Андрій ЗАПОРОЖАН: «300 матчів? Святкуватиму хіба в прем’єр-лізі»

— Андрію, що приємного для себе знаєте про матч із «Десною»?

— Складно розгледіти позитив у програних матчах, але, якщо так ставити питання, то сподобалося, що зуміли втримати ініціативу впродовж двобою з таким сильним суперником. Наша команда створила низку моментів, але все — безрезультатно. Натомість чернігівці мали один штрафний, із якого, на жаль, вони змогли «витиснути» максимум — перемогу. Прикрощів лише додає, що саме я порушив правила, після чого призначили штрафний удар…

— Прикро, мабуть, іще й тому, що цей поєдинок став для вас 300-м у лізі.

— Серйозно? Навіть не знав. Ви мені перший про це сказали.

— Передплачуйте «Україн­ський футбол», і знатимете не лише про таке. Зрештою, коли вже дізналися про таку знаменну подію, то, можливо, поглянете «іншими очима» на зустріч із «Десною»?

— Та ні. Якою би не була зуст­річ (300 чи 301) усе одно хочеться перемагати. Тим паче, зараз, коли боремося за друге місце. Навіть якби знав про це, то сумніваюся, що мої думки були би затьмарені цією подією. Голов­не — здобути троє очок до командної скарбнички.

— Отож, за великим рахунком, подолати такий рубіж — дріб’язкова справа для вас?

— Ні, звичайно. Просто пильно не слідкував за кількістю своїх матчів, відтак іще не сформував особисту позицію щодо цього. Знав раніше, що в мене налічується більше двохсот двобоїв, але не міг припустити, що так швидко подолаю рубіж у три сотні. Думаю, що це стане не останнім моїм досягненням у футболі. Поп­ри свій вік, маю прагнення ще довго виступати.

— Може, святкуватимете
четверту сотню вже в прем’єр-
лізі?

— Дай Бог! Зараз трішки не до святкувань, а коли виграємо зак­лючні двобої, відтак сезон завершиться — тоді вже можна.

— Певне, є гравці, які думками вже перебувають в елітному дивізіоні?

— Ні — точно можу сказати. Зараз усі наші думки пов’язані лише з одним — довести почату справу до кінця. Відтак радше думаємо про наступного суперника, ніж про те, що нас, можливо, чекатиме після завершення чемпіонату.

— До теми рубежів. Ваш наставник Володимир Шаран днями проводив свій сотий матч на чолі «Олександрії». Цю подію також не відзначали?

— Ні. У нас була тяжка дорога до Тернополя та в зворотному напрямку. Отож, як уже казав, наразі трішки не до святкувань. У нас практично немає вихідних, посилено готуємося до найближчих ігор. Повірте, це для нас вагоміше.

— Мабуть, минулі вихідні стали вирішальними в перегонах за срібні медалі? Як згадували, олександрійці перемогли, водночас, ваш головний конкурент — «Сталь» — розділив очки з «нафтовиками».

— Це все умовно. Рахуватимемо ж залікові пункти в кінці сезону. Давайте, завершиться першість, а тоді й обмізкуємо отриманий результат. Гадаю, що такі передчасні розмови можуть лише негативно вплинути на самовіддачу.

— Чи погодитеся, що в нинішніх умовах усе залежить, передусім, од вас?

— Так, я з вами погоджуюся. Тільки від цього легше не стало, ще пот­рібно виграти в заключних турах.

— Думаю, що ви чудово пам’ятаєте минулий рік, коли «сталевари» посіли друге місце, проте через низку факторів їм не дозволили «піднятися». Згодом путівку до елітного ешелону запропонували «Олександрії», кот­ра відмовилася, мотивуючи це неготовністю команди. На вашу думку, олександрійці за цей час стали сильнішими, відтак більше заслуговують на підвищення в класі?

— Чесно кажучи, тяжко відповісти на таке запитання. Справа в тому, що перед нами не стоїть зав­дання вийти в прем’єр-лігу. Хоча наш колектив не приховує серйозне бажання спробувати свої сили серед кращих. Власне, якщо маємо таку нагоду, то чому би нею не скористатися, зайнявши друге місце? Відтак керівниц­тво розмірковуватиме над тим, треба нам у прем’єр-лігу чи не треба. То вже від них усе залежатиме.

— Ведете до того, що функціо­нери можуть і не захотіти бачити команду в прем’єр-лізі?

— Ні. Звідки мені знати, як воно буде?

— Як думаєте, у функціональному плані може залишити слід те, що тур змістили на четвер?

— Сподіваюся, що маємо встигнути відновитись. У нашому розпорядженні все ж є кілька днів, та й матч проходитиме ввечері. Ми ще так не грали, проте, гадаю, нам вистачить сил. До того ж, думаю, що після кіровоградського дербі мало хто говоритиме про функціональну готовність.

— Насамкінець, хочу запитати про останні події в країні. Ви родом із Одещини, як у вашому регіоні з безпекою?

— Та наче все спокійно. Хоча подекуди стоять блокпости. Головне, щоби не дійшло до війни та був мир над нами. Звичайно, що складно дивитися на це все. Особ­ливо ситуація на сході насторожує. Коли містами ходять озброєні люди та роблять усе, що хочуть, стріляють по мирному населенню. Інколи емоцій не вистачає, коли бачиш, що хтось приїжджає в Україну, ходить по нашій землі з автоматом і хоче встановити свої правила. Чесно, я би їх сам розстріляв, зважаючи на їхні дії та поведінку. Найперше, мені шкода родичів і близьких, які втратили синів унаслідок названих подій.

— Не виключаєте, що у випадку потреби готові забути про свою кар’єру та стати на захист Батьківщини?

— Авжеж! Якщо до такого дій­де, то, звичайно, так, а що ще залишається робити? Без кривлянь, друзі, запевняю, що готовий захищати нашу країну.

Євген ДЕМЯН.