Руслан ІВАШКО: «Міг опинитися в «Зірці», «Граніті» та «Вітебську»

— Руслане, ви відкрили лік голам уже в п’ятій першоліговій команді…

— Зізнаюся, за статистикою не стежив. Кажете, в п’ятому клубі відзначаюсь? Краще би за одну команду забивав, та частіше, ніж за п’ять різних. Хочеться вже певної стабільності.

— Примітно, що засмутили вболівальників рідної «Буковини».

— Знаєте, після того, як поїхав із Чернівців, це вперше повернувся в рідне місто та зіграв проти «Буковини». Завжди не складалося: то пропускаю гру, то отримаю травму, то команда не виїжджає. Навіть цього разу перед виїздом мені говорили, що мене ще не заявили, тому моя участь у матчі — під запитанням, утім, усе владнали в останню мить. Відчуття? Попри все, я зобов’язаний забезпечувати результат комсомольцям.

— До речі, в «Гірнику-Спорті» ви опинилися вже в розпал весняної частини. Чому так пізно?

— У мене добіг кінця контракт із жодинським «Торпедо», проте все одно планував продовжити виступи в Білорусі. Час ішов, адже чекав документи з клубу, зрештою, просидів місяць. Коли отримав документи, не вдалося працевлаштуватися в тамтешньому чемпіонаті, відтак поїхав у «Зірку». У Кіровограді розраховували на інших людей, тому не склалося. Зателефонував своєму давньому товаришу Королькову, запитав, яка в його «Гірника-Спорту» ситуація з нападниками? Далі мій агент поспілкувався з Жабченком, вони про все домовилися, й я підписав угоду із ФК. Більшість гравців знаю, тому адаптація не знадобилася.

— У Білорусі могли опинитися в «Граніті»?

— Не тільки. Були ще розмови з представниками «Вітебська», проте до контракту справи не дійшли.

— Ви — вихованець буковинського футболу, проте жодного матчу не зіграли за «Буковину». Як так сталося?

— Я тренувався з командою, проте виступав лише в першості U-19. У тому чемпіонаті проявив себе в грі проти «Таврії», котра зразу запросила до себе. Таким чином, оминув участі за головну буковинську команду. Шкода, але, може, ще вийде повернутися в «Буковину»?

— До слова, цікавий момент: місце вашого народження в різних джерелах різниться: або Чернівці, або село Гвіздець Івано-Франківської області. Хто має слушність?

— Народився, насправді, в наз­ваному селі, проте після цього з батьками зразу переїхали до Чернівецької області, в містечко Новоселиця.

— У «Таврії» ви взагалі не отримали ігрову практику. Чому?

— Наставник Олег Федорчук підтягнув групу футболістів до основи, однак молодь тоді так не підпускали до матчів прем’єр-ліги, як зараз. Навіть за місце на лаві запасних була конкуренція. На жаль, не вдалося зіграти в еліті.

— Після цього два роки ви провели в трьох клубах: «Хімік», «Іллічівець» і «Десна». Чому не склалося десь затриматися більше, ніж на рік?

— У Красноперекопськ нас відправили з «Таврії» в оренду. А ось із маріупольцями вже мав повноцінний договір. Семен Альтман мене взяв на перспективу, а я в першій же грі оформив дубль і взагалі стабільно грав. Коли прийшов Олександр Іщенко, він запросив своїх гравців, отож так моя історія з «Іллічівцем» завершилася. Аналогічна ситуація сталася у Чернігові: спочатку тренував Кучеренко, проте він не домовився з керівництвом, і запросили Рябоконя, з яким не склалося співпрацювати.

— Згодом перейшли до «Фенікса-Іллічівця», за який грали до розформування калінінського ФК…

— У Калініному я регулярно виступав, відзначався й перемагав. Загалом, там були всі умови для роботи, проте, на жаль, клуб припинив існування.

— Транзитом через білоцерківський «Арсенал» ви потрапили до «Говерли». Чому ужгородський період, зрештою, асоціюється лише з орендами?

— Скажу, що мали місце певні моменти. Севидов мене брав на збори, де, начебто, проявив себе, проте він мені чомусь не довіряв. Думав, що залишуся, відтак дебютую у «вишці», навіть із президентом клубу розмова була, проте й з ужгородцями в мене не склалося…

— Далі виступи завели вас до білоруської першості. Як оціните своє легіонерське життя?

— Це був мій перший закордонний досвід. Прийняли мене добре, в команді все — на найвищому рівні. Однак і тоді не обійшлося без нюансів. Тренер на старті сезону запанікував через результати й розпочав ротацію по п’ять-шість гравців. Це додало команді невпевненості. Проте ми зуміли вилізти з психологічної ями та завершити сезон на четвертому місці. На жаль, пограв не так багато, вочевидь, не зміг сповна проявити себе. Подивимося, можливо, ще повернуся в Білорусь.

— Зараз ви захищаєте честь Комсомольська. Чи маєте бажання, нарешті, надовго затриматися в одному клубі, а не продовжувати долю кочівника?

— Як уже казав, таке прагнення є, утім у мене контракт розрахований до літа. Попри незначний термін, зроблю все, щоби якнайбільше забивати й бути корисним. Однак, що буде далі — не хочу загадувати.

— Чи можете уявити, що з «Гірником-Спортом» у майбутньому вам, зрештою, вдасться пограти в прем’єр-лізі?

— На мою думку, багато чого вирішуватимуть відповідальні матчі, котрі чекають нас попереду: з «Тернополем», дніпродзержинською «Сталлю» та «Десною». Якщо наша команда в подальшому боротиметься за путівку до прем’єр-ліги, то чому би й не спробувати зачепитися за такий шанс? Якщо все складеться, й ми потрапимо до когорти найкращих, я би з задоволенням у складі комсомольців дебютував у прем’єр-лізі. Не приховуватиму цього.

Євген ДЕМЯН.