Творець першого чемпіонства Динамо, півфіналіст Ліги чемпіонів: 14 січня — цей день в історії українського футболу

Переглядів 17986
Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
5 голосів
Творець першого чемпіонства Динамо, півфіналіст Ліги чемпіонів: 14 січня — цей день в історії українського футболу
Василь Кардаш. Фото: Google
«УФ» — часопис, який кожен день представляє вам найкращих українських футболістів і тренерів, пригадує пам'ятні події та матчі. Отже, хто святкує сьогодні день народження, що цікавого сталося в цей день в минулому?

14 січня 1925 року на станції Вешняки (Московська губернія) народився В’ячеслав Соловйов – легендарний півзахисник московського ЦСКА та не менш легендарний головний тренер київського Динамо.

Соловйов є вихованцем московських клубів Локомотив та СКІФ (Спортивний клуб інституту фізкультури). У 1946 році став гравцем ЦДКА (ЦБЧА, Центральний будинок Червоної армії, нині ЦСКА), кольори якого захищав цілих шість років. За цей час Соловйов входив до списку 33 найкращих гравців сезону, ставши кращим серед лівих півзахисників. У складі «армійців» хавбек п’ять разів ставав чемпіоном Союзу та двічі володарем Кубка СРСР. 

Після розформування ЦБРА (базового клубу збірної) за фіаско на Олімпійських іграх 1952 року перейшов до МВО, за який відіграв сезон 1952/53. Останнім клубом Соловйова стало московське Торпедо, після чого у віці 29 років півзахисник вирішив завершити кар’єру гравця.

Свій тренерський шлях розпочав у куйбишевському ФК Крила Рад, разом з яким Соловйов вийшов до елітного радянського дивізіону. У 1959 році очолив київське Динамо, яке на той момент не знало смаку золотих медалей Союзу. Вже за рік кияни стають срібними призерами чемпіонату, а у 1961 році вперше в історії стають чемпіонами СРСР, випередивши московське Торпедо на чотири бали.

Після відходу з київського Динамо працював тренером в олімпійській збірній Союзу, рідному ЦСКА, динамівських клубах з Москви, Тбілісі і Ленінграду, Пахтакорі, Нефтчі, Таврії та киргизстанському Алга. Останнім клубом Соловйова в його тренерській кар’єрі був ташкентський ЦСКА.

Покинувши київський клуб, більше трофеїв такого ґатунку не вигравав, проте з тбіліським Динамо здобував бронзу, з Пахтакором завойовував Першу лігу, а з Таврією ставав чемпіоном УРСР. 

14 січня 1970 року у місті Дніпропетровськ (нині Дніпро) народився Валерій Воробйов – знаковий воротар для криворізького Кривбасу та московського Торпедо, голкіпер національної збірної України.

Після випуску з легендарної спортивної школи Дніпро-75 виступав за павлоградський Шахтар, після чого повернувся до дніпровського клубу. Юному воротареві було важко конкурувати з Сергієм Краковським та Валерієм Городовим, тому за першу команду Дніпра Воробйов так і не зіграв.

Провівши стабільно два сезони у полтавській Ворсклі повернувся до рідної Дніпропетровщини, де почав виступати за Кривбас. Саме у цьому клубі Воробйов зумів розкрити свій воротарський талант. 

Найяскравішим моментом кар’єри Валерія за криворізький клуб – це квітневий матч 1994 року проти київського Динамо. У тому поєдинку Воробйов взяв одразу два удари з 11-метрової позначки: від Олександра Призетка та Віктора Леоненка. І хоча сам Кривбас програв з рахунком 0:3 яскрава гра Воробйова привернула увагу представників Динамо, які запросили його до свого клубу.

У 1994 році Валерій став київським динамівцем, однак за увесь час зіграв лише у семи матчах, не зумівши закріпитися у клубі. Після року у київському ЦСКА-Борисфен (про цей клуб більше дізнатися можна в ексклюзивному матеріалі сайту «Український футбол»), Воробйов повертається до Кривбасу, кольори якого захищає у сезоні 1995/96.

Своєю яскравою грою за криворізький колектив Воробйов привернув увагу Спартака, але зрештою опинився в іншому московському клубі – Торпедо. Саме за цю команду він провів найбільше матчів у власній кар’єрі – 139 (Кривбас – 109). Разом з чорно-білими у 2000 році Воробйов стане бронзовим призером чемпіонату Росії, а за три роки завершить кар’єру в статусі гравця Торпедо.

Дебют Валерія за збірну України стався 26 серпня 1994 року, коли команду очолював Олег Базилевич. У тому матчі Воробйов пропустив один гол від збірної ОАЕ в контрольній грі, яка завершилася з рахунком 1:1. Після того воротар ще чотири рази грав за національну команду: двічі проти Грузії в 1998 й 1999 (4:0, 1:0) й проти Андорри (4:0) та Вірменії (0:0) у 1999.

14 січня 1973 року у місті Львів народився Василь Кардаш – півзахисник київського Динамо та національної збірної України, п’ятиразовий чемпіон України та півфіналіст Ліги чемпіонів.

Розпочинався футбольний шлях Кардаша у стрийській ДЮСШ та львівському СДЮШОР Карпати. Саме у складі зелено-білих Василь провів свої перші матчі на професійному рівні, дебютувавши в основній команді у віці 17 років. Сезон 1991 року разом з майбутнім півзахисником Динамо провів у Карпатах з Кам’янки Бузької. А відігравши наступний рік за стрийську Скалу нарешті повернувся до рідних львівських Карпат, з якими дійшов до фіналу Кубка України. У фінальному матчі львів’яни поступилися київському Динамо з рахунком 1:2.

Фінансові проблеми Карпат змусили шукати для Кардаша новий клуб, яким став ізраїльський Маккабі (Хайфа). За цю команду Василь у наступному сезоні провів 10 матчів, забив два голи, став чемпіоном Ізраїлю, після чого повернувся до України.

Погравши за одеський Чорноморець (55 матчів, 11 голів), влітку 1996 року стає гравцем київського Динамо. У наступні шість років під керівництвом Валерія Лобановського п’ять разів стане чемпіоном України та тричі володарем Кубка країни. У сезоні 1998/99 року Кардаш разом з Динамо дійде до 1/2 фіналу Ліги чемпіонів, де поступиться мюнхенській Баварії (3:3, 0:1).

Після відходу з Динамо, де повністю розкритися йому заважали травми, Василь пограє за київський Арсенал, а завершить професійну кар’єру у 2007 році в статусі футболіста Закарпаття. У складі національної збірної України Кардаш провів 14 поєдинків, результативними діями не відзначався. 

Завершивши з кар’єрою гравця, працював тренером у структурі київського Динамо-2 та молодіжної збірної України (U-21). З літа 2022 року є асистентом Олександра Головка у першоліговому Діназі. 

14 січня 1990 року у місті Стрий (Львівська область) народився Артем Громов – вихованець полтавської Ворскли, вінгер київського Динамо та збірної України.

На молодіжному рівні Громов виділявся результативністю та навіть став найкращим бомбардиром молодіжної першості, забивши 15 голів за сезон 2009/10. У тому ж розіграші УПЛ, 3 квітня, Артем дебютував за першу команду полтавців в грі проти маріупольського Іллічівця (3:0). Вийшовши на 85-й хвилині замість Ахмеда Янузі, встиг зробити асист на Йована Маркоскі. Загалом у складі Ворскли (2010-2016) провів 152 гри, забив 28 голів та оформив 14 асистів. 

У травні 2016 року Артем підписав контракт з київським Динамо. Однак у столичному клубі на гравця чекав провал. Він не зумів виправдати очікування вболівальників та витримати тиск, який чинився в українському гранді. Разом з командою став володарем Суперкубка у 2016 році. У складі киян так і не відзначився забитими м’ячами, проте оформив три гольові передачі.

Вже у 2017 році Громов опинився в російському ФК Крила Рад, за який зіграв лише 177 хвилин у трьох матчах: без результативних дій. Трансфер Артема до львівських Карпат того ж року було зірвано через протести вболівальників, що не хотіли бачити у рідній команді гравця, який виступав у чемпіонаті Росії після початку війни на Донбасі.

Так доля занесла Громова до луганської Зорі, за яку він відіграв п’ять років. На рахунку вінгера 131 гра, 28 голів, 16 асистів. Разом з луганською командою тричі ставав бронзовим призером українського чемпіонату та доходив до фіналу Кубка країни.

У сезоні 2022/23 зіграв 14 матчів за Дніпро-1, у яких забив один гол та оформив два асисти. Наступним клубом в кар’єрі Громова став АЕК з Ларнаки, у складі якого за 13 поєдинків так і не зумів відзначитися бодай однією результативною дією. З літа 2023 року Артем перебуває без клубу в статусі вільного агенту.

За національну збірну Громов провів 53 хвилини у двох матчах 2014-го року проти Молдови (1:0) та Словаччини (0:1).