Капітан Динамо, що випередив Срну, учасник трьох чемпіонатів світу: 17 січня — цей день в історії українського футболу
34395 
17 січня 1936 року у місті Рига народився Леонід Островський – легендарний захисник київського Динамо та московського Торпедо, чотириразовий чемпіон СРСР та учасник трьох чемпіонатів світу.
Розпочинав свій футбольний шлях у ДЮСШ ВЕФ (ризька заводська команда), а через деякий час приєднався до школи Даугави. Саме в цьому клубі Островський зіграв свої перші матчі на професійному рівні, після чого отримав запрошення від знаменитого радянського тренера Костянтина Бєскова, який запросив його до лав московського Торпедо.
У Москві Леонід заграв вже за керівництва Віктора Маслова, провівши за шість років загалом близько 160 матчів за «автозаводівців». Разом з Торпедо ставав чемпіоном та володарем Кубка СРСР, двічі завойовував срібні медалі першості.
Став київським динамівцем Островський у 1963 році. Його перехід супроводжував великий скандал, адже в Москві не хотіли розлучатися з надзвичайно важливим футболістом. Якийсь час Леонід виступав на першість Києва та грав за дубль біло-синіх під чужим прізвищем. Згодом конфлікт вдалося владнати і Островський провів найкращий період у власній кар’єрі. У складі Динамо захисник тричі ставав чемпіоном та двічі володарем Кубка Союзу. Загалом у складі киян провів приблизно 153 поєдинки та відзначився одним голом.
Леонід Островський. Фото: Google
У 1968 році через травму був вимушений покінчити з виступами на професійному рівні, хоча за два роки грав за п’ятигорський Машук, який на той момент перебував у Другій лізі.
За збірну СРСР провів дев’ять поєдинків, був учасником трьох чемпіонатів світу. На Мундіалі 1958 року так і не зіграв жодної хвилини, проте був в заявці на всі матчі.
Вже за чотири роки в статусі основного гравця збірної взяв участь в чотирьох поєдинках ЧС-1962. Команда Островського на тому турнірі дійшла до 1/4 фіналу, де поступилася збірній Чилі (1:2).
На своєму останньому чемпіонаті світу 1966 року, що проходив в Англії, відіграв у двох матчах групового етапу: проти Північної Кореї (3:0) та проти Чилі (2:1). Збірна СРСР на тому мундіалі дійшла до півфіналу, в якому мінімально поступилася німцям (1:2). Матч за третє місце команда Союзу програла збірній Португалії, теж мінімально – 1:2.
Після завершення футбольної кар’єри Островський працював тренером у ДЮСШ Динамо, відволікшись на керування черкаським Дніпром у 1971 році. У сезоні 1975/76 очолював грузинський Скурі (Цаленджиха). Після повернення до Києва розлучився з дружиною, разом з якою прожив 19 років. Саме через цю подію покинув футбол та почав зловживати алкоголем.
Ось що про ті буремні часи розповідав сам Островський:
«Згадувати неприємно, але треба. Може, іншим, як то кажуть, наука буде. Вражений сімейним розладом, я запив. На цілих півроку. Гірко і безпросвітно. Коли вже й пити не було на що, пішов працювати на винзавод бригадиром вантажників. А там самі розумієте, вина – море. Пили безбожно. Дякую, друзі витягли.
Став я вантажником на тютюновій фабриці, потім працював начальником ділянки в РБД, адже колись навчався у будівельному технікумі. Потім потрапив до майстерні Києво-Печерської лаври – пам'ятники відновлювали», – зізнавався Островський.
Повернувся до роботи, пов’язаної з футболом, вже на початку 90-х, отримавши посаду в міськраді Динамо. Поборовши проблеми з алкоголем, знову почав працювати в ДЮСШ Динамо. Помер 16 квітня 2001 року в місті Київ.
17 січня 1967 року у місті Одеса народився Ігор Харківщенко – легенда одеського СКА, двічі чемпіон Молдови, капітан та правий захисник Дніпра.
Вихованець академії Чорноморця, проте більшу частину своє кар’єри провів за інший одеський клуб – СКА. За вісім років у складі одеситів (1985-1993) провів близько 260 матчів, забивши 12 голів. У 1992 разом зі СКА вперше (та востаннє) в історії грав на рівні Вищої ліги, посівши за підсумками сезону останнє місце.
Ігор Харківщенко. Фото: Минай
Погравши у 1993 році за хмельницький ФК Норд АМ Поділля, вже наступного року став гравцем рівненського Вереса, кольори якого захищав до переходу в чернівецьку Буковину в 1995. Сезон 1996/97 у статусі капітана команди грав за Дніпро, яке на той момент очолював В’ячеслав Грозний. Разом з дніпрянами Харківщенко дійшов до фіналу Кубка України, де його команда мінімально поступалася донецькому Шахтарю (0:1).
З 1998 по 2001 рік змінив шість клубів: Газовик-Газпром, Левскі, ЦСКА (Софія), Ботев (Враца), Металург (Липецьк), Шериф. Саме з тираспольським клубом Харківщенко завоював свої перші золоті медалі, двічі ставши чемпіоном Молдови (2000/01, 2001/02). Також у сезоні 2001/02 став володарем Кубка Молдови.
Після завершення футбольної кар’єри працював помічником Грозного в таких клубах, як Арсенал (Київ), Металург (Запоріжжя), Терек, Тобол, Говерла. Також Харківщенко свого часу очолював ФК Сахалін та Минай. Останнім його місцем роботи була Нива з Теребовлі, яку він покинув влітку 2021 року.
17 січня 1982 року у місті Київ народився Артем Старгородський – вихованець київського Динамо, чемпіон Першої ліги, відомий своєю грою за столичний Арсенал.
З 1998 по 2002 рік грав за третю та другу команду Динамо, так і не дебютувавши за перший склад. Перш ніж стати гравцем київського Арсеналу виступав за такі клуби, як Система-Борекс (Бородянка), Нафтовик-Укрнафта, Таврія та Кримтеплиця.
Артем Старгородський. Фото: Google
На початку 2007 року став гравцем «канонірів», у складі яких грав чотири роки поспіль. Після короткотривалого періоду в одеському Чорноморці став гравцем солігорського Шахтаря, у складі якого провів 105 матчів, забив 19 голів та оформив 21 асист. Покинувши білоруський клуб у 2017 році, повернувся до Арсеналу, разом з яким став чемпіоном Першої ліги. Що цікаво, в еліті українського футболу наступного сезону Старгородський за «канонірів» так і не зіграв. Усього на рахунку хавбека 162 матчі за Арсенал: 14 голів, вісім асистів.
З 2018 по 2020 рік виступав за білоруський Вітебськ, а вже у 2021 році приєднався до іншого київського клубу, яким став Лівий берег. Влітку минулого року почав виступати за аматорський Штурм (Іванків, Київська область). Партнерами Старгородського по команді є такі відомі футболісти, як Олексій Дитятьєв, Володимир Лисенко, Сергій Погорілий та Євген Хачеріді.
Детальніше про аматорський клуб Штурм (Іванків) читайте в ексклюзивному матеріалі сайту «Український футбол».
17 січня 1988 року у місті Червоноград (Львівська область) народився Микола Морозюк – капітан київського Динамо, видатна постать в історії донецького Металурга та пів/захисник збірної України.
Першим професійним клубом Морозюка було київське Динамо, однак одразу стати своїм у рідному клубі йому не вдалося. За період з 2005 по 2010 рік Микола провів лише 18 матчі за перший склад. Протягом цього часу грав за другу та третю команду біло-синіх, а також на правах оренди виступав за київську Оболонь та криворізький Кривбас.
У 2010 році підписав повноцінний контракт з донецьким Металургом. Саме цей клуб дозволить Миколі повноцінно розкрити свій потенціал. За донеччан Морозюк загалом відіграв 139 поєдинки, забив 11 голів та оформив 20 асистів. У сезоні 2011/12 разом з Металургом грав у фіналі Кубка України проти донецького Шахтаря. Саме гол Морозюка перевів поєдинок в екстра-тайм, де «гірники» все ж виявилися сильнішими. Переможний гол на рахунку захисника Олександра Кучера.
Микола Морозюк. Фото: Динамо
Хто знає скільки б ще Морозюк виступав за донецький Металург, якби клуб не було розформовано у 2015 році. Після цієї сумної звістки Микола повернувся до рідного Динамо, де зумів реалізувати себе не тільки в ролі гравця основи та майстра штрафних ударів, а й у якості капітана команди. Разом з киянами у той період він став чемпіоном України (2016/17) та двічі виграв Суперкубок (2016, 2018). До цього у складі Динамо Морозюк вже завойовував золоту медаль у сезоні 2008/09 та ставав володарем Суперкубка в 2007 році.
У кампанії 2016/17 захисник став найкращим асистентом чемпіонату України, оформивши вісім результативних передач. За спиною Морозюка лишився легендарний оборонець донецького Шахтаря – Даріо Срна, який того сезону віддав сім гольових передач.
Загалом на рахунку Миколи 117 матчів за київський клуб: дев’ять голів та 24 асисти. Перебуваючи на контракті в Динамо, у 2019 році спробував свої сили в турецькому Різеспорі. У підсумку вже наступний сезон Морозюк проводив як повноцінний гравець цього клубу. За два роки в турецькому клубі провів 74 матчі, забив один гол та оформив вісім асистів.
На рахунку Морозюка є участь на молодіжному чемпіонаті Європи-2011 та 14 поєдинків за національну збірну України. Свій єдиний м’яч за синьо-жовтих забив 6 лютого 2013 року у контрольній грі проти Норвегії (2:0).
У січні 2022 року підписав контракт з одеським Чорноморцем, але через початок повномасштабної війни в Україні так і не провів жодного матчу за «моряків». Сезон 2022/23 відіграв у ролі гравця друголігового кіпрського ФК Іпсонас (відоміший під назвою Красава), яким володіє відомий російський блогер Євгеній Савін. Після завершення футбольної кар’єри продовжує працювати в структурі клубу, обіймаючи посаду спортивного директора.
Детальніше про різні епізоди з власної кар’єри Морозюк розповідав в ексклюзивному інтерв’ю ютуб-каналу FanDay.
