Ювілей зрадника-переможця ЛЧ, олімпійський чемпіон з Динамо: 30 березня — цей день в історії українського футболу
371 
30 березня 1963 року у місті Київ народився Олексій Михайличенко – легенда київського Динамо, атакувальний хавбек Сампдорії та Рейнджерс, чемпіон СРСР, України, Італії та Шотландії, переможець Кубка володарів Кубків та Олімпіади, віцечемпіон Європи.
Олексій Михайличенко. Фото: Динамо
За майже 10 років у складі Динамо Михайличенко виграв з біло-синіми практично все, що тільки можна було. Він тричі ставав переможцем чемпіонату та Кубка СРСР. У 1986-му разом з іншими легендарними динамівцями здобув Кубок володарів Кубків, обігравши у фіналі того турніру мадридський Атлетіко (3:0).
За часи своєї кар’єри Олексій тричі був номінантом найпрестижнішої індивідуальної нагороди у футболі – «Золотий м’яч». У 1988-му він посів четверте місце в номінації, поступившись лише Марко ван Бастену, Рууду Гулліту та Франку Райкарду. В тому ж році атакувального півзахисника було визнано найкращим футболістом СРСР.
Усього в складі київського клубу Михайличенко провів 176 матчів, забивши 51 гол.
Наступним клубом легендарного динамівця стала італійська Сампдорія. Разом з нею Олексій здобув єдину в історії перемогу в місцевій Серії А (1991). За рік до цього Михайличенко разом з генуезцями грав у фіналі Суперкубка УЄФА. Загалом за Сампдорію Олексій провів 39 матчів, забивши чотири голи та оформивши одну результативну передачу.
Про свої виступи в Італії Михайличенко детально розповідав «УФ» в ексклюзивному інтерв’ю.
Вже у 1991-му українець перебрався до шотландського чемпіонату, де захищав кольори Рейнджерс до кінця своєї ігрової кар’єри (1996). За ці роки в складі клубу з Глазго Михайличенко п’ять разів ставав чемпіоном Шотландії, тричі здобував Кубок країни та ще два рази ставав переможцем Кубка місцевої ліги.
Таким чином за три роки (1990-1992) Олексій став переможцем трьох різних чемпіонатів – СРСР, Італії та Шотландії.
Не менш успішну кар’єру півзахисник мав і у складі збірної СРСР, за яку провів 41 матч (дев’ять голів, три асисти). Михайличенко брав участь у ЧЄ-1988, де разом з командою Лобановського дійшов до фіналу турнірну, поступившись зірковій збірній Нідерландів (0:2). На цьому Євро Олексій відзначився одним голом, розписавшись у воротах англійців в матчі групового етапу (3:1).
У 1988 році став олімпійським чемпіоном, феєрично виступивши на тому турнірі: п’ять голів, дві результативні передачі. У фіналі команді СРСР протистояла Бразилія, яка була обіграна в овертаймі із загальним рахунком 2:1.
На ЧЄ-1992 Михайличенко був капітаном збірної СНД, провівши три матчі групового етапу, в яких команда набрала усього два залікові пункти в квартеті з Німеччиною, Шотландією та Нідерландами.
В складі збірної України півзахисник дебютував вже у ролі гравця Рейнджерс у жовтні 1992-го. У дебютному поєдинку за синьо-жовтих проти Білорусі (1:1) вивів команду на поле з капітанською пов’язкою. Усього ж за українську збірну провів лише два матчі, результативними діями не відзначався.
Після завершення ігрової кар’єри увійшов до тренерського штабу київського Динамо, яке очолював видатний Валерій Лобановський. Після смерті Метра сам став біля керма біло-синіх. На чолі команди з 2002 по 2004 рік провів 109 матчів: 77 перемог, 14 нічиїх, 18 поразок. Разом з динамівцями двічі ставав переможцем чемпіонату України.
З 2012 по 2013 рік входив до тренерського штабу Олега Блохіна в Динамо, після цього працював спортивним директором клубу.
У 2019-му після тривалої перерви від тренерської діяльності знову очолив рідний клуб, проте цього разу невдало. Команда не демонструвала якісну гру та мала невтішні результати на внутрішній та європейській арені. Попри ці негаразди Михайличенко разом з Динамо все ж зумів здобути ще один трофей, вигравши у фіналі Кубка України в сезоні 2019/20.
Однак негараздам у другий прихід в рідний клуб передувала тривала робота у структурі збірних України. Так у 2006 році команда Михайличенка стала віцечемпіоном молодіжного Євро. У фіналі колектив з Мілевським, Чигринським, Пятовим, Михаликом, Алієвим та іншими розгромно поступилася Нідерландам (0:3).
У 2008 році очолив національну команду України, ставши першим, хто грав та тренував нашу збірну. Під керівництвом Михайличенка синьо-жовті провели 21 гру: 12 перемог, п’ять нічиїх та чотири поразки.
Останнім місцем роботи Михайличенка була посада першого віцепрезидента в УАФ, яку він обіймав з 2021 по 2024 рік.
30 березня 1979 року у місті Луцьк народився Анатолій Тимощук – легендарний півзахисник донецького Шахтаря, санкт-петербурзького Зеніту та мюнхенської Баварії, чемпіон України, Росії та Німеччини, володар Кубка та Суперкубка УЄФА, переможець Ліги чемпіонів.
Анатолій Тимощук. Фото: Зеніт
Перші кроки у футболі Тимощук робив у головному клубі рідного міста – Волині. Там встиг попрацювати з відомим українським тренером Віталієм Кварцяним. За два роки у луцькій команді провів понад 60 поєдинків та своєю грою привернув увагу донецького Шахтаря.
Саме у складі «гірників» Тимощук зумів прославитися, пройшовши шлях від талановитого молодого хавбека до капітана та улюбленця уболівальників. Загалом за донецький клуб (1997-2007) провів 326 матчів, забивши 39 голів. Разом з Шахтарем тричі ставав переможцем чемпіонату та Кубка України. Також тричі він визнавався найкращим футболістом країни за результатами референдуму газети «Український футбол» (2002, 2006, 2007).
Наприкінці лютого 2007-го за 14,5 млн євро перейшов у санкт-петербурзький Зеніт. Усього в складі російського клубу зіграв 150 поєдинків, забив 18 голів та був капітаном команди.
У сезоні 2007/08 разом з синьо-біло-блакитними святкував перемогу в Кубку УЄФА, а на початку наступного сезону здобув ще й Суперкубок УЄФА, перегравши у фіналі Манчестер Юнайтед (2:1). Також Тимощук двічі ставав чемпіоном Росії, а у 2007-му був визнаний найкращим футболістом цієї країни.
Влітку 2009-го за 11 млн євро перейшов у мюнхенську Баварію, за яку загалом провів 132 матчі (шість голів та шість асистів). Разом з мюнхенцями тричі доходив до фіналу Ліги чемпіонів, а у сезоні 2012/13 святкував перемогу в найпрестижнішому єврокубковому турнірі. Крім цього Тимощук по два рази ставав переможцем чемпіонату, Кубка та Суперкубка Німеччини.
Після свого другого приходу в Зеніт (2013-2015) поїхав догравати кар’єру в Казахстан. За алматинський Кайрат Анатолій провів 50 поєдинків (гол та два асисти), здобував Кубок та Суперкубок країни.
Також Тимощук був абсолютним рекордсменом за кількістю матчів за збірну України – 144 (чотири голи та чотири асисти). Разом з національною командою дійшов 1/4 фіналу чемпіонату світу-2006, відігравши усі п’ять повних поєдинків та відзначився результативною передачею на Сергія Реброва в поєдинку групового етапу з Саудівською Аравією (4:0).
Разом з тим півзахисник брав участь на ЧЄ-2012 та ЧЄ-2016, де у грі третього туру з Польщею (0:1) і провів свій останній матч у складі синьо-жовтих.
Через свою мовчазну підтримку повномасштабному вторгненню РФ в України, у березні 2022-го був позбавлений тренерської ліцензії рівня Pro, усіх державних нагород та національних футбольних трофеїв. Також Тимощука виключили з офіційного реєстру гравців збірних команд. Тяжко ображена на нього й колишня дружина Надія з двома дочками.
З 2017 року і по цей день продовжує працювати помічником головного тренера Зеніту. Нещодавно повідомлялося, що Тимощук подав позов у CAS проти УАФ, намагаючись повернути собі права на заняття футбольною діяльністю в Україні. Це при тому, що з січня 2023 року експівзахисник перебуває у санкційному списку РНБО за антиукраїнську позицію.
30 березня 2005 року на НСК «Олімпійський» пройшов матч дев’ятого туру відбору на ЧС-2006, в якому збірна України приймала Данію.
У першому таймі команда Олега Блохіна вже мала чимало шансів розмочити ворота данської збірної, проте свої моменти синьо-жовті не реалізували. Данія теж огризалася, однак поступалася українському колективу і в кількості, і в якості створених можливостей відкрити рахунок.
Єдиний гол у матчі було забито вже у другому таймі. Це Олег Гусєв підхопив м’яч на правому фланзі та завдав удару в стійку, Андрій Воронін встиг зіграти на добиванні, влучно пробивши лівою у правий кут воріт.
Відбір на чемпіонат світу, дев’ятий тур
Україна – Данія – 1:0 (0:0)
Гол: Воронін, 68
- Україна: Шовковський, Несмачний, Свідерський, Тимощук, Єзерський, Русол, Косирін (Бєлік, 60; Радченко, 84), Гусєв, Воронін (Матюхін, 90), Воробей, Гусін.
- Данія: Серенсен, Поульсен, Пріске, Крельдруп, Єнсен (Меллер, 70), Хельвег, Гравесен, Гронк'яр, Томассон, Йоргенсен (Єнсен, 84), Роммедаль (Сільбербауер, 75).
1900 — нар. Сантос Урдінаран (Уругвай) — чемпіон світу-1930, олімпійський чемпіон 1924, 1928 рр.
1915 — нар. Арсеніо Еріко (Парагвай) — найкращий футболіст у історії Парагваю, найрезультативніший футболіст у історії чемпіонату Аргентини.
1955 — вирішальний матч 23-го Кубка Америки. Аргентина — Чилі — 1:0 (Мічелі, 59).
1963 — нар. Олексій Михайличенко (Україна) — олімпійський чемпіон-1988, віце-чемпіон Європи-1988, чемпіон СРСР, Італії та Шотландії.
1973 — нар. Ян Колер (Чехія) — «таранний» форвард (зріст 202 см, вага 100 кг), у недавньому минулому лідер «Боруссії» Д
та збірної Чехії (91 матч, 55 м’ячів).
1979 — нар. Анатолій Тимощук (Україна) — рекордсмен збірної України за кількістю проведених матчів.
1986 — нар. Серхіо Рамос (Іспанія) — чемпіон світу та Європи, багаторічний лідер захисту «Реала».
1999 — пом. Ігор Нетто (СРСР) — олімпійський чемпіон-1956, чемпіон Європи-1960, капітан збірної СРСР.
2002 — Ульф Кірстен на 11 секунді матчу «Кайзерслаутерн» — «Байєр» забив найшвидший м’яч у історії бундесліги.
