Недооцінений талант Шахтаря, воротар збірної України, що став росіянином: 20 січня – цей день в історії українського футболу

20 січня 1980 року у місті Херсон народився Максим Старцев – воротар національної збірної, володар Кубка України в складі сімферопольської Таврії.  

Старцев є вихованцем херсонського Кристала, однак його першим професійним клубом став Дніпро. За дніпрян воротар виступав з 1998 по 2009 рік, але за весь час відіграв усього 54 поєдинки. Левову частину своєї кар’єри Старцев провів в орендах, виступаючи за Кривбас (2004, 2006/07) та Таврію (2005). 

Пізніше став повноцінним гравцем сімферопольського клубу, разом з яким у сезоні 2009/10 виграв Кубок України. У фіналі Таврія у додатковий час обіграла донецький Металург (3:2). Ворота кримського клубу у тому матчі захищав саме Старцев. Загалом за Таврію провів 47 ігор: 48 пропущених голів та 18 ігор «на нуль». Після сімферопольської команди грав за харківський Металіст, луцьку Волинь та запорізький Металург. 

За національну збірну України провів дві гри, дебютувавши у 2005 році в контрольній зустрічі проти команди Сербії та Чорногорії (2:1). Свій наступний поєдинок за синьо-жовтих зіграв через рік у товариській грі з Японією (1:0).

Свою тренерську кар’єру Старцев розпочав у 2016 році, очоливши кримську Кримтеплицю. Того ж року прийняв російське громадянство. Зазначимо, що до цього Максим обіймав посаду заступника голови Республіканської федерації футболу Криму. На півострові також працював у ТСК-Таврії, Євпаторії, Гвардійці та збірній Криму.

Максим Старцев. Фото: Google

20 січня 1982 року у місті Одеса народився Сергій Ковальчук – вихованець одеського Чорноморця, півзахисник львівських Карпат, московського Спартака та збірної Молдови.

Розпочавши свій футбольний шлях з академії Чорноморця, у 1998 році Ковальчук взяв молдавське громадянство та перейшов до тираспольського Тілігула, кольори якого захищав протягом чотирьох років. 

У 2002 році Сергій підписав контракт з львівськими Карпати. У клубі з Галичини хавбек виділявся креативністю та був однією зі світлих плям тієї команди, яка вилетіла до Першої ліги за підсумками сезону 2003/04. 

Наступним клубом Ковальчука став московським Спартак, який після піврічної оренди викупив півзахисника у Карпат. За червоно-білих Сергій відіграв 116 матчів, забив три голи та оформив 14 асистів. За увесь час Ковальчук не виграв зі Спартаком жодного трофея, хоча чотири рази ставав срібним призером російської першості.

Після Спартака Сергій виступав за такі клуби, як Томь та Жемчужина (Сочі), а в 2011 році повернувся до лав рідного Чорноморця. В одеському клубі відіграв 12 матчів, оформивши один асист та перейшов до казахстанського Актобе, разом з яким у 2014 році завоював золоті медалі місцевого чемпіонату. Після виступів у Казахстані оголосив про завершення кар’єри у віці 32 років.

За національну команду Молдови виступав протягом 11 років (2011-2012), провівши 41 матч та забивши два м’ячі. Тричі визнавався найкращим молдавським футболістом. Брат Сергія – Кирило – був одним з ключових гравців одеського Чорноморця (2011-2014) Романа Григорчука та виступав за національну збірну України.

Сергій Ковальчук (праворуч). Фото: ФК Спартак

20 січня 1993 року у селі Кричильськ (Рівненська область) народився Андрій Тотовицький – вихованець донецького Шахтаря, що став зіркою чемпіонату України у чернігівській Десні.  

Тотовицький перебував на контракті в Шахтарі з 2010 по 2020 рік. За цей час Андрій за «гірників» провів лише дев’ять матчів, переважно грав за третю команду й поневірявся по орендах. Під час цього періоду виступав за такі клуби, як Іллічівець (пізніше Маріуполь), Зоря та Кортрейк. 

Майже в кожній з команд Андрій демонстрував хороший рівень гри, але після повернення в Шахтар не міг закріпитися в її першій команді.

У 2020 році підписав повноцінний контракт з чернігівською Десною, ставши лідером команди. За два роки в складі Десни атакувальний півзахисник взяв участь у 47 матчах команди, забив 16 голів та оформив дев’ять асистів. 

Приблизно у той час Тотовицького різні експерти почали називати одним з найбільш технічних українських гравців вітчизняного чемпіонату та найбільш недооціненим футболістом України.

Свій шанс заграти у першій команді Шахтаря Андрій отримав знову у 2022 році, коли перейшов з ковалівського Колоса за 500 тисяч євро. Проте за увесь час після повернення Тотовицький провів лише 10 матчів за «гірників». Наразі атакувальний хав знову виступає за команду з Ковалівки на правах оренди. Щоправда, справи хавбека у Колосі йдуть не дуже добре, адже цього сезону Тотовицький взяв участь усього в чотирьох матчах чемпіонату та результативними діями не відзначався.

Андрій Тотовицький. Фото: ФК Шахтар

20 січня 1997 року у селі Крикливець, (Вінницька область) народився Олександр Тимчик – один з найшвидших гравців чемпіонату України, захисник національної збірної та київського Динамо.  

Змалечку Тимчик займався не лише футболом, а й волейболом та легкою атлетикою. Вправляння в останньому виді спорту надалі суттєво позначиться на кар’єрі Тимчика, оскільки Олександр є одним з найшвидших гравців чемпіонату України. 

Розпочинав займатися в школі БРВ-ВІК, після чого у 2014 році опинився в академії київського Динамо. Відтоді Олександр покидав столичний клуб лише задля виступів на правах оренди за інші клуби. У 2017 році Тимчик грав за кам’янську Сталь, з 2018 по 2020 рік захищав кольори луганської Зорі. Під час виступів за луганців ствердився у ролі одного з найкращих флангових захисників України. Загалом за Зорю Тимчик провів 73 матчі, забив два голи та оформив п’ять результативних передач.

Після повернення до київського клубу в 2020 році став основним гравцем команди. На сьогодні Олександр у власному активі має 66 матчів за Динамо: чотири голи, чотири асисти. У сезоні 2020/21 став чемпіоном, володарем Кубка та Суперкубка України.

Дебютував за збірну України, яку очолював Андрій Шевченко, у вересні 2020 року в поєдинку Ліги націй проти Швейцарії (2:1). У тій же грі відзначився результативною передачею на Андрія Ярмоленка. Дебютний гол забив у 2022 році в матчі Ліги націй проти збірної Вірменії (5:0).

Брат Олександра – Юрій Дятлюк – у серпні 2023 року загинув на російсько-українській війні. Юрій був сапером інженерно-саперного взводу аеромобільного батальйону 95 ОДШБР. Раніше старший брат Тимчика грав у чемпіонаті Вінницької області за Княж-Агро та виступав за мініфутбольний клуб Хімік.