Партизан грав на турнірі в росії та не приховує любові до путіна: чому так і навіщо вони в єврокубках?
Сьогодні Динамо зіграє з сербським Партизаном у кваліфікації Ліги чемпіонів. Однак, вкотре підтверджуючи хибність тези «спорт поза політикою», матч ще до свого початку набув гостро політичного забарвлення, і ось чому.
Сербія видається єдиною країною європейського континенту, яка не просто не відмовляється від взаємодії з росіянами, а й радо підтримує це на клубному рівні та на рівні збірних. Тож сьогодні і за тиждень вся Україна, як ніколи, буде вболівати за київське Динамо у протистоянні з белградським Партизаном.
Коментатор Кирило Круторогов у статті на сайті «Український футбол» розповідає про історію відносин Сербії та росії, і як це позначилося на футболі.
Коріння цього «братства» – давнє та пов’язане з війною, причому сюди вплутано православ’я
У 1876 році Османська імперія двічі розбила сербську армію під час визвольної війни. Після чого тодішній князь Сербії Мілан Обренович попросив підтримки у російського імператора Алєксандра II. Той повідомив турецьку сторону, що готовий втрутитися армією в 200 тисяч осіб, і це призвело до перемир’я. Однак невдовзі почалася російсько-турецька війна, тож проголошений мир був тимчасовим.
Армія імператора тоді здобула переконливу перемогу, що втілилося, зокрема, у здобуття незалежності чотирьох країн – Сербії, Чорногорії, Болгарії та Румунії.
Ключовий момент полягав у тому, що в Сербії та інших балканських країнах історично панувало православ’я, як і в росії, а Османська імперія, яка століттями володіла цими землями, намагалася придушити його. Тож по суті російська армія сприяла не лише незалежності країни, а й існуванню на цій території їхньої спільної релігії. Що тепер регулярно проголошується як об’єднавчий фактор.
Під час існування СРСР стосунки з Югославією попри схожість режимів були не найкращими, але зближенню знову сприяла війна
Відносини радянського тирана Сталіна, а потім його наступника Хрущова з югославським диктатором Тіто були ворожими. Такою ж була і політика між цими країнами до 1940 року. Далі – спроба налагодити стосунки за відсутності відвертого бажання на те обох сторін, а з 1949 – політичні стосунки просто розірвали.
Черговому зближенню сприяла ще одна війна. У 1999 році почалося воєнне протистояння НАТО з Югославією. Спершу росія підтримувала бік Альянсу. У березні 1999, тодішній прем’єр рф примаков, за півроку до того, як на цю посаду вперше вступив путін, летів з офіційним візитом у США. У повітрі він дізнався про початок бомбардувань югославських міст з боку сил НАТО і наказав розвернути літак, що було розцінено як зміну вектору підтримки сторін у цій війні. Тепер рішуче проти НАТО!
Приблизно тоді ж сербський бік – на відстані, за тисячі кілометрів – обрали і російські фанати. Вони проводили масові акції протесту по всій росії, зокрема, біля посольства США в Москві, де спалювали американські прапори і вигукували щось у своєму стилі про ненависну Америку. До речі, тоді російські силовики за таку політичну акцію (проти НАТО та США) лупцювали фанатів. А тепер по суті вони єдині у своєму світогляді…
Майже половина сербів підтримує росію у війні з Україною, офіційний Белград намагається діяти за принципом «і нашим, і вашим»
Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україні Сербія приєдналася до переліку країн, які засудили ці дії в ООН. Проте залишається однією з небагатьох країн Європи, яка не вводить санкції проти країни-агресорки. Разом з тим була інформація, що серби нібито постачають нам деяку зброю, щоправда, через треті країни. Однак 43% опитаних на вулицях Сербії людей звинувачують у війні в Україні Захід та виправдовують справжнього агресора.
З іншого боку, за час президентства Джо Байдена стосунки між США та цією балканською країною відчутно покращилися. Хоча експерти зазначають, що сербська влада ще остаточно не визначилася щодо політичного курсу і, зокрема, займається взаємодією з третім великим гравцем – Китаєм.
Чинний президент країни Алєксандр Вучіч, якого за прикладом угорського прем’єра Орбана звинувачують у симпатіях з путіним, не приїздив в Україну за час повномасштабної війни, але вже кілька разів зустрічався з президентом Зеленським. Зокрема і кілька днів тому у Великобританії. Разом з тим він зі стабільною періодичністю робить публічні заяви-лякалки про невідворотну велику війну світового масштабу, натякаючи, що її не оминути, якщо не піти на поступки росії.
Фото: instagram
Сербський футбол – ледве не єдиний у Європі, хто активно підтримує та взаємодіє з росією
Частка логіки та справедливості присутня хоча б тут – російський футбол перебуває в глибокому бані через розв’язану війну їхнім президентом проти нашої країни. Абсолютна більшість європейських команд відмовляються грати з росіянами навіть спаринги, хоча епізодично трапляється і таке. Однак сербський футбол – єдиний (окрім Білорусі, звісно ж), хто продовжує активно взаємодіяти з росією.
Останнім часом це взагалі відбувається не просто активно, а навіть доволі нахабно. Якщо на ЧС-2022 в Катарі сербські вболівальники проводили якісь публічні заходи на вулицях з прапорами росії та скандуваннями на честь путіна. А ще притягували триколори на стадіони під час Євро-2024, не кажучи вже про кричалки, банери і прапори на своїх стадіонах на іграх сербського чемпіонату (зокрема і з баскетболу). Але віднедавна максимальну солідарність почав демонструвати і офіційний сербський футбол.
Ще в листопаді 2022 року Црвена Звезда грала товариський матч з Зенітом у Санкт-Петербурзі, коли футбольний світ висловлював повну солідарність з Україною. У березні цього року ці команди провели спаринг уже в Белграді і на матчі був присутній президент Сербії Алєксандр Вучіч з молодшим сином. У ті ж дні збірна Сербії включно з зірками на зразок Мілінковича-Савича, Тадича та Йовича грала товарняк зі збірною росії в Москві.
УАФ реагувала на останню ситуацію і зверталася в УЄФА щодо того, аби ті вжили заходити відносно сербської збірної, однак Європейська асоціація не заборонила і не покарала нікого з учасників. Апогей всього цього – так званий Братський кубок, який буквально цього липня розігрувався у Москві за участі тамтешніх Динамо та ЦСКА (клуб армії, на хвилиночку), і в якому брали участь суперники киян – Партизан – та інша белградська команда – ОФК. Тоді як Црвена Звезда грала Літній кубок з Зенітом на його полі.
Реакції УЄФА або інших органів на усе це немає. Залишається сподіватися лише на те, що фактор підтримки країни-агресорів сербським футболом і Партизаном, зокрема, буде додатковим мотиваційним моментом для команди Олександра Шовковського – перемогти за спортивним принципом – впевнено і рішуче!