«Гра у котика та білочку»

Якщо ви читали моє інтерв’ю з Фоменком у попередньому номері, могли звернути увагу на слова Михайла Івановича, що з приходом нового наставника «Білорусь стала іншою кадрово й загалом сильнішою». У розмові з тренером я дозволив собі не погодитись із другим пунктом, одначе, розшифровуючи інтерв’ю, не написав цього. Як видно — прогадав!

Для мене постать коуча Хацкевича є загадкою: бачив у дії мінське «Динамо» під його проводом, бачив другу команду іншого «Динамо» — київського, коли на її чолі перебував Олександр Миколайович, і щоразу не знаходив тренерської руки. Тому призначення його на посаду головного в першій збірній Білорусі здивувало. Матч у Львові те здивування посилив, як і мою впевненість, що один із найкращих опорників Європи другої половини 1990-х іще не став справжнім тренером.

Бо сябри під його рукою мають такий вигляд, як українці часів, наприклад, Буряка: розріджено, неорганізовано, з великими прогалинами між ланками. Остання обставина, ймовірно, стала запорукою легкої перемоги українців на «Арені Львів»: суперник давав стільки простору, що, їй-бо, не пригадаєш, коли востаннє було щось схоже!

Причому розривати гостей ми почали зразу: застосувавши пресинг, швидкість, агресивні дії при підборах м’яча, «синьо-жовті» могли забити вже на першій хвилині, коли смачно приклався до м’яча Гармаш (до слова: це — чи не єдине позитивне, що варто сказати про динамівця, котрий звично хамив, отримав жовту картку, а відтак червону). Та минуло ще кілька хвилин, і гол усе-таки відбувся: П’ятов елементарно ввів кулю в гру сильним ударом, але оборона сябрів, складена всуціль із «дроворубів», натворила такого, що Кравець одкрив рахунок.

Далі був бій боксерів різних вагових категорій або, як сказав би драматург Подерв’янський, — «гра у котика та білочку». Повторюся: наші мали таку перевагу, що часом подив брав (на білоруських форумах одразу заговорили про «злив» своїх…). Натомість опоненти діяли вкрай розгублено, їхній захист узагалі панікував, створивши, зокрема, кілька приводів для пенальті. Попервах ізраїльтянин жалів білорусів, але, врешті, не витримав, відтак Коноплянка забив утретє. Друге взяття воріт, яке записав собі в актив Ярмоленко, стало піком однієї з багатьох того вечора красивих стрімких комбінацій «синьо-жовтих».

Насправді до перерви на табло могло світитись і 5:0, і 6:0…

Навряд чи варто було очікувати «продовження учти»: після першого тайму — одного з найліпших у літописі національної команди — ми просто-таки змушені були скинути оберти, щоби поберегти сили на словаків. Інше питання, що зроблено це було дуже різко. Вочевидь, слабкість суперників настільки подіяла на наших футболістів і тренерів, що тайм № 2 вони вирішили відіграти навіть не впівсили, а десь на четвертину. Дивно було, якби білоруси не скористались із цього!

Отже, зовсім інша друга 45-хвилинка. Причому, що показово, не стільки додали гості, скільки ми зупинилися: підопічні Хацкевича й надалі були дуже повільні, особливо в наступі (Глєб-старший мав, без утрирувань, жалюгідний вигляд!), у них усе ще не проглядав лад у обороні, проте різке охолодження активності українців дало змогу північним братам одсунути гру від своїх воріт.

І навіть забити. Й навіть створити кілька умовно голевих нагод. А ще — змусити наших нахапати кілька жовтих карток плюс одну червону. За умови, коли цілий тайм зустрічі перетворюється, по суті справи, на товариський, це — недопустима легковажність. Або ж відсутність дисципліни.

Узагалі по перерві назовні вилізло чимало недоліків вітчизняної збірної. Окрім традиційних попереджень «поганим хлопцям» (Хачериді, тому ж Гармашу…), мало місце явне зловживання індивідуальними діями Коноплянкою та Ярмоленком, а ще проглядала заяложена проблема «останнього пасу» в атаку. Сподіваюся, про всі ці «мінуси» забудемо в Жиліні. Навіть про останній: вилучення 19-го номера відкриває шлях на мураву плеймейкеру «Зорі» Малиновському, від котрого чекаємо багато й уже сьогодні (хоча підозрюю, що у старті вийде Рибалка) …

На оновленій емблемі Білоруської федерації футболу завуальовано зображено голову зубра — тварини-символу братньої нації. Минулої суботи українці впорались із цим, як декому здавалося напередодні, потужним звіром. Сьогодні наші протистоятимуть незрівнянно сильнішим словацьким «бикам», і хочеться, щоби на нашому боці був суботній першотаймовий кураж, спортивне щастя й упевненість, що можемо й мусимо вигравати.

Володимир БАНЯС.

ПІСЛЯМОВА

Михайло ФОМЕНКО, тренер збірної України:

— Була вивчена команда суперника, — розпочав «звіт» перед журналістами Михайло Іванович. — Обрали план на зустріч і постаралися його втілити. Щось вийшло, щось ні. Добре, що забили три м’ячі в першому таймі. У другому розслабилися, хоча ми говорили в перерві, що суперник буде інший, говорили, що має бути самовіддача. Але не всі хлопці це зрозуміли. Так і з’явилися дірки в обороні, й так далі.

— Наскільки травми перед матчем додали вам головного болю?

— Ми викликали 25 футболістів. Нам вистачило. Можливо, якби грали ті, хто був травмований, була б інша гра. Але зіграли саме так.

— Ви замінили Ярмоленка, тому що він втомився й потрібно було поберегти?

— Так, потрібно було робити заміни. Було видно, що він утомився.

— Як прокоментуєте непотрібне вилучення Гармаша?

— Хлопці молоді, емоції б’ють ключем, напевно, він не втримався.

— Хлопці тепер сповнені позитивних емоцій?

— У нас така ситуація, що тільки одна гра закінчилася, ми повинні зробити висновки та спокійно готуватися до наступної.

Олександр ХАЦКЕВИЧ, тренер збірної Білорусі:

— Перший тайм ми взагалі провалили, — сумно почав монолог Олександр Миколайович. — Я помилився з вибором гравців у центральній зоні. В обороні так грати не можна. До перерви всі грали жахливо. Ми програли всю боротьбу, мали поганий вигляд в організації гри та у відборі. Ми програли як у цих компонентах, так і в настрої та бажанні.

У другому таймі Україна грала за рахунком із комфортною перевагою. Але й ми внесли деякі зміни. Десь гра налагодилася в контролі м’яча, почали виходити комбінації. Але Україна грамотно зіграла другий тайм, діючи раціонально. Перед матчем ми домовлялися грати компактніше й відкритіше, але хлопці неправильно зрозуміли, про що ми домовлялися.

Українці дуже добре зіграли у відборі. Степаненку та Ротаню здорово вдалося нас переграти в цьому компоненті. Ми програли більше не так на флангах, а саме в середині поля.

До перерви ми не достатньо щільно діяли з лідерами збірної, що й дало змогу Україні домогтися результату в цьому відрізку матчу.