровського Динамо та донецького Стахановця Євген Шпіньов, капітаном став захисник Вадим Катков.
У своєму дебютному сезоні в чемпіонаті СРСР Авангард посів дев’яте місце: 11 перемог, 12 нічиїх, 13 поразок. Найкращим досягнення клубу за радянський період стали бронзові медалі у 1963 році в чемпіонаті СРСР класу «Б». На той момент команда мала назву Азовсталь.
Дебютний сезон за часів незалежної України клуб розпочав у Першій лізі, де посів 11 місце та понизився у класі. Влітку 1995 року Азовець об’єднався з луганським Динамо та отримав нову назву – Металург. Вже за перший сезон після «злиття» команда зуміла повернутися до Першої ліги. Ще за рік Металург забезпечив собі вихід до елітного дивізіону, посівши третє місце у другій за силою лізі України.
У першу кампанію в еліті «металурги» зуміли зберегти клубну прописку, хоча й закінчили розіграш того чемпіонату, маючи лише одне очко відриву від зони вильоту. Сезон 2001/02 став найуспішнішим в історії клубу – Металург посів четверте місце та дістався півфіналу Кубка України.
У грудні 2002-го команда отримала нову назву – Іллічівець. За підсумками сезону 2004/05 колектив здобув путівку до єврокубків посівши у чемпіонаті України четверту сходинку. У першому кваліфікаційному раунді Кубка УЄФА маріупольський клуб здолав вірменський Бананц (2:0, 2:0), однак вилетів вже на наступній стадії, поступившись австрійській Аустрії (0:0, 0:3).
В кампанії 2005/06 Іллічівець повторив свій найкращий результат в історії. Після цього маріупольці знову вилетіли до Першої ліги, однак швидко повернулися до еліти.
Культовою постаттю в історії приазовського клубу став тренер Микола Павлов, який на чолі команди провів загалом понад 330 матчів.
Микола Павлов, фото: з відкритих джерел
У червні 2017 колектив з міста Марії отримав нову назву – ФК Маріуполь. Під цим іменем команда ще двічі виходила до матчів кваліфікації Ліги Європи, однак жодного разу не зуміла пробитися до групової стадії турніру. Загалом маріупольці ставали переможцями Другої (1996/95) та Першої ліги (2007/08, 2016/17), а також чотири рази доходили до півфіналу Кубка України.
Через повномасштабне вторгнення РФ в Україну в лютому 2022 року та окупацію росіянами Маріуполя клуб призупинив свою участь у футбольних чемпіонатах нашої країни.
3 квітня 1972 року у місті Донецьк народився Дмитро Шутков – легендарний голкіпер донецького Шахтаря, чотириразовий переможець чемпіонату та шестиразовий володар Кубка України.
Всю свою футбольну кар’єру (1991-2008) Шутков провів у складі «гірників». За цей час воротар взяв участь у 347 матчах, в яких пропустив 298 голів та у 156 поєдинках лишив свої ворота у недоторканності. Шутков займає восьме місце у списку гравців з найбільшою кількістю матчів в історії Шахтаря.
Разом з донеччанами голкіпер чотири рази ставав переможцем чемпіонату України, шість разів завойовував Кубок країни та провів 15 матчів у єврокубках (без врахування ігор кваліфікації).
Після завершення ігрової кар’єри увійшов у тренерський штаб Мірчі Луческу в Шахтарі. З 2016 по 2021 рік працював з воротарями у молодіжці «гірників». Починаючи з сезону 2022/23, є асистентом головного тренера жіночої команди Шахтаря.
3 квітня 1990 року у місті Гірське (Луганська область) народився Владислав Огіря – вихованець Зорі, півзахисник донецького Олімпіка, чернігівської Десни, житомирського Полісся та одеського Чорноморця, двічі переможець Першої ліги.
Владислав Огіря, фото: ФК Полісся
Розпочинав шлях у дорослому футболі в луганській Зорі, в якій за весь час зіграв чотири поєдинки. Левову частку своєї кар’єри провів у донецькому Олімпіку (2011-2016). Загалом за «олімпійців» зіграв близько 147 поєдинків, пройшовши з командою шлях від Першої ліги до елітного дивізіону.
Близько сотні матчів (97) Огіря провів у футболці чернігівської Десни. У складі сіверян Огіря зіграв єдиний у власній кар’єрі поєдинок кваліфікації до Ліги Європи. Тоді команді Олександра Рябоконя у третьому раунді відбору протистояв німецький Вольфсбург (0:2). Огіря у тому матчі вийшов на поле з капітанською пов’язкою та відіграв усі 90 хвилин, відзначившись жовтою карткою.
В активі півзахисника є лише один закордонний клуб – казахстанський Іртиш, кольори якого він захищав у 2017 році (10 матчів). Також хавбек встиг пограти за такі команди, як Арсенал (Біла Церква) та Олександрія.
Двічі у власній кар’єрі Огіря ставав переможцем Першої ліги. Вперше разом з Олімпіком в сезоні 2013/14, а вдруге в складі житомирського Полісся в кампанії 2022/23, де був капітаном команди. Усього за «вовків» провів 44 поєдинки.
З березня 2024 року Огіря є гравцем одеського Чорноморця. У складі «моряків» Владислав досі не дебютував, хоча двічі потрапляв до заявки команди на матчі УПЛ.
У 2009 році півзахисник перебував у розширеному списку команди Юрія Калитвинцева на юнацький чемпіонат Європи, однак до заявки команди на той тріумфальний турнір так і не потрапив.
1905 — засновано аргентинський футбольний клуб «Бока Хуніорс».
1941 — нар. Сальвадор Садурні (Іспанія) — чемпіон Європи-1964, зірка «Барси», найкращий воротар Іспанії 1969, 1974, 1975 рр.
1942 — нар. Адемір да Гія (Бразилія) — легенда «Палмейраса», за який зіграв 901 матч! Пізніше став відомим політиком.
1948 — нар. Ханс-Георг Шварценбек (Німеччина) — чемпіон світу-1974, чемпіон Європи-1972, володар КЄЧ 1974, 1975, 1976 рр., зіграв за «Баварію» 416 матчів у бундеслізі.
1964 — нар. Марко Баллотта (Італія) — переможець КВК 1993, 1999 рр., найстаріший гравець у історії серії «А», останній матч зіграв у віці 44 роки 38 днів.
1971 — нар. Віталій Астаф’єв (Латвія) — за національну збірну зіграв 167 матчів. Це — європейський рекорд!
