Батюшка-захисник Шахтаря, міліціонер-легенда Ворскли: 3 травня — цей день в історії українського футболу
851 
3 травня 1974 року у місті Донецьк народився Олександр Коваль – захисник донецького Шахтаря, двічі переможець Кубка України, чотириразовий срібний призер Вищої ліги та чемпіон Болгарії.
Першим тренером Коваля був легендарний нападник «гірників» Віталій Старухін. Левова частина кар'єри (1992-1999) Олександра пройшла саме в Шахтарі. Усього в складі донеччан захисник провів 223 матчі, забивши три голи. Разом з «гірниками» Коваль двічі ставав переможцем Кубка України та чотири рази здобував срібні нагороди чемпіонату.
З 1999 по 2000 рр. Олександр грав за іншу команду з Донецька – Металург (13 матчів). У 2000 році виступав за софійський клуб Левські, з яким став переможцем чемпіонату Болгарії. Після виступів за саратовський Сокіл перебрався в алчевську Сталь, де й завершив свою кар’єру в 2002 році.
У складі національної збірної України провів чотири поєдинки, дебютувавши у товариській грі проти Південної Кореї (0:1) 11 вересня 1994-го. Саме в збірній Коваль отримав своє прізвисько «Батюшка», яким його нагородив Юрій Максимов.
«У Шахтарі грав Саша Коваль. Коли він приїхав у збірну з довгим волоссям, то його Максимов «Батюшкою» назвав. І навіть коли він потім постригся, прізвисько за ним залишилося», – згадував адміністратор Динамо та збірної Олександр Чубаров.
Після завершення ігрової кар’єри працював у структурі донецького Шахтаря, був асистентом Валерія Кривенцова у дублі. Разом з цим фахівцем пізніше працював у харківському Металісті 1925. Входив до тренерського штабу Кривенцова в луганській Зорі протягом 11 матчів сезону 2023/24.
Василь Сачко, фото: Волинські Новини
3 травня 1975 року у селі Старомлинівка (Донецька область) народився Василь Сачко – легенда луцької Волині та полтавської Ворскли, нападник Кривбасу і Таврії, володар Кубка України та чемпіон Першої ліги.
На початку футбольної кар’єри Сачко виступав за аматорський клуб Шахта «Україна» (Українськ). У ті часи гроші гравцям такого рівня практично не платили, тому перед Василем постав вибір: працювати у шахті або в міліції. Сачко, який до того пройшов строкову службу в Сімферополі, обрав другий варіант і дістав роботу у відділі, який займався боротьбою з наркотиками.
Пізніше Шахта отримала стабільне фінансування та вийшла до чемпіонату України серед аматорів. У статусі найкращого бомбардира чемпіонату Сачко отримав запрошення спробувати свої сили в сімферопольській Таврії. З 1998 по 1999 рр. провів лише п’ять поєдинків, результативними діями не відзначався.
Не витримавши рівень Вищої ліги, Василь повернувся до рідної Шахти, пізніше також грав за аматорські Моноліт (Костянтинівка) та Оскіл (Куп’янськ). У 2001 році Сачка у луцьку Волинь запросив Віталій Кварцяний. У складі «хрестоносців» нападник став легендою клуб, забивши 63 голи у 171 матчі за команду – четвертий показник в історії клубу. Разом з Волинню став переможцем Першої ліги в сезоні 2001/02.
- Про роботу з Кварцяним Сачко розповідав в ексклюзивному інтерв’ю для «УФ».
- Сам Віталій Володимирович в розмові з редактором сайту FanDay.net зізнався, що радив Леонідові Буряку викликати Василя до національної збірної України.
З 2006 по 2008 рік Василь захищав кольори Кривбасу: 59 поєдинків, 10 голів. Наступним клубом Сачка стала полтавська Ворскла, де він також вписав своє ім’я в історію клубу. Окрім 23 забитих м’ячів у 100 матчах за клуб, Василь відзначився переможним голом у фіналу Кубка України 2008/09. На 49-й хвилині Сачко розписався у воротах володаря Кубка УЄФА – донецького Шахтаря. Той гол виявився єдиним у поєдинку та приніс команді Миколи Павлова історичну перемогу.
Після завершення ігрової кар’єри працював у тренерському штабі Ворскли, а у 2014 році очолив клуб. Найуспішнішим сезоном для Сачка-головного тренера став сезон 2017/18, в якому полтавці завоювали бронзові нагороди чемпіонату України. Загалом на чолі Ворскли провів 164 матчі: 68 перемог, 39 нічиїх та 57 поразок.
Сезон 2020/21 провів на чолі луцької Волині, не зумівши вивести клуб до елітного дивізіону покинув свою посаду. Ту кампанію луцький клуб провалив, посівши лише сьому сходинку Першої ліги. Відтоді Сачко знаходиться у творчій відпустці.
Володимир Нечаєв, фото: ООФА
3 травня 2021 року у місті Одеса помер Володимир Нечаєв – легенда Чорноморця, захисник одеського СКА та нікопольського Колоса, бронзовий призер чемпіонату СРСР.
Дебютував оборонець в складі першої команди «моряків» 16 листопада 1968-го у віці 18 років, вийшовши на заміну в грі з мінським Динамо. Повноправним виконавцем першої команди став лише в 1970 році.
Усього ж за Чорноморець виступав у два періоди: з 1968 по 1976 рр. та з 1978 по 1979 рр. Нечаєв займає четверте місце серед гравців одеського клубу за кількістю проведених матчів – 285.
Разом із «моряками» Нечаєв ставав переможцем Першої ліги СРСР та завойовував бронзові нагороди елітного дивізіону.
За свою кар’єри тричі потрапляв до списку 33 найкращих гравців року в СРСР (1973, 1974 та 1976). У списку найкращих футболістів Одеси ХХ століття займає 13 сходинку.
Окрім Чорноморця Нечаєв також встиг побути гравцем московського ЦСКА (1977), одеського СКА (1977), Пахтакора (1979-1980) та нікопольського Колоса (1981-1983).
Після завершення ігрової кар’єри працював тренером та начальником команди у рідному Чорноморці, очолював нікопольський Колос та низку інших українських клубів. Мав роботу і за кордоном – 1997 року це був білоруський Трансмаш, а з 1997 по 1999 рр. – російський Уралан. Наприкінці життя працював у одеській ДЮСШ-5.
1889 — нар. Готфрід Фукс (Німеччина) — у 6 матчах за збірну забив 14 м’ячів, із них 10 (!) у матчі зі збірною Росії на ОІ-1912.
1899 — засновано клуб «Ференцварош» (Будапешт), Угорщина.
1925 — нар. Боб Жонке (Франція) — один із найкращих центрбеків у історії французького футболу, бронзовий призер ЧС-1958.
1953 — нар. Юрій Гаврилов (Росія) — лідер московського «Спартака» 1970–80-х. 1986-го провів сезон у складі «Дніпра». Останній матч провів у віці 44 років у чемпіонаті Молдови.
1956 — нар. Бернд Ферстер (Німеччина) — чемпіон Європи-1980, срібний призер ЧС-1982, переможець КЄЧ 1975, 1976 рр. Брат Карла-Хайнца Ферстера.
1965 — нар. Джон Йєнсен (Данія) — один із найкращих футболістів у історії країни, чемпіон Європи-1992, 7-разовий чемпіон Данії.
1973 — нар. Міхаель Райцігер (Нідерланди) — титулований захисник, виступав за «Аякс», «Мілан» і «Барселону».
1985 — нар. Есек’єль Лавессі (Аргентина) — олімпійський чемпіон-2008, срібний призер ЧС-2014, форвард ПСЖ.
