Ребров проявив характер, Яремчук зіграв матч всього життя, а Боснія залишилася в минулому. Як Україна виходила на Ісландію

Щоб ви не нарікали, що наша збірна якась не вольова та розслаблена, ось вам для початку матч: перемога над Боснією та Герцеговиною стала 43-м вольовим результатом за всю історію національної команди України. Тобто, 16 разів збірна вигравала, пропускаючи першою, а ще 27 разів – зводила матч, який спочатку складався невдало, внічию. 

Проте розумні фахівці та вболівальники не лише радіють поточним цифрам на табло, а й замислюються про майбутнє. Тож про що нам говорить матч Боснія та Герцеговина – Україна – 1:2? В авторській колонці Артур Валерко розбирає:

• фактор важкого поля
• своєчасність замін
• сміливість Реброва
• високий клас наших лідерів, до якого ми ще й не звикли

Ребров вирішував кілька складних завдань, формуючи стартовий склад. І став заручником того, на що вплинути ніяк не міг

Фаворитом на папері вважалися українці. Можливо, так би не було ще років три тому, але Джеко вже не грає за МанСіті, Рому чи Інтер – він у Туреччині, а П’янич більше не в Юве чи Барсі – він в ОАЕ. За цей час, звісно, Боснія та Герцеговина підготувала молодих «зірочок», але вони, за кількома винятками, є гравцями захисту чи руйнівниками за спеціалізацією. Це дуже серйозний дисонанс порівняно з тим, що є в України.

А у нас, якщо дивитися об’єктивно, є основні воротарі Реалу та Бенфіки, стабільні захисники рівня АПЛ, провідні футболісти команди-відкриття Ла-Ліги. Якось, непомітно самим для себе, ми стали дивитися все більше та більше матчів топ-чемпіонатів за участі земляків. Не те, що головними топами на кшталт Мудрика чи Циганкова, навіть нашими звичайними захисниками середняків АПЛ чи добротними ветеранами гордилися б усі без винятку інші матчі цього плей-офф.

Артем Довбик забив переможний гол, фото: УЄФА

Єдина біда – не всі підійшли до цього матчу в оптимальній формі. Де була б Боснія, якби Довбик, Циганков і Мудрик трапилися їй восени, коли Артем забивав щоматчу за Жирону, Віктор не був ще травмованим, а Міша був у фаворі та регулярно грав і навіть у стартовому складі Челсі? Так само на спаді десь перебували відразу кілька наших провідних гравців – як той же Сидорчук, якого Ребров навіть не відважився виставити в стартовому складі. А за Зінченка було тривожно, адже він досить багато пропустив через травму. 

Цього разу наша преса абсолютно точно вловила всі позиції, над якими роздумував Ребров. У дуже тонкому виборі між Луніним і Трубіним він вибрав воротаря, який у тяжкій конкуренції виборов своє щастя в Реалі. Лунін віддячив, як мінімум, одним серйозним вступанням у гру, яке мало велике значення. 

В опорній зоні за відсутності Степаненка Ребров пішов на великий ризик – Бражко, попри кілька фолів, які ризикували рано підсадити його на картку, в цілому дав баланс центру поля. Як для дебютанта, це дуже навіть хороший початок. Можна розраховувати й надалі. 

Нарешті, в атаці екс-нападник збірної України, вже як тренер, вибрав більш результативного – і Довбик теж недарма відіграв свій ігровий час. Стосовно інших позицій, ми й не сумнівалися. В одних випадках, тому що там все добре, в інших – тому що просто нема іншого виходу. 

Боснія та Герцеговина не лукавила, коли говорила про матч всього життя. Відчувалося, як хотіли виграти П’янич, Джеко та інші зірки господарів

При тотальній перевазі України в володінні м'ячем (62%-38%) тривалий час саме боснійці переважали в гостроті. В першому таймі вони набили чотири удари при трьох в України, та й у площину воріт Луніна пробили першими, ніж ми потурбували Шехича. Довгий час Боснія була гострішою, хоча при цьому виконувала комплекс дуже енергозатратних робіт, які не могли не позначитися на її ефективності. 

З однієї сторони, 2/3 ігрового часу нічого не клеїлося попереду в України. Цьому сприяло й дійсно важкувате поле, хоча, згадуючи недавно переглянуте відео, як Роналдо возив у лужниківському болоті спартаківців у 90-х, хочеться згадати про «поганого танцюриста». Проте найголовніше – наша збірна діяла монотонно, прогнозовано та передбачувано. Троє захисників Боснії з глибоко утопленим центром з легкістю нівелювали наші зусилля разом із центром півзахисту. До речі, впродовж матчу господарі дуже суттєво переважали Україну в заволодінні м’ячем – відбираннях, підбираннях, перехопленнях. 

Едін Джеко, Віталій Миколенко і Амар Дедич, фото: Getty Images

Добре, що в такому важкому футболі без м’яча вони підсіли, тому що не було б ніякого дива останніх хвилин, якби свіжішими та повороткішими залишалися боснійці аж до самої кінцівки. Дався взнаки також і великий розрив у середньому віці суперників, якими б молодцями та супер-професіоналами не були Джеко, П’янич, Колашинац та інші вікові лідери Мілошевича. 

Автогол Матвієнка, істинний подарунок по такій безглуздій грі, зіграв злий жарт із боснійцями. Вони повірили, що їм є що втрачати. А втрачати не було чого. При суттєвій перевазі України в атакувальній міці, силі та молодості один гол – це не був вирок. Питання було лише в одному…

В цьому матчі промовисто можна було побачити, що Ребров за людина та тренер. Боснія сповна випробувала його сміливість і вольові якості

За такої гри на такому полі в гостях рецепт порятунку міг бути тільки один – спростити, покластися на швидкий перехід від оборони в атаку та дальні удари. Не маючи змоги струсити гру наявними кадрами, Ребров вимушений був переломити її замінами. 

Проте пройшло п’ять хвилин після самостріла, десять… Замін не було, зламу в грі – також. Лише через 20 хвилин після пропущеного м’яча тренерський штаб гостей відважився на перші заміни. Це було сміливо – використати всіх трьох дебютантів у такому важливому матчі. Це було авантюрно – настільки покластися на мало перевірених гравців. 

Але хіба у нас був вихід?

Ключове рішення Реброва – це, безперечно, вихід нападника Яремчука замість опорника Бражка на 81 хвилині, коли на полі залишався і Довбик. Перехід на 4-4-2 дозволив збільшити тиск на боснійців, які на той час відверто підсили і грали на відбій. А високий індивідуальний рівень наших футболістів нівелював старанність і безперечну самовідданість господарів. 

Показово – з першим голом. Наче на Євро-2023, Судаков із глибини запустив на Мудрика, той дав шикарну діагональ на Коноплю, чий простріл замкнув представник Валенсії. А всі ж вони до того провалювали матч, фланги захисту в нас тріщали, Мудрик мало чим допомагав Миколенку, а в кількох моментах люто помилився на своєму полі. Якщо реабілітовуватися – то так. 

Гол Яремчука позбавив Боснію того примарного козиря, який вона мала. Далі – справа техніки. Також – і особистої мотивації. Те, як Яремчук промчав через фланг і вистелив м’яча на Довбика, показує, стільки він пережив у Бенфіці, Брюгге та Валенсії. Як же він хотів цього всього – бути важливим для команди, вирішувати долю матчів, потрапити в обійми й розуміти, що ти заслужив кожної миті тріумфу!

Роман Яремчук, фото: УАФ

Третій гол, який наші розіграли, але запороли в заключній стадії реалізації, лише підкреслив би той факт, що інколи матчі програються за 5 хвилин до фінального свистка та виграються в самому ендшпілі. Ми могли б критикувати збірну за грубі ляпи на своїй половині поля, за відсутність ідейного наповнення в атаці впродовж 2/3 матчу, за вкрай невдалі рішення в побудові протидії досить типовому, характерному супернику. 

Натомість ми творимо свій всенародний міф, маємо підстави до гордості, тому що наша збірна не здається на милість переможцю, бореться до останнього і навіть після заключного патрона йде на ворога в рукопашну. Ця перемога ввійде в історію, але самим хлопцям не можна «забронзовіти». 

Ісландія – суперник об’єктивно вищого класу. Вона не пробачить таких грубих помилок і охоче ще переконливіше виграє всю боротьбу. І тільки якщо ми згадаємо, скільки очок втрачали раніше з цим незручним суперником і на які турніри через нього не поїхали, можна буде видихнути. Бо, схоже, наша збірна грає лише на максимальній, позамежній мотивації. Так давайте ж до неї більше не доводити.