ГлавнаяУкраинаЭксклюзивОсновоположник воротарської школи на Закарпатті

Основоположник воротарської школи на Закарпатті

27 березня виповнилося 105 років із дня народження Олекси Бокшая

Два роки тому «УФ» провів чималу роботу щодо підготовки символічних списків найкращих гравців, тренерів, воротарів, захисників, півзахисників, форвардів за всю історію українського футболу. До 20-ки найкращих голкіперів України під № 4 (№ 1 — Євген Рудаков, № 2 — Олександр Шовковський і № 3 — Олег Макаров) увійшов брамар ужгородського СК «Русь», чеського ФК «Славія» (Прага) та збірної Чехословаччини, наш земляк Олекса Бокшай.

Про нашого земляка головна футбольна газета України, зокрема, писала: «Іще в середині 1930-х О. Бокшай прославився на весь континент, захищаючи кольори ужгородського СК «Русь», який перемагав у чемпіонаті Словаччини. Восени 1937-го прийняв запрошення великої празької «Славії»: йшов туди дублером Франтішека Планічки — топового кіпера планети того десятиліття, проте вже за рік, унаслідок травми останнього, став основним. Мав цілком іншу манеру дій: Бокшай був високий, покладався, радше, на витримку та прорахування ігрової ситуації, натомість маленький Франта брав насамперед феноменальною реакцією. Піком перебування закарпатця в Чехії став тріумф у Кубку Мітропи (1938 рік) — найпрестижнішому на той час клубному турнірові Старого Світу. Потому чотири рази вигравав «золото» першості Богемії, тричі здобував Чашу. Закінчив виступати сезоном-1944, коли в рядовому матчі отримав розрив… нирки».

Словом, Закарпаття славиться не лише хорошими польовими гравцями, а й воротарями. Один із них — уродженець Ужгородщини Олекса Бокшай, котрого вболівальники прозвали «гумійовим воротарем». І на це були вагомі передумови, бо їхній улюбленець грав настільки пластично, що навіть ловив такі м’ячі, про які кажуть: «не беруться».

Останнім часом багато говорилось і писалося про закарпатську футбольну школу. Так, Срібна Земля, крім усього, щедра й на футбольні таланти. Такі «зірки», як доктор Г. Калочаї, змс СРСР М. Михалина, Й. Беца, Й. Сабо, В. Турянчик, С. Решко, В. Рац, І. Яремчук, мсмк Ф. Медвідь та В. Пасулька, мс СРСР М. Коман, Т. Попович, Е. Юст, С. Варга, І. Диковець, Г. Лавер та багато інших, були окрасою не тільки багатьох клубних команд (у 50-х роках, наприклад, тільки в київському «Динамо» грало відразу 9 закарпатців, а були такі календарні матчі чемпіонату СРСР, коли на газон у складі команд-суперниць вибігало 7–8 закарпатців), а й достойно репрезентували вітчизняний футбол на міжнародній арені. Серед них був і наш земляк О. Бокшай…

Олекса Петрович Бокшай народився 27 березня 1911 року в селі Великі Лази, що за 5 кілометрів од обласного центру, в багатодітній учительській сім’ї. Початкову школу закінчив у рідному селі, потім навчався в ужгородській учительській семінарії, де здобув диплом учителя. Змалку, як і більшість хлопчаків, мріяв бути форвардом і забивати гарні голи, але йому судилося стати найкращим і, безумовно, найпопулярнішим і найтитулованішим голкіпером за майже 125-річну історію закарпатського футболу.

У футбол почав грати за дравецьку (нині вулиця Гагаріна в обласному центрі, де тепер проживає автор цього матеріалу, а за 100 метрів од нього — небіж О. Бокшая) вуличну команду, причому зразу став у ворота. Згодом 16-річний Олекса став членом футбольної секції СК «Русь», якій, з моменту заснування 1925-го, судилося наприкінці 1920-х та в 1930-х роках перерости в найславніший футбольний колектив не тільки Закарпаття, а й Словаччини. Більшість гравців СК «Русь» були старшими за Бокшая на 15-16 років.

Про успіхи СК «Русь» знали навіть за океаном. Скажімо, 1976 року у США відзначався 50-річний ювілей «одного з найславніших у історії українського спорту клубу, яким був «Русь» (Ужгород) на Закарпатській Україні».

Ось як про цю подію писала газета «Вільне слово» (США): «На жаль, досі українське суспільство дуже мало або нічого не знає про великі досягнення СК «Русь» як у ділянці спорту, так і в ділянці його внеску до пробудження й відродження національної свідомості українців на Срібній Землі».

10 років (1927–1937 рр.) Бокшай захищав кольори СК «Русь» (Ужгород), із яким ставав п’ятиразовим чемпіоном області, дворазовим абсолютним чемпіоном Словаччини.

1937 року Бокшая запросили до відомої чехословацької команди «Славія» (Прага), за яку ужгородець виступав шість футбольних сезонів. Уже наступного року «Славія» досягла небувалого успіху, вигравши Кубок Мітропи. Після цієї тріумфальної перемоги хтось із чехословацьких журналістів ужив фразу, яка стала свідченням великої майстерності ужгородця: «Бокшай хітал яко Панбуг» («Бокшай ловив як пан Бог»). Це визнання поставило його в один ряд із фаворитами світового футболу чехом Планічкою, іспанцем Заморою, австрійцем Хіденом, італійцем Комбі.

Бокшай зіграв кілька матчів за збірну Чехословаччини, а після завершення кар’єри гравця спочатку працював тренером, а потім певний період очолював національну команду ЧССР (1948–1949 рр.). Під його керівництвом команда провела 4 матчі: проти Румунії (1:2), Австрії (1:3), Польщі (2:0), Франції (0:1). Він також був асистентом головного тренера у червні 1955 року на матчі із збірною Бельгії (перемогла збірна
ЧСР — 3:1).

… Усього було у воротарській кар’єрі Бокшая. Цікавий факт, що він, виступаючи ще за СК «Русь», учителював у селі Худльово, що на Ужгородщині. Це 30 кілометрів од обласного центру. Олекса тричі на тиждень на велосипеді добирався на вулицю Доманинську, де був стадіон його команди (тепер на його місці побудовані будинки під № № 101 та 103). У такому ритмі працював вісім років. Шанувальники його таланту підрахували, що їх кумир за цей період «намотав» майже 40 тисяч кілометрів!

Олекса Петрович був працелюбним, отож тренувальному процесу віддавався повністю, працював, як кажуть, «через не можу». Не любив розслаблятися. І чи не найбільше за всіх переживав, коли його улюблена команда програвала, особливо, коли сам допускав помилки.

Ветеран закарпатського футболу 93-річний Георгій Лавер, який теж один футбольний сезон провів у славнозвісній ужгородській команді СК «Русь», згадує: «Страж воріт Олекса Бокшай по праву вважається одним із найобда-
рованіших і найкращих голкіперів за всю історію закарпатського футболу. Своєю надійною грою у воротах СК «Русь» Олекса Бокшай досить скоро привернув увагу до себе таких славних празьких команд, як АЦ «Спарта» та СК «Славія». Честь останньої захищав один із найславніших і легендарних воротарів того часу Франтішек Планічка. Саме в цю команду подався 1937 року Олекса Петрович, який зайняв місце легендарного воротаря Планічки. Саме того, котрий разом із форвардом збірної Чехословаччини Неєдли, як писали газети планети про перебіг подій на чемпіонаті світу в Італії, «вирішили» долю півфінального поєдинку між Чехословаччиною та збірною Німеччини. Чехословаки тоді перемогли, правда, у вирішальному матчі поступилися господарям — італійській збірній (1:2)».

У празькій «Славії» Олекса Петрович уперше став володарем Кубка Цент-
ральної Європи. Саме цей колектив був єдиною командою майстрів, котра впродовж 12 років (1927–1939 рр.) брала участь у всіх турнірах за цей престижний Кубок. І тільки 1938 року, коли її ворота уже захищав закарпатець, «Славія», вигравши попередні етапи, добралася до фіналу. Перед командою О. Бокшая капітулювали такі сильні футбольні колективи, як белградський спортивний клуб (Югославія), «Інтернаціонале», тепер «Інтер» (Мілан, Італія). У головному матчі суперником СК «Славії» стала не менш славнозвісна команда того періоду — будапештський «Ференцварош» (у 1940-1941 рр. за цю команду виступав закарпатець доктор Гейза Калочаї), за яку, в основному, грали футболісти збірної Угорщини з також відомим центральним форвардом і найкращим бомбардиром Дюрко Шароші. Перший поєдинок, який проходив у Празі, завершився внічию (2:2), і угорці вже бачили цінний почесний трофей у своїх руках, оскільки були переконані, що в рідних стінах переможуть суперника. На матч-реванш пражани їхали, думаючи тільки про єдине: щоби пристойно програти. Та сталася сенсація: найкращі форварди «Ференцвароша» Танцош, Кіш, Шароші, Тодді, Кемень нічого не могли вдіяти проти злагоджених і надійних дій захисників. А справжнім героєм матчу став воротар «Славії» Олекса Бокшай, котрого після цієї пам’ятної гри празькі вболівальники ласкаво назвали «Саша». У цьому поєдинку він перевершив самого себе, залишивши ворота «сухими».

(До речі! Роком раніше в міжнародному матчі національних збірних Угорщини та Чехословаччини, який теж проходив на тому ж будапештському стадіоні «Ференцварош», Дюрко Шароші забив тоді найкращому воротарю світу Франтішеку Планічці сім (!) м’ячів. Коментарі зайві.)

До речі, після фінального поєдинку на Кубок Центральної Європи, керівництво будапештського ФК «Ференцварош» тут же запропонувало вигідний контракт закарпатському голкіперу. Олександр Петрович, хоч і досконало володів угорською, категорично відмовився, залишившись вірним празькому СК «Славія».

Про велику популярність Бокшая свідчить і те, що чеська газета «Справодай» у березні 1976 року з приводу 75-річного ювілею нашого земляка писала: «Так, Бокшай був гідним наступником Планічки у воротах і поза ними. Його і сьогодні запрошують для участі у визначних подіях, де «блиск особистості», як говориться, є доречним… Погляд Бокшая завжди цінний, беруться до уваги його знання й досвід фахівця, його спостережливість… Тисячі «славістів» і аматорів футболу цінують шляхетність, яку спорту вміють надати «лицарі» на зразок Бокшая».

Ліпше й не скажеш! Олекса Петрович мешкав у Празі, але про рідний край ніколи не забував. Щороку, іноді й по кілька разів, відвідував Закарпаття. Був переконаний, що в цілому світі (а побував у багатьох країнах) нема такої краси. Завжди захоплено згадував про наші гори, полонини, добропорядність, шляхетність і добросердечність земляків, їхні прекрасні звичаї й, зокрема, про незабутні різдвяні колядки. Правда, не любив говорити про війну. На ній він був командиром роти кулеметників. Згадував і трагічні факти, коли, скажімо, чехи відступали від натиску регулярної мадярської армії, спочатку до Мукачевого, згодом до Ужгорода й … Згадує й про зустріч із Людвіком Свободою та незабутнім генеральним секретарем ЦК КПРС Леонідом Брежнєвим на ужгородському вокзалі (1968 рік), коли повертався від сестри та молодшого брата з Ужгорода та Чопа до Праги…

Про цю сторінку із життя О. Бокшая розповіла й одна з чеських газет: «Іще 1936 року він закінчив школу офіцерів запасу, отримав звання лейтенанта. Наприкінці 1938-го був мобілізований до армії. Службу проходив на Закарпатті. Під час перебування в Мукачевому його командиром був Людвік Свобода — майбутній президент Чехословаччини. Після окупації Підкарпатської Русі угорськими військами повернувся до Праги. У цей час «Славія» домінує в новоствореній лізі протекторату Богемії та Моравії. Атака команди, на чолі з Йозефом Біцаном, демонструє феноменальну результативність. За цей період Олекса Бокшай здобув чотири перемоги у чемпіонаті та дві в Кубку. 1943 року отримав тяжку травму нирок і був вимушений завершити кар’єру футболіста. Усього за «Славію» провів 89 матчів, із них 33 — у вищій лізі».

Після закінчення футбольної та тренерської кар’єри закарпатець майже 40 років учителював. Він любив і дорожив роботою. Із дітьми взимку їхав у гори кататися на лижах, улітку неодмінно ходив до лісу та на річку, де й проводив із ними заняття. Його діти теж любили, а від батьків не поступило жодної скарги на Бокшая, хоча по натурі він був суворим і вимогливим навчителем, але об’єктивним і справедливим.

Не стало основоположника воротарської школи на Закарпатті Олекси Петровича Бокшая 26 серпня 2007 року, не доживши до столітнього ювілею якихось неповні чотири роки. Він спочив у Празі. Того дня гравці місцевої «Славії» вийшли на поєдинок із «Аяксом» із траурними пов’язками.

А закарпатці вже готувалися до 100-літньої дати прославленого голкіпера всіх часів Олекси Бокшая. Та не судилося. Доля розпорядилася по-своєму. Жаль…

Як уже згадував, племінник О. Бокшая Іван сусідить з автором матеріалу. Часто з ним зустрічаємося, ведемо розмову, звичайно, про футбол і про велета закарпатського футболу на зорі його становлення на Срібній Землі. І мріємо провести турнір серед ветеранів пам’яті «гумійового воротаря» СК «Русь» (Ужгород) і «Славія» (Прага), а також назвати іменем Бокшая школу у В. Лазах і встановити меморіальну дошку, як це зробили берегівчани у своєму районному центрі доктору Г. Калочаї.

Василь ГАДЖЕГА.

Patrick-Україна

 

Подписка электронной версии газеты

ИТОГОВОЕ ПОЛОЖЕНИЕ КОМАНД

№ 

Команда

І

В

Н

П

М

О

1.

Динамо

21

19

1

1

47–7

58

2.

Шахтар

21

17

2

2

65–20

53

3.

Зоря

21

12

5

4

42–19

41

4.

Дніпро

21

12

4

5

35–19

40

5.

Ворскла

21

8

9

4

25–23

33

6.

Олександрія

21

7

7

7

25–25

28

7.

Карпати

21

6

5

10

22–32

23

8.

Сталь

21

5

7

9

20–28

22

9.

Олімпік

21

5

6

10

21–28

21

10.

Металіст

21

3

8

10

16–37

17

11.

Говерла

21

3

7

11

12–30

16

12.

Чорноморець

21

2

9

10

18–35

15

13.

Волинь

21

9

5

7

29–31

14

14.

Металург

21

0

3

18

7–50

3

№ 

Команда

I

В

Н

П

М

О

1.

Зірка

21

13

4

4

38–17

43

2.

Гірник

21

10

7

4

31–20

37

3.

Оболонь-Бровар

21

11

4

6

34–27

37

4.

Черкаський Дніпро

21

9

7

5

30–21

34

5.

Геліос

21

8

9

4

24–18

33

6.

Іллічівець

21

7

10

4

19–18

31

7.

Полтава

21

8

6

7

23–20

30

8.

Десна

21

8

4

9

18–21

28

9.

Миколаїв

21

8

6

7

24–20

27

10.

Нафтовик-Укрнафта

21

7

6

8

22–25

27

11.

Динамо-2

21

7

6

8

19–22

27

12.

Авангард

21

7

5

9

24–29

26

13.

Гірник-Спорт

21

6

6

9

20–22

24

14.

Тернопіль

21

6

4

11

13–32

19

15.

Суми

21

4

6

11

24–35

18

16.

Нива

21

2

4

15

10–26

7

№ 

Команда

I

В

Н

П

М

О

1.

Колос

18

13

2

3

42–15

41

2.

Скала

18

10

5

3

28–14

35

3.

Інгулець

18

9

6

3

23–10

33

4.

Верес

18

10

3

5

24–17

33

5.

Буковина

18

9

5

4

28–16

32

6.

Кремінь

18

8

5

5

28–21

29

7.

Арсенал-Київ

18

9

2

7

27–22

29

8.

Реал Фарма

18

8

3

7

20–19

27

9.

Мир

18

6

3

9

30–31

21

10.

Кристал

18

7

0

11

21–28

21

11.

Енергія

18

5

3

10

14–28

18

12.

Барса

18

4

3

11

9–32

15

13.

Арсенал-Київщина

18

4

2

12

15–31

14

14.

Нікополь-НПГУ

18

1

4

13

11–36

7

Лента новостей

Все