Кварцяний знайшов Папу, Маркевич подарував країні зіркового бразильця: 7 червня — цей день в історії українського футболу

Переглядів 1344
Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
3 голоси
Кварцяний знайшов Папу, Маркевич подарував країні зіркового бразильця: 7 червня — цей день в історії українського футболу
Марлос, фото: ФК Шахтар Донецьк
«УФ» — часопис, який кожен день представляє вам найкращих українських футболістів і тренерів, пригадує пам'ятні події та матчі. Отже, хто святкує сьогодні день народження, що цікавого сталося в цей день в минулому?

7 червня 1969-го у віці 72 років помер Микола Уграїцький – легендарний воротар харківського Локомотива та Авангарду, що має в своєму активі гол від воріт до воріт.

Розпочинав кар’єру у харківському Дзержинці, після чого у 1947-му приєднався до Локомотива, який на той момент вважався головною командою міста. У складі «залізничників» Уграїцький взяв участь у 187 матчах, пропустивши 196 голів.

Наступні шість років своєї кар’єри (1956-1962) голкіпер провів у харківському Авангарді. Усього за авангардистів воротар зіграв приблизно 135 матчів, пропустивши 78 голів.

Під час ігор за Авангард Уграїцький навіть записав на свій рахунок гол. Сталося це у 1959 році в товариському матчі проти команди Об'єднаної Арабської Республіки. Харків’янин відзначився у воротах суперника, завдавши удару прямо зі свого карного майданчика.

А у 1961 році разом з Авангардом Уграїцький посів шосту сходинку в класі «А», що є найвищим місцем для харківських клубних команд за всю історію чемпіонатів СРСР. 

Колишній форвард харківського Локомотиву та Авангарду нападник Віталій Зуб зізнавався:

«Уграїцького я б поставив в один ряд з іншим чудовим воротарем Львом Яшиним. Я з обома і грав, і дружив. Лев Іванович був такий самий різносторонній, як і Коля Уграїцький. 

Обидва грали взимку в хокей із шайбою. І обидва першими почали грати на виході, тобто як польові гравці. Микола Тихонович любив грати в полі. Коли на тренуваннях була двостороння гра, Ожередов – племінник Уграїцького – грав центрального захисника, а Уграїцький грав у полі».

Після завершення кар’єри Уграїцький працював старшим викладачем, був завідувачем на кафедрі фізичного виховання Харківського авіаційного інституту.

Олександр Пономарьов, фото: ФК Торпедо Москва

7 червня 1973-го у віці 55 років у Москві помер Олександр Пономарьов – легенда московського Торпедо, форвард сталінського Шахтаря, бронзовий призер олімпійських ігор, віцечемпіон Європи та володар Кубка СРСР.

До початку німецько-радянської війни нападник виступав за горлівські клуби Динамо, Вугільники та харківський Спартак. Чудовий період провів у складі сталінградського Трактора, після чого перейшов до московського колективу Профспілки.

З 1944 по 1950 рр. захищав кольори московського Торпедо, де став капітаном і легендою клубу. Разом з російською командою Пономарьов став володарем Кубка СРСР (1949) та завоював бронзові нагороди чемпіонату. Олександр посідає третє місце у списку бомбардирів Торпедо в чемпіонатах Союзу – 83 голи. Загалом в офіційних матчах за московський клуб Пономарьов забив 134 голи.

Останнім клубом в кар’єрі нападника був сталінський Шахтар, якому в 1951 році він допоміг здобути перші бронзові медалі чемпіонату. За часи своїх виступів тричі входив до списку 33 найкращих гравців року в СРСР, одного разу посівши перше місце в своїй номінації.

Тренерську кар’єру розпочав у Шахтарі, який очолював протягом чотирьох років (1952-1956). Пізніше також був головним тренером харківського Авангарду і московського Динамо, з яким став чемпіоном СРСР у 1963 році.

У 1972-му став бронзовим призером Олімпіади на чолі збірної СРСР, а також дійшов до фіналу Євро-72, де його підопічні розгромно поступилися ФРН (0:3). Також Пономарьов працював у фінському клубі Упон Палло та єреванському Арараті.

7 червня 1977 року у місті Одеса народився Геннадій Ніжегородов – багаторічний захисник московського Локомотива, оборонець та тренер одеського Чорноморця, двічі чемпіон Росії.

На юнацькому рівні Ніжегородов виступав за одеські СКА та Чорноморець. Дорослу кар’єру розпочав та (практично всю) провів у Росії. Там він встиг пограти за Волгар, Локомотив (Нижній Новгород), Терек та Шиннік. Проте левова частина кар’єри Ніжегородова пройшла у московському Локомотиві (2000-2004), за який провів 171 поєдинок. Разом зі столичними «залізничниками» захисник двічі ставав чемпіоном та володарем Кубка Росії та одного разу завойовував Суперкубок.

З 2006 по 2008 рр. Ніжегородов виступав за рідний Чорноморець: 84 матчів, один гол. Свою кар’єру оборонець завершив у 2010 році, виступаючи за австрійський Альтах. На міжнародному рівні Ніжегородов грав за збірну Росії, за яку провів дев’ять матчів.

Свою тренерську кар’єру розпочав у Чорноморці, де з 2012 по 2020 рр. працював з юнацьким та молодіжним складом команди у ролі асистента та головного тренера.

Папа Гуйє, фото: ФК Металіст

7 червня 1984 року у місті Дакар (Сенегал) народився Папа Гуйє – захисник луцької Волині, лідер харківського Металіста та Дніпра, срібний призер чемпіонату України, фіналіст Ліги Європи.

До свого українського періоду кар’єри оборонець виступав за дакарський Дуан. Про те, де та як головний тренер Волині Віталій Кварцяний знайшов Папу та запросив його до Луцька читайте в інтерв’ю для FanDay.net. А ось уривок про перші враження фахівця від африканського захисника.

«Йому тоді не було навіть 20 років, до Волині він не грав у професійних клубах. Як людина – дуже скромний і сором'язливий. Трошки губився. Але одразу було видно, що людина з інтелектом».

За луцький клуб Гуйє відіграв 2005 рік, після чого за 300 тисяч євро був проданий в Металіст. Саме в харківському клубі Папа став ветераном українського футболу та був близький до того, аби зіграти за нашу національну збірну. У складі Металіста Гуйє провів 276 матчів, у яких забив вісім голів та здобув вісім медалей чемпіонату України: одна срібна та вісім бронзових.

Наступним клубом сенегальця став Дніпро, за який він грав протягом двох сезонів (45 матчів). Став частиною команди дніпрян, яка дійшла до фіналу Ліги Європи. Сам захисник допомогти дніпровському клубу в єврокубках не міг, оскільки в кампанії 2014/15 вже виступав за інший клуб – Металіст.

Пізніше Гуйє встиг пограти також в Росії за Ростов та у Казахстані за Актобе. Якийсь час Папа був на перегляді в київському Динамо, але зрештою опинився у львівських Карпатах. Наприкінці ігрової кар’єри Гуйє виступав також за інші клуби з Дніпра та Харкова – Дніпро-1 та Метал.

За збірну Сенегала дебютував лише у 2012 році, загалом провівши у складі національної команди шість поєдинків. Після завершення ігрової кар’єри Папа працює в системі Металіста, де обіймав посаду спортивного директора, а наразі є одним з віцепрезидентів клубу

Марлос, фото: ФК Шахтар Донецьк

7 червня 1988 року у муніципалітеті Сан-Жозе-дус-Піньяйс (Бразилія) народився Марлос – атакувальний півзахисник харківського Металіста, один з лідерів донецького Шахтаря, чотириразовий чемпіон України.

До свого переїду в Україну Марлос на батьківщині захищав кольори таких клубів, як Курітіба (34 матчі, три голи та вісім асистів) та Сан-Паулу (97 матчів, дев’ять голів, 14 асистів).

Металіст придбав Марлоса в доволі мутному уругвайському клубі Рентістас за 4 млн євро. За харківський клуб бразилець виступав протягом трьох сезонів. У складі команди Мирона Маркевича Марлос провів 73 поєдинки, в яких забив 13 м’ячів та віддав 18 результативних передач.

Вже влітку 2014-го креативний півзахисник переходить у Шахтар за 8 млн євро. Там Марлос проведе свої наступні сім років кар’єри, які виявилися найуспішнішими. За цей час бразилець по чотири рази ставав переможцем чемпіонату, Кубка та Суперкубка України. У складі «гірників» Марлос провів 287 матчів: 74 голи, 65 асистів.

Свою кар’єру бразилець завершив цієї весни, про що сам футболіст 12 травня повідомив «УФ». Останнім клубом Марлоса став Атлетіку Паранаенсі (14 матчів, три голи, два асисти). Наразі ексхавбек має намір стати футбольним агентом або асистентом тренера, оскільки отримав ліцензію В в Україні.

У жовтні 2017 року півзахисник дебютував у футболі збірних, проте не за команду етнічної батьківщини – Бразилії, а вийшов на поєдинок відбору на ЧС-2022 проти Косова у складі команди України (2:0), яку очолював Андрій Шевченко. Загалом за синьо-жовтих бразилець провів 26 матчів, забивши один гол та оформивши шість асистів. Також на рахунку Марлоса провальний в особистому плані виступ на Євро-2020, до якого він підійшов у не найкращих кондиціях.

Детально про кар’єру одного з найкращих легіонерів УПЛ читайте в ексклюзивному матеріалі сайту «Український футбол».

Віталій Єрмаков, фото: ФК Чорноморець

7 червня 1992 року у місті Рубіжне (Луганська область) народився Віталій Єрмаков – вихованець алчевської сталі, захисник чернігівської Десни та одеського Чорноморця.

У рідній Сталі оборонець затримався на п’ять років (2010-2015): 64 матчі та гол. Після виступів у 2015 році за російський аматорський клуб Понтос (Витязєво) Єрмаков перебрався до Краматорська, де захищав кольори місцевого Авангарда – 74 матчі, чотири голи та два асисти.

З 2018 по 2021 рр. захисник виступав за чернігівську Десну, разом з якою вийшов до УПЛ. За сіверян Єрмаков провів 50 матчів, забив один гол та оформив один асист. 

Транзитом через харківський Металіст 1925 Віталій перебрався в одеський Чорноморець, за який виступає і по цей день. Наразі в активі Єрмакова 55 поєдинків у складі «моряків», у яких він забив п’ять голів та віддав одну результативну передачу.

1929 — нар. Антоніо Карбахал (Мексика) — легенда мексиканського футболу, найкращий воротар Північної Америки, учасник 5 (!) ЧС.

1930 — нар. Луїс Белліні (Бразилія) — чемпіон світу 1958 (капітан), 1962 рр. Засновник першої в Бразилії футбольної школи.

1949 — нар. Лу Макарі (Шотландія) — півзахисник італійського походження, виступав за «Селтік» і «МЮ», пізніше тренував різні англійські команди.

1967 — нар. Зіньо (Бразилія) — чемпіон світу-1994, провів 55 матчів за збірну, один із небагатьох бразильських збірників, хто ніколи не грав у Європі.

1970 — нар. Кафу (Бразилія) — один із найтитулованіших гравців у історії футболу, грав у фіналах трьох ЧС, в двох із них перемагав.

1973 — пом. Олександр Пономарьов (СРСР) — відомий нападник і тренер, бронзовий призер ОІ-1972 (як тренер). Починав і завершував грати в Донецьку.