Український Бекхем, легенди Карпат, перша нічия Динамо в Європі: 26 січня – цей день в історії українського футболу

Переглядів 11397
Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
5 голосів
Український Бекхем, легенди Карпат, перша нічия Динамо в Європі: 26 січня – цей день в історії українського футболу
Девід Бекем та Максим Калиниченко. Фото: Getty Images
«УФ» – часопис, який кожен день представляє вам найкращих українських футболістів і тренерів, пригадує пам'ятні події та матчі. Отже, хто святкує сьогодні день народження, що цікавого сталося в цей день в минулому?

26 січня 1947 року у місті Львів народився Юрій Дячук-Ставицький – багаторічний помічник Мирона Маркевича у львівських Карпатах та головний тренер зелено-білих. 

За свою футбольну кар’єру Дячук-Ставицький захищав ворота таких клубів, як Горинь (Рівне), Шахтар (Червоноград), Авангард (Стрий). Найбільше часу провів саме складі останніх, граючи з 1970 по 1975 рік. У юному віці пробував свої сили в складі львівських Карпат, але провалився у дебютному контрольному поєдинку, відразу ж покинувши розташування клубу.

Після завершення кар’єри гравця працював у СДЮШОР Карпати, потім був тренером чернівецької Буковини та головним тренером команди Львівської області на Всеукраїнській спартакіаді. Пізніше протягом п’яти років (1983-1988) на різних посадах перебував у івано-франківському Прикарпатті, працював у луцькій Волині.

Помічником Мирона Маркевича у Карпатах став вже у 1996 році, після того, як встиг покерувати клубом у ролі віцепрезидента. За два роки львів’яни стали бронзовими призерами чемпіонату України, здобувши путівку до Кубка УЄФА. 

Згодом Дячук-Ставицький та Мирон Богданович працюватимуть у запорізькому Металурзі та махачкалинському Анжі. У 2003 році відбудеться повернення їхнього дуету в Карпати, яке, однак, не увінчалося успіхом – команда вилетіла до Першої ліги.

З вересня 2004 по червень 2006 року Дячук-Ставицький працював головним тренером Карпат: 67 матчів, 10 нічиїх, 14 поразок. Спеціаліст за цей час зумів повернути команду до елітного дивізіону та доходив до півфіналу Кубка України. Згодом ненадовго очолював клуб у 2012 та 2013 роках, працював спортивним і генеральним директором. 

Помер 24 червня 2020 року, на 74-му році життя, після важкої та тривалої хвороби. Син Дячука-Ставицького – Михайло – колишній професійний футболіст вихованець Карпат. Наразі працює в академії львівського Руху. 

26 січня 1948 року у місті Винники (Львівська область) народився Ростислав Поточняк – легендарний захисник львівських Карпат та харківського Металіста, володар Кубка СРСР. 

Першим тренером Поточняка був батько відомо українського наставника Мирона Маркевича – Богдан Дмитрович. Саме за його керівництва оборонець зумів привернути на себе увагу представників Карпат, які забрали його зі львівського СКА.

Захищав зелено-білі кольори протягом 11 років (1966-1977). За цей час Поточняк провів 338 матчів, забив шість голів та завоював Кубок СРСР у 1969 році. У наступному сезоні Карпати вийшли до Вищої ліги, а Ростислав увійшов до списку найкращих дебютантів кампанії.

У віці 30 років наважився на перехід до харківського Металіста, в якому на той момент працював його експартнер по Карпатах Володимир Булгаков. Разом з харків’янами пройшов шлях від Другої ліги до елітного дивізіону СРСР. У 1983 році Поточняк у складі Металіста дійшов до фіналу Кубка Союзу, де поступився донецькому Шахтарю з рахунком 0:1. Загалом за п’ять років у харківському клубі провів 234 матчі, був капітаном команди.

У складі молодіжної збірної СРСР став срібним призером Євро-1972. У фіналі радянська команда поступилася ровесникам з Чехословаччини (1:3).

Після завершення футбольної кар’єри працював у структурі зелено-білих, очолював Карпати-3 та львівську команду ветеранів. Помер 26 липня 2022 року у віці 74 років у Львові

26 січня 1966 року у Тбілісі київське Динамо зіграло матч-відповідь проти шотландського Селтіка в рамках 1/4 фіналу Кубка володарів Кубків.

 Детальніше про передісторію цього протистояння та те, чому матчі відбувався у Тбілісі, а не в Києві можете дізнатися в ексклюзивному матеріалі сайту «Український футбол».

У матчі-відповіді киянам не було чого втрачати, відповідно «динамівці» з перших хвилин заволоділи ініціативою та намагалися віднайти ключ від оборони Селтіка. Гол Йожефа Сабо на 20-й хвилині подарував надію вболівальникам Динамо. 

Однак сподівання були суттєво зруйновані голом у відповідь, який прийшов вже через 11 хвилин. Рахунок зрівняв шотландський захисник Томмі Джеммелл. 

Вистачало у матчі-відповіді й різних сутичок між гравцями обох команд. Апофеозом стала невелика бійка між Віталієм Хмельницьким та Джимом Крейгом, яка призвела до вилучення обох гравців з поля.

Фінальний свисток головного арбітр матчу італійця Антоніо Сбарделли зафіксував першу в історії київського Динамо єврокубкову нічию.

Кубок володарів Кубків, 1/4 фіналу, матч-відповідь

Динамо (Київ, СРСР) – Селтік (Глазго, Шотландія) – 1:1 (1:1)

Голи: Сабо, 20 – Джеммелл, 31

Вилучення: Хмельницький, 66 (пряма червона)  – Крейг, 66 (пряма червона) 

  • Селтік: Сімпсон, Крейг, Джеммелл, Мердок, Кашлі, Кларк, Джонстон, Мердок, Макбрайд, Чалмерс, Г'юз. Головний тренер – Джок Стейн.
  • Динамо: Банніков, Щегольков, Сосніхін, Левченко, Сабо, Турянчик, Серебряніков, Базилевич, Медвідь, Біба, Хмельницький. Головний тренер – Віктор Маслов.

26 січня 1966 року у селищі Нова Ковалівка (Одеська область) народився Микола Лиховидов – граючий президент ФК Реал Фарма, найбільш віковий український професіональний футболіст. 

Став президентом одеського клубу у 2010 році, через рік почав грати у його складі на аматорському рівні (2011), згодом дебютував і у професіоналах. Рік за роком оновлював свій же рекорд найбільш вікового українського футболіста, що грає на професійному рівні. Також Лиховидов тричі очолював Реал Фарму – 2000–2003, 2009–2012 та 2016–2017.

Цього сезону Лиховидов провів 424 хвилин у 14 матчах одеситів у Другій лізі. Результативними діями півзахисник не відзначався, проте заробив «гірчичник». Разом з Миколою Івановичем у команді грає і його син Андрій (24 роки), який теж є хавбеком.

Детальніше про перші кроки у футболі, віковий рекорд і своїх дітей професіональних спортсменів Лиховидов розповів в ексклюзивному інтерв'ю сайту «Український футбол».

26 січня 1979 року у місті Харків народився Максим Калиниченко – півзахисник Дніпра, московського Спартака та збірної України, двічі чемпіон Росії та чвертьфіналіст ЧС-2006.

У дитинстві Максим вболівав за київське Динамо, хоча більшу частину своєї кар’єри провів у московському Спартаку. Народившись у Харкові, багато років захищав кольори принципового суперника – Дніпра. Вже після початку війни на Донбасі проживав у Росії, хоча завжди декларував проукраїнську позицію. Парадоксальна та яскрава особистість, яких нині так не вистачає вітчизняному футболу

Максим дебютував за Дніпро у 1997 році. За чотири сезони у складі дніпрян провів 46 матчів та забив вісім голів.  Слідом за наставником Дніпра В’ячеславом Грозним (який і запросив його у клуб) у віці 21 року перейшов до московського Спартака, який на той момент мав статус чинного чемпіона країни.

За наступні вісім років Калиниченко перетвориться на одного з найкращих півзахисників чемпіонату Росії, викликатиметься до лав національної збірної України. Разом з червоно-білими двічі здобуде золоті медалі (2000, 2001) та завоює Кубок Росії у 2003 році. Загалом за Спартак Максим провів 196 матчів та оформив 32+32 за системою гол плюс пас. 

За час виступів у Москві Калиниченка все частіше порівнювали з легендарним англійським півзахисником Девідом Бекхемом. Обидва виділялися своєю зовнішністю, потужним дальнім ударом та майстерним виконанням стандартів.

У 2008 році повернувся до Дніпра, кольори якого захищав протягом двох наступних сезонів. За цей час взяв участь у 79 матчах: 16 голів, 10 асистів. Влітку 2011 перейшов до сімферопольської Таврії, у складі якої через три роки і завершив кар’єру. 

У кримському клубі грав разом зі своїм колишнім партнером по збірній України та Дніпру – Сергієм Назаренком (загалом 130 матчів). Більше, ніж з Назаренком, разом на полі Калиниченко був лише з одним гравцем – легендою московського Спартака Єгором Титовим.

В активі українського хавбека 47 поєдинків за національну збірну: сім голів, три результативні передачі. Найяскравішим спогадом з цього етапу життя Калиниченка є виступ на тріумфальному для команди Олега Блохіна ЧС-2006. На самому турнірі Максим взяв участь у 4/5 матчів. У грі з Саудівською Аравією Калиниченко забив гол та оформив дві результативні передачі – на Андрія Русола (забив перший гол збірної на ЧС) та на Андрія Шевченка.

За свою кар’єру у збірній встигне зіграти проти того-таки Бекхема. Сталося це 1 квітня 2009 року у матчі Англія – Україна (2:1) в рамках групового етапу відбору на ЧС-2010. Обидва гравці вийшли на поле з лави для запасних вже у другому таймі.

Після завершення футбольної кар’єри працював тренером у харківському Металісті, житомирському Поліссі, московській Родінє та латвійській Ризі. Останнє місце роботи Калиниченка – посада головного тренера в естонській Левадії. У команді Максим затримався на 10 днів, оскільки між наставником та президентом клубу виник конфлікт.

26 січня 1993 року у місті Горлівка (Донецька область) народився Микита Шевченко – вихованець донецького Шахтаря, відомий своїми виступами за луганську Зорю.

Починав гру в структурі Шахтаря ще в далекому 2006 році, а покинув клуб аж через 13 років. За цей час Микита мав не так багато шансі проявити себе, адже ворота «гірників» тоді захищав практично незмінний Андрій Пятов. Усього ж за першу команду Шахтаря Шевченко провів шість матчів, зокрема дві гри групового етапу Ліги Європи 2016/17: проти Коньяспору (4:0) та Браги (4:2). Разом з «гірниками» двічі ставав чемпіоном України та володарем Кубка країни.

Перебуваючи на контракті у донеччан, виступав на правах оренди за такі клуби, як маріупольський Іллічівець, луганська Зоря та львівські Карпати. 

Найбільше проявити себе вдалося саме в складі луганців, яких тоді очолював Юрій Вернидуб. Вже у 2019 році Шевченко стане повноцінним гравцем Зорі, чиї кольори захищатиме до січня 2023 року. Загалом за луганський клуб Микита провів 114 поєдинків: 115 пропущених голів, 42 матчі «на нуль».

Шевченку протягом його кар’єри докучали важкі травми, що сталося і під час його фінального акорду в Зорі. За цей час у луганської команди встигли з’явитися молоді та цікаві воротарі. У підсумку взимку 2023-го Микита ухвалив рішення змінити обстановку, підписавши трирічний контракт з Олександрією. За «містян» воротар встиг зіграти 27 матчів: 29 пропущених, 13 матчів «на нуль».

26 січня 1994 року у місті Красний Лиман, нині Лиман (Донецька область) народився Дмитро Мишньов – легенда маріупольського Іллічівця, капітан луганської Зорі та півзахисник юнацьких й молодіжних збірних України.

Мишньов є дійсно унікальним футболістом! Стільки років провести поруч з донецьким Шахтарем, але так і не потрапити в його структуру, бувши вихідцем з академії маріупольського Іллічівця! Можливо, «гірники» не бачили сенсу смикати Дмитра до себе на контракт, аби відразу ж повернути його до приазовського клубу. Хоча під час міжнародного турне за мир навесні 2022 року Мишньов таки пограв за «гірників» – хай у виставкових матчах.

Загалом же Мишньов провів у лавах Іллічівця, а пізніше й Маріуполя близько 12 років. На рахунку Дмитра 233 матчі, 17 голів та 25 результативних передач. Хтозна скільки б ще Мишньов захищав кольори приазовського клубу, якби не  повномасштабне російське вторгнення.

Влітку 2022 року півзахисник був представлений у ролі гравця луганської Зорі, а з часом став її капітаном. Наразі в активі Мишньова 47 матчів, три голи та п’ять результативних передач.

Дмитро свого часу пройшов через юнацькі та молодіжні збірні України. Пліч-о-пліч з Мишньовим у різні часи в команді U-21 виступали такі імениті футболісти, як Георгій Бущан, Едуард Соболь, Руслан Малиновський, Віктор Коваленко, Олександр Зінченко, Віктор Циганков, Микола Матвієнко та Артем Довбик.