«До побачення» від Турана та лаунж за 350 євро: репортаж із матчу Інтер – Шахтар
Єдиний гол у цьому матчі я почула, перебуваючи за межами «Сан-Сіро». Саме обходила стадіон, щоб дістатися медіазони, коли загуділи трибуни. Одразу зрозуміла: пропустили. І все ж написала колезі: «Таки пропустили?»
До Мілана я приїхала 20 жовтня — у день передматчевої пресконференції та відкритого тренування для медіа. Зустріч Інтера із Шахтарем я висвітлювала для сайту «Український футбол». Водночас це було повернення до міста, в якому я колись жила. Тут мені комфортно, тут є друзі й місця, до яких завжди хочеться зазирнути.
Тож перш ніж повернутися до того гола, пропоную пройти зі мною весь день — від ранкової кави в центрі до нічного повернення зі стадіону.
Ранкова кава після недавніх заворушень
На 21 жовтня прогнозували дощ упродовж усього дня. Проте ранок був лише трохи хмарним, тож я зустрілася з другом, щоб поснідати й випити кави. Зупинилася я в самому центрі: достатньо спуститися з апартаментів — і вже серед міського життя.
Крістіна Пастухова, фото: К. П.
Напередодні в Мілані сталися заворушення, але під час ранкової прогулянки їхніх наслідків я майже не помітила. Друг розповів, що власники магазинів швидко закривали вітрини й більшість закладів вдалося вберегти. Згадав і про два розграбовані магазини, вітрини яких забили дерев’яними щитами.
Інші друзі теж підтвердили, що заворушення були, але, за їхніми словами, ситуацію досить швидко взяли під контроль. Принаймні того ранку місто вже жило звичним життям.
Кава в колишній пошті та Дуомо, на дах якого я так і не піднялася
Якщо любите каву, в центрі Мілана є місце, куди раджу зазирнути, — Starbucks Reserve Roastery. Він розташований у красивій старовинній будівлі колишньої пошти. Тут можна поспостерігати, як обсмажують каву, познайомитися з різними сортами, а в окремій зоні — замовити коктейль.
Навіть якщо ви не прихильники Starbucks, сюди цікаво зайти просто роздивитися все навколо. Та й шукати довго не доведеться: це центр міста.
Мілан, здається, або обожнюють, або зовсім не люблять. Я — з перших. Хоча є одна річ, якої тут досі не зробила: жодного разу не піднялася на дах Дуомо. До міста приїжджала, без перебільшення, сотні разів, жила тут — а на даху знаменитого собору так і не побувала.
Собор Дуомо, фото: К. П.
Усе через черги. Я не з тих, хто готовий довго чекати біля входу до музею чи іншої пам’ятки. Сам собор неймовірний, і побачити Мілан із його даху, звісно, хочеться. Якщо плануєте такий візит, про квитки краще подбати заздалегідь.
Шарфи Інтер – Шахтар є. А відчуття великого матчу?
Футбольну символіку в Мілані знайти легко: футболки, шарфи й інша атрибутика продаються навіть у невеликих кіосках. Знайшла я і спеціальні шарфи до матчу Інтер – Шахтар.
Однак сказати, що того дня все місто жило майбутньою грою, не можу. У Мілані постійно щось відбувається: виставки, ділові зустрічі, різноманітні заходи. Футбол — частина цього життя, і навіть матч Ліги чемпіонів не обов’язково визначає настрій усього центру.
Особлива історія тут — протистояння Інтера та Мілана. Їхнє дербі називають Derby della Madonnina — на честь статуї Діви Марії на Міланському соборі. В Інтера — синьо-чорні кольори й Curva Nord, у Мілана — червоно-чорні та Curva Sud. Власні традиції, власні трибуни й суперництво, через яке на дербі залучають значні сили поліції.
Футболки гравців Інтера та Мілана, фото: К. П.
Цього вечора суперником Інтера був Шахтар. І ближче до стадіону це вже добре відчувалося: дорогою та біля арени я бачила чимало людей із символікою донеччан і українськими прапорами. Було приємно зустрічати своїх у Мілані.
Сто років «Сан-Сіро» — і плани на нову арену
«Сан-Сіро» відкрили 1926 року, тож цього року стадіону виповнилося сто. Його офіційна назва — стадіон Джузеппе Меацци. Понад 75 тисяч місць, впізнавані вежі, багатоярусні трибуни — цю арену важко сплутати з іншою.
Інтер і Мілан ділять стадіон, але мають окремі роздягальні, власну символіку та по-своєму організовують домашні матчі. А от наступну арену знову планують будувати разом — поруч із нинішньою.
5 листопада 2025 року клуби через компанію Stadio San Siro S.p.A. придбали стадіон і прилеглу територію в міської влади. Над проєктом нової арени працюють архітектурні бюро Foster + Partners і MANICA. Її запланована місткість — близько 71 500 глядачів.
Ідеться також про оновлення навколишнього району. Нинішній «Сан-Сіро» після завершення будівництва планують частково демонтувати, а частину конструкцій — зберегти й пристосувати до нового використання.
Табло стадіону «Сан-Сіро», фото: К. П.
6 жовтня 2026 року адміністративний суд Ломбардії не задовольнив скарги на продаж стадіону та прилеглої території. За повідомленнями італійських медіа, термін подання техніко-економічного проєкту продовжили до 5 листопада 2026 року. Будівництво планують розпочати в другій половині 2027-го, хоча все ще залежить від необхідних погоджень.
Тим часом футбол на старій арені триває. І для Інтера матч із Шахтарем був особливо важливим: після двох стартових поразок у Лізі чемпіонів міланці не мали жодного очка. Українська команда приїхала з чотирма.
Трибуни, які майже неможливо перекричати
На стадіон я приїхала завчасно, щоб забрати акредитацію. А завдяки запрошенню італійських друзів, які вболівають за Інтер, потрапила до Nerazzurri Lounge. Він розташований на протилежному від медіазони боці арени — згодом ця деталь виявилася для мене важливою.
Було цікаво поспілкуватися з місцевими й поспостерігати за їхньою реакцією на гру. На «Сан-Сіро» я не вперше й добре знаю, наскільки емоційними можуть бути італійські вболівальники. Але щоразу їм хочеться віддати належне: невдалі результати не змушують трибуни замовкнути. Люди співають, кричать, женуть команду вперед.
Поле стадіону «Сан-Сіро», фото: К. П., фото: К. П.
Підтримка Інтера цього вечора була шаленою. З мого місця наших уболівальників майже не було чути. Утім, перекричати заведені італійські трибуни — завдання надзвичайно складне. Саме такої підтримки, незалежно від останніх результатів, нам варто в них повчитися.
На полі господарі теж почали активно. Дмитро Різник виручав Шахтар після ударів Маркуса Тюрама й Анже-Йоана Бонні. Поступово донеччани вирівняли гру, а наприкінці тайму вже самі мали нагоди відкрити рахунок. Зокрема, після кутового Валерій Бондар пробив головою, але Хосеп Мартінес урятував Інтер.
На перерву команди пішли за рахунку 0:0.
Лаунж за 350 євро: чому я згадала Полісся
Про Nerazzurri Lounge хочу розповісти окремо. За моєю інформацією, вартість такого відвідування — 350 євро. Мене запросили друзі, але, оцінюючи сервіс, я все одно орієнтувалася на цю суму.
І очікувала більшого.
Людей багато, столів на всіх не вистачає. Під час перерви їжу вже прибрали — залишилися напої та попкорн. Я прийшла сюди заради футболу й спілкування, проте за 350 євро хотілося б більше зручностей.
Крістіна Пастухова, фото: К. П.
Саме тут я згадала лаунж Полісся в Житомирі. Особисто мені він подобається значно більше. Там можна залишатися всередині й дивитися матч із видом на поле, не виходячи на трибуни. Для мене це набагато зручніше.
Я бувала на різних стадіонах у різних країнах, тож маю з чим порівнювати. І цього разу порівняння — на користь українського клубу. За атмосферу та історію «Сан-Сіро» можна любити беззастережно, а от сервіс у конкретному лаунжі моїх очікувань не виправдав.
Тому Поліссю — мій респект. Чекайте, скоро приїду на гру.
Гол, який я почула за межами стадіону
У другому таймі Шахтар отримав чисельну перевагу: Алессандро Бастоні за короткий проміжок часу заробив дві жовті картки й залишив Інтер удесятьох. Здавалося, тепер у донеччан з’явився хороший шанс дотиснути суперника.
Мені ж потрібно було дістатися медіазони. Коли захотіла пройти через лаунж, стюарди повідомили, що він уже закритий, і спрямували мене до іншого виходу. Довелося вийти зі стадіону й обходити його.
Саме тоді й почула той гул трибун, після якого написала колезі.
Вихід на стадіоні «Сан-Сіро», фото: К. П.
На 77-й хвилині Генріх Мхітарян віддав передачу на Карлоса Аугусто. Той прийняв м’яч грудьми й лівою ногою пробив повз Різника. Інтер, граючи в меншості, повів 1:0.
Було прикро і через пропущений м’яч, і через те, що я вийшла саме в цей момент. Надія врятувати матч у Шахтаря ще залишалася: наприкінці зустрічі могли забивати Невертон і Микола Матвієнко. Проте Мартінес знову виручив господарів. Рахунок так і не змінився.
Після гола Інтера я побачила відео, яке опублікував блогер із Казахстану, що живе в Мілані. На ньому деякі вболівальники показували непристойні жести в бік українського сектору.
Було неприємно. Тим паче що незадовго до цього я розповідала другові, що на італійських стадіонах уболівальники загалом поводяться пристойно. Звісно, поведінка окремих людей не характеризує всіх прихильників Інтера. Але й виправдовувати її я не збираюся.
Автор відео теж засудив ці жести, зазначивши, що сам не є фанатом міланського клубу.
«До побачення» від Турана — раніше, ніж я поставила запитання
Після матчу ми досить довго чекали на Арду Турана. Коли тренер Шахтаря зайшов до зали, він виглядав засмученим. Відповів на кілька запитань українських журналістів. Я теж хотіла запитати.
Показую це пресаташе. Він киває. Туран закінчує відповідати на попереднє запитання, підводиться, каже: «До побачення» — і йде.
На секунду я просто розгубилася. Наскільки зрозуміла з реакції пресаташе, для нього це теж стало несподіванкою. Таке завершення пресконференції вважаю некоректним.
Після поразки тренер може бути розчарованим, злим, не мати бажання розмовляти. Це зрозуміло. Водночас перед ним сидять люди, які приїхали працювати й розповідати про команду своїй аудиторії. Серед них — українські журналісти, які дісталися до Мілана з України.
Арда Туран, фото: К. П.
Зазвичай пресаташе оголошує про завершення: уточнює, чи є ще запитання, або попереджає, що наступне буде останнім. Тут усе закінчилося раптово, хоча я вже отримала кивок у відповідь. Особисто зі мною такого раніше не траплялося.
Цей епізод знову змусив замислитися над ставленням до медіа в українському футболі. Не хочу узагальнювати щодо всіх клубів і всіх людей, але надто часто виникає відчуття, що журналістів сприймають поблажливо: щось запитають, щось напишуть — і забудуть.
На мою думку, в Італії чи Іспанії подібна ситуація могла б викликати значно гучнішу реакцію. Там футбольні медіа мають відчутний вплив, а спілкування з ними — важлива частина роботи клубів.
Мені хотілося б бачити більше такої поваги й у нас. Журналісти розповідають про футбол, ставлять незручні запитання, дають уболівальникам можливість почути тренерів і гравців. Це робота, яка теж заслуговує на нормальне ставлення.
Для мене тут ідеться про повагу до роботи журналістів. Неприємним виявилося саме відчуття від того, як завершилася наша зустріч.
Після пресконференції я вирішила не чекати в мікст-зоні й вирушила до центру. Наскільки мені відомо, коментар дав Даріо Срна, а поспілкуватися з футболістами поза передбаченими регламентом флешінтерв’ю журналістам не вдалося.
Шахтар заслуговує на підтримку
Ще до матчу я спілкувалася з футбольними експертами. Чимало з них не надто вірили в перемогу Шахтаря. Тому мене тішило, що на «Сан-Сіро» команда грала гідно й мала реальні шанси на результат.
Поразка прикра, особливо коли пропускаєш у більшості. Проте критикувати заради самої критики мені не хочеться. Шахтар представляє Україну, і бажання підтримувати його після цього матчу нікуди не зникло.
Прапор України, фото: К. П.
Розчарування окремими моментами гри чи спілкуванням після фінального свистка цього не змінює. А італійські трибуни того вечора добре нагадали, як багато для команди означає підтримка навіть після невдалих результатів.
«Це ти легенда!» — остання розмова цього вечора
Було вже пізно, коли я зустрілася з другом і пішла до одного бару в районі Навільї. Там є сеньйор-власник, якого я інакше як легендою не назву. До нього заходять карабінери, вітаються, обіймаються, цілуються. Видно, як його тут знають і поважають.
Саме за такі місця я люблю Мілан: люди, розмови, жваве вечірнє життя. Щоправда, для повноцінного спілкування із сеньйором бажано знати італійську — англійською він розмовляє не надто впевнено.
Ми зробили спільне фото. Кажу йому:
— Ви легенда!
А він у відповідь:
— Це ти легенда!
Після такої розмови настрій трохи покращився. Було добре зустрітися з другом, поговорити й нарешті перестати прокручувати в голові все, що засмутило на стадіоні.
Сеньйор-власник бару і Крістіна Пастухова, фото: К. П.
Так і минули мої півтора дня в Мілані: з футболом, поверненням до знайомих місць, приємними зустрічами та кількома розчаруваннями. А Шахтар я все одно підтримуватиму — і після цієї поразки також.
Читайте також:
- «Мхітарян поховав Шахтар»: Леоненко – про поразку від Інтера, «тракториста» Бастоні та «молодого Сабо».
- «Команда Турана награла на гол, але...»: Федорчук оцінив гравців Шахтаря у матчі з Інтером в Лізі чемпіонів.
- «Подарунок долі просто злили»: вболівальники відреагували на поразку Шахтаря від Інтера у більшості.