Дмитро Різник: «У плані «напихати» в Шахтарі – це більше Степаненко, ніж Ракицький або Чигринський»
Ми й не помітили, як стали топовою воротарською державою в світі футболу. Просто вдумайтеся в цей факт: за пост №1 у нас конкурують основні голкіпери Реала (Мадрид) і Бенфіки (Ліссабон), поряд із ними потужні голкіпери Динамо та Шахтаря, причому, хтось із домашніх грандів може навіть опинитися поза заявкою, а на підході ще ж здібна молодь!
Так вийшло, що цього разу тиждень збірних пропускав Різник, у якого в доробку якого два матчі за національну команду України (проти Болгарії та Ірландії), в яких пропущено один м’яч при одному «клін-шиті» – поєдинку без пропущених голів. А ще Дмитро – чемпіон світу 2019 року серед молоді в складі України U-20, а також низка матчів за юнацькі збірні різних вікових категорій.
Скориставшись паузою в чемпіонаті України, сайт «Український футбол» записав ексклюзивне інтерв’ю з воротарем Шахтаря та збірної Дмитром Різником. Поговорили про:
- найближчий матч з Оболонню
- «сенаторів» Степаненка, Ракицького та Чигринського
- інтернаціонал у захисті Шахтаря
- спогади про фінал Кубка України ’2009
- звичайно, про «сухий» матч із Барселоною
«В Оболоні знаю Косовського, проте грали з ним давно»
– Діма, тиждень збірних позаду, і зовсім скоро Шахтар зіграє з Оболонню. Передивився статистику: ви ніколи на дорослому рівні не грали проти цієї команди. Чого чекаєте від першого протистояння?
– Ви знаєте, наразі в нашому чемпіонаті жоден тур не дає розслабитися. Я, звісно, бачив цього сезону Оболонь в грі. Вийшло так, що в першому колі в воротах грав Рудько, тому я не грав проти них. Але для себе той матч передивлявся й ще буду із командою та тренерським штабом вивчати всі нюанси.
– А хто в складі оболонців знайомий вам по попередніх командах?
– Півзахисник Сергій Косовський. Ми разом грали за юнацький склад Ворскли, паралельно пробивалися в УПЛ. Передаю привіт Сергію, мені приємно, що він теж вийшов на цей рівень і ми зараз граємо в одному чемпіонаті. Давно не спілкувалися, правда, бо вже кілька років, як не граємо разом.
Дмитро Різник. Фото: Ворскла
– Ви знаєте, відразу спогад – гол Косовського-молодшого за юнацьку збірну України з центру поля. Здається, французам. Асоціація не випадкова – в Оболоні, крім Сергія, здалеку можуть розкішно пробити Черненко, Приймак, Суханов, Слободян, Запорожець – усіх не перелічити. Уже трішки замислюєтеся про цей компонент, розбираючи подумки гру?
– Я стараюся дослуховуватися до всіх порад тренерського штабу. В Шахтарі ми отримуємо всю необхідну інформацію, нам обов’язково все пояснять. Тому так скажу – знаю, що в цієї команди є гравці з якісними ударами. Але зациклюватися на якихось особливих якостях – своїх чи суперника – не варто, це футбол, тут все можна змінити одним ударом.
– З останніх семи турів чемпіонату ви пропускали лише в двох, зате по два м’ячі. Що трапилося з Колосом і Кривбасом: це, більшою мірою, «нещасний випадок» і влетіло все, чи, навпаки, дуже складні матчі з викликами, які змушували видавати всю майстерність?
– Дуже складні матчі були. Десь – везіння, десь – невезіння. Доводилося всерйоз вступати в гру. Головне, що наша команда – вся, кожен гравець, – проявила вольові якості та здобула в цих матчах по три очка. Це важливо на тому шляху, який ми долаємо в сезоні.
– Хто з суперників по УПЛ цього сезону особливо запам’ятався? Як команди, так і конкретні особистості?
– Такий сезон складається, що будь-який суперник може піднести сюрпризи. І в кожній команді є свої лідери, гравці з особливими якостями. Когось одного не виділю.
«У плані «напихати» – це більше Степаненко, ніж Ракицький або Чигринський»
– У вас двоє тренерів воротарів: легенда Шахтаря Андрій П’ятов і голландець Раймонд ван дер Гоув, переможець Ліги чемпіонів у складі Манчестер Юнайтед. Як з ними працюється і хто з них за що відповідає?
– У нас кожен член тренерського штабу має свої завдання та спеціалізацію. Конкретно ми, воротарі, постійно займаємося і з Андрієм Валерійовичем, і з містером ван дер Гоувом.
– Досвідчений фахівець із Нідерландів конкурував із Шмайхелем, Бартезом і ван дер Саром, попрацював у багатьох потужних клубах. Напевно, багато цікавого розказував?
– Ой, це ми самі більше читали про його роботу, в нього вражаюче досьє та послужний список. Сам містер Раймонд – привітний чоловік і хороший спеціаліст, про свої виступи особливо не розказував. Але, звісно, ми охоче послухаємо, це дуже цікаво.
– Ще недавно ви конкурували з П’ятовим (як і Трубіним), а нині це ваш тренер воротарів. Що змінилося, окрім звертання по імені – по-батькові?
– Андрій Валерійович такий же, як і був: веселий, доброзичливий, готовий допомогти та підказати. В наших стосунках нічого не змінилося, я вдячний долі, що можу з такою легендою працювати. Звісно, ми всі в команді дотримуємося субординації, все через по-батькові та на «ви», але поза полем спілкуємося також чудово, це прекрасна людина та досвідчений чоловік.
– У вас рідкісна ностальгійна можливість цього сезону виходити на поле з живими легендами Шахтаря – Ракицьким і Чигринським. Як із ними грається, працюється? Чи, може, зараз ви мені скажете, що з «дідами» важко?
– Ні, не скажу, звичайно. Це дуже досвідчені гравці, які дають багато досвіду в спільній роботі. На жаль, з Дмитром ми менше пограли, бажаю йому швидшого відновлення. Що ж стосується Ракицького, то це така легенда, він стільки вміє на полі й стільки розуміє, що за ним – як за стіною.
– Хто з «сенаторів» найбільше може «напхати» – Ракицький, Чигринський або ж той же Степаненко?
– У плані «напихати» – це більше «Стьопа». Думаю, всі, хто виходить на поле, хочуть зіграти так, щоб не підвести команду. Тарас вміє осмикнути своєчасно, «приземлити» по ділу. Інші ж – ні, ніхто не «прибиває». Той же Ракицький – це позитивна людина, він має терплячість пояснювати нам, молодшим. Думаю, для захисників дивитися, як він мислить на полі, як виконує фірмові передачі – це майстер-клас. Із Чигринським я менше грав, щоб судити, але, як мені здається, його темперамент також не передбачає «пиханини».
Ну, або мені щастило грати так, щоб від заслужених людей не отримувати зауважень.
Тарас Степаненко. Фото: Шахтар
«Проти Барселони ми не «відстояли» чи «відбивалися», а й гостро відповідали – чого вартий гол Сікана»
– Свого часу я готував інтерв’ю з Гочолеішвілі, то відзначив, що Георгій не спілкується якоюсь із загальнодоступних мов. Плюс-мінус так само, кажуть, справи у його земляка Азарові. А є ще ж у захисті ще один грузин Лацабідзе, ізраїльтянин Лемкін, бразилець Педріньо, танзанієць Міроші… Як знаходите спільну мову з цим інтернаціоналом?
– Ну, по-перше, хлопці прогресують – вони вже цілком володіють основними словами: «вправо-вліво», «ширше-вужче», «вперед-назад». А по-друге, всі вони добре навчені футболісти, їм ази не треба пояснювати. Мені здається, що в цілому ми маємо гарне взаєморозуміння і з кожним місяцем воно буде покращуватися.
– Ваша шахтарська історія починалася з важкої травми, але поточний сезон ви починали в основі, успадкувавши місце після завершення кар’єри П’ятова та продажу в Бенфіку Трубіна. Що відчували, коли вам довіряли пост №1?
– Звісно, хвилювався, переживав, щоб не підвести. Навіть більше – не скільки за саму футбольну сторону переживав, як за те, щоб швидше й краще відновитися після травми й бути готовим до свого шансу.
– Вибачте за таке запитання, але варто уточнити. Коли ви пропустили м’яч в одному з перших матчів нового чемпіонату (здається, від Металіста 1925), телекамери взяли крупний план Трубіна з іронічною усмішкою. Тоді в коментарях пронеслося: є якийсь підтекст у цієї ситуації…
– Ні, жодного підтексту. У нас із Трубіним були і є гарні, робочі взаємини. Він нормально завжди зі мною працював. Коли я відновлювався й набирав форму, то відчував, що в колективі на мене чекають, підтримують. До того ж, уже тоді Анатолій готувався до переходу. Ніяких підтекстів точно не було, все нормально.
– Ваш головний матч на сьогодні – це лігочемпіонівська перемога над Барселоною. Хаві виставив Левандовського, Торреса та Рафінью. На заміну кинув усіх зірок, включаючи Жуана Феліша та Ламіна Ямаля. Вісім ударів у площину ваших воріт завдали гості Фолькспаркштадіона. Що відчували після фінального свистка?
– Чомусь багато хто говорив, щось на кшталт, «відстояли», «довідбивалися». Я з цим не згоден. Так, Барселона більше володіла м’ячем, більше пробивала по воротах. Але ми від початку вірили, що можемо їм протистояти, що можемо виграти. Кожен здобуває перемогу по-своєму, відповідно до власної тактики, стилю, можливостей. Ми на їхні моменти також досить гостро відповідали, та й гольова комбінація з завершенням від Сікана – це дуже класний, динамічний епізод. Гарно розіграли.
Тому, що відчував? Радість за команду, за наше спільне досягнення. Я взагалі дуже високо оцінюю гравців Барселони, зокрема, тер-Штегена.
– Знаємо-знаємо, ще 2,5 роки тому в інтерв’ю FanDay ви називали його разом із Нойєром, Облаком і Куртуа серед найкращих у світі. Воротарським «трофейним» светром обзавелися?
– Так, пощастило. Чи велика в мене колекція футболок? Ні, на жаль, ще не дуже велика. Зате це все пам’ять про особливі матчі, такі, як Шахтар – Барселона чи Україна – Ірландія.
«Коли з друзями дитинства почули, що Ворскла виграла Кубок України, тут же самі побігли грати в футбол»
– Ну, Барса та збірна – це вже вершина. А з чого для вас футбол починався?
– Друг дитинства записався на секцію. Якось всі наші захотіли спробувати. Я пішов також. Щось, мабуть, виходило.
– Один із найважливіших тренерів юності П’ятова – Сан Санич Єжаков – розповідав, що починали ви аж ніяк не воротарем…
– Та як вам сказати. Ставили мене і правим захисником, і півзахисником. Бувало, що міг матч почати в запасі – і тренер міг вибирати, чи в поле, чи в ворота мене випустити. Мені пощастило, десь Олексій Якович Вишневецький в мені щось побачив. Польовим гравцем я був звичайним собі, нічим не примітним. Міг пройти, віддати, щось там і забивав.
Але якось травмувався наш основний воротар, мене випустили на його місці. Я, правий захисник, відбив пенальті, ми виграли. Володимир Миколайович Букатов випускав мене вже часто в воротах. Ми на «Шкіряний м’яч» вдало виступали. Ще з того часу нас тренери вчили, що ми граємо за честь рідної школи, не просто кожен сам за себе. Я це ще тоді засвоїв.
– Воротарі бувають різні, особливо, зараз, коли представник вашого амплуа повинен грати ногами не гірше польових одноклубників. Пригадую, як у знакового для вас тренера Петракова спостерігав тестування й зі здивуванням дивився, як львів’янин Підківка бігає швидше за деяких півзахисників. Ви – такий же?
– Я не можу сказати, що я прямо всіх випереджаю, але скрізь, у всіх командних вправах, намагаюся бути на рівні команди. Стараюся й грати ногами та головою так, щоб бути не тягарем, а помічником одноклубникам. Чи зустрічав «воротарів-моталів» у реальному житті? Ну от у нас у Ворсклі про такого воротаря, як Олексій Казаков, говорили, що він на тестах може дати бій польовим гравцям.
Олександр Петраков. Фото: УАФ
– А хто в Ворсклі зіграв особливу роль у вашому становленні?
– Боюся когось пропустити, вдячний кожному тренеру, який у нас був. Щодо фахівців із воротарської роботи, то я застав ще Олега Володимировича Остапенка, ну, а потім Сергій Миколайович Долганський з нами, молодими, особливо багато та довго працював.
– З кого для вас почався великий футбол, кому подавали м’ячі за воротами? Застали ще П’ятова в Ворсклі?
– Ні, не застав. Тільки чув, що є такий воротар, якого запросили з Ворскли в Шахтар, і всі хотіли стати, як він. От уже за Долганського багато вболівав, це справжня епоха нашого клубу.
– У 2009 році Ворскла приєдналася до елітного клубу вітчизняних клубів, які здобували Кубок України. Причому, обіграла Шахтар. За кого вболівали в фіналі та яким запам’ятали цей матч?
– У той день я був у селі в бабусі, не було змоги подивитися телевізор. Пам’ятаю, один із друзів прийшов і розповів: «Там таке! Ворскла виграла у Шахтаря й везе Кубок України!» Звісно, ми всі в селі під Полтавою були в захваті, відразу ж самі пішли грати в футбол.
«Мій брат Сергій грав у футбол. Йому завдячую любов’ю до футболу та присвячую перемоги»
– А у вас родина футбольна? Хто в сім’ї займався спортом?
– Батьки – ні. А от мій брат Сергій – грав. Я багато в чому йому завдячую любов’ю до футболу. Він грав якраз у полі, більше в нападі, в півзахисті. Дуже завжди за Ворсклу, за мене вболівав. Він загинув на війні. Це біль, який не втихає. Завжди буду Сергія пам’ятати. В моїх футбольних перемогах – і його заслуга.
– Напевно, з особливими відчуттями виходите на поле, дивлячись на портрети молодих людей на секторах, які вже ніколи не побачать футбол, рідних, своє місто.
– Так, це біль. Можна відбудувати навіть найбільшу та найскладнішу будівлю, а людей – не повернеш. Я дуже мрію, щоб швидше прийшла перемога та настав мир у нашій державі.
– Важкі часи, ось сьогодні говоримо з вами після чергового обстрілу столиці.
– Я в цей час був на тренуванні, а от дружина все чула, телефонувала мені. Це жахливе випробування та взагалі неймовірна в ХХІ столітті річ – обстрілювати міста зі звичайними людьми. Викликає лише лють і огиду, люди такого б не зробили.
– Ви вже освоїлися в Києві? Чи є щось, до чого не можете звикнути?
– Полтава, рідна область – це мій дім. Скучаю за батьками, друзями. За розміреним темпом життя. У Києві все швидше, всі поспішають. Ну, і місцеві затори – це те, до чого неможливо звикнути. Проте я не збираюся жалітися, мені не можна бути на одному місці, застоюватися. Треба розвиватися.
– А як ваші легіонери? Може, вже хтось настільки став своїм, що в столиці зустрічаєте й кажете: «Привіт, а ти в цьому кварталі яким вітром?»
– Та я сам, чесно вам сказати, не такий, щоб полюбляти вечірки чи якісь поїздки. Я сам по собі – домосід, ціную кожну хвилину, проведену з рідними, тож стараюся між тренуваннями та матчами побільше бувати вдома.
«У сина м’яч – найулюбленіша та найбажаніша іграшка»
– А хто вас чекає вдома? І як ставали сім’янином?
– Ми з друзями йшли на зупинку, а вона – моя майбутня дружина Дарина – в школу. Познайомилися, обмінялися номерами. Якось мені дуже хотілося з нею спілкуватися, бачитися. Я того ж вечора їй зателефонував, запросив на зустріч. І так ось уже шість років ми разом, не хочеться розлучатися ні на день.
– Чув, що ваш син народився за день до повномасштабного вторгнення… Зараз, у свої два рочки, до м’яча вже тягнеться?
– Ще й як! Найбільш улюблена та найбільш бажана іграшка.
– І як звати майбутнього гравця збірної України? Чи ви в футбол би сина не віддали?
– Звати – Тимофій. А щодо футболу, це така гра, що кого хочеш «затягне». Син сам буде вирішувати, чи захоче займатися всерйоз, чи готовий буде доводити свій рівень серед професіоналів. Я перечити не буду, тільки радий.
– А чим Дарина займається?
– Танцями. Вона має спеціалізовану освіту – закінчила КНУКіМ. Але зараз більше часу присвячує родині. Звісно, я щасливий, що їй приносить радість материнство, цікаво возитися з Тимофієм. Я хочу, щоб Дарина була щаслива, й підтримаю її в її починаннях.
– В дитинстві мали сумнів щодо майбутньої професії?
– Та якось так вийшло, що в мене почало виходити в футболі. Я поступово «втягнувся», було бажання прогресувати, розвиватися. Батьки на мене не тиснули, вони за кордоном працювали, я міг сам вибирати – і я вибрав.
– Вам вистачає переїздів: як коротаєте час у Шахтарі та збірній під час тривалих подорожей?
– Кожен по-своєму: дивимося фільми, слухаємо музику, граємо в карти…
Дмитро Різнику грі за Шахтар. Фото: Шахтар
– А хто діджей у Шахтарі? Чи є вже музика, яку хочеться вимкнути й колонки потоптати?😊
– Ой, ну це наші бразильці – спеціалісти. Вони визнають тільки свою музику, а там такий «бац-бац», що…
– Я вгадав про колонки?😊
– Ну, скажімо, так – до цього треба ще звикнути. Але хай, вони приїхали в нову для себе країну, стараються себе проявити. Якщо будуть грати так, як Кевін із Колосом або Невертон із Динамо, то хто буде проти?!..
– А взагалі хто відповідає за музичний настрій?
– Артем Щербак. Він взагалі більше займається питаннями нашого харчування, вітамінізації, медицини. Проте й у музиці може весь колектив об’єднати.
«Про зарубіжні клуби не скажу, а от із Шахтарем перемовини тривали довго і я не сумнівався в цьому варіанті»
– Пригадую «сагу» з вашим переходом у Шахтар. Повідомлялося, що інтерес до вас проявляли грецький ПАОК, португальські Белененсеш і Гімарайнш, польська Легія. А що відбувалося насправді?
– Я не можу коментувати чутки про зарубіжні клуби, тому що переговорів з ними в мене особисто не було, наскільки там була просунута ситуація, чи була пропозиція клубу, – я не знаю. А от із Шахтарем дійсно тривалий час продовжувалися перемовини.
– З вашої сторони чи зі сторони Ворскли?
– Ну, це дуже серйозні кошти та серйозний трансфер. Особисто президенти клубів контактували, спортивні директори, вище керівництво Ворскли вело перемовини з Шахтарем. Я в цій ситуації довго не сумнівався, питання не в моїх умовах чи побажаннях було. Радий, що в підсумку все вирішилося, і я зміг вийти на новий рівень у своїй кар’єрі.
– Чекайте, але ж дійсно, виходить, ви – найдорожчий воротар, проданий на внутрішній арені? Наприклад, П’ятова, за неофіційними даними, купували за 1 млн. євро, Шуста – за 1,5. Хіба що продаж Коваля із запорізького Металурга в Динамо може скласти вашому трансферу конкуренцію. Хто кому «виставлявся»: ви – Ворсклі, що відпустила, чи Ворскла – вам, що побила свій трансферний рекорд?
– Та, я думаю, всі сторони були раді😊 Я сподіваюся. Я вдячний Ворсклі за весь той час, що я тут виступав і навчався. Ця команда й зараз для мене не чужа, займає особливе місце в серці. Радий, що ворскляни змогли за мене поповнити свій бюджет.
– Зараз топ-інсайдери запевняють, що за вами стежать клуби АПЛ. Ви як ставитеся саме до англійського чемпіонату?
– Позитивно. Англія, Іспанія – туди треба прагнути. Спортсмен повинен постійно перед собою тримати вищі й вищі завдання, орієнтир, куди рухатися. Проте відразу скажу, що я нікуди не пориваюся, я насолоджуюся тим, що в Шахтаря найвищі завдання, що клуб регулярно грає в єврокубках. У мене від успіхів голова не закрутиться, я до себе завжди залишаю багато питань і хочу розвиватися, а не застоюватися на одному місці в своєму розвитку.
– Як ставитеся до постійних чуток щодо ваших одноклубників? Того ж Судакова вже преса «відправила» в половину клубів Європи. Підколюєте Георгія?
– Та ні, чому його підколювати? Якщо наш, український футболіст настільки затребуваний за кордоном, до нього є інтерес, фігурують дуже серйозні кошти – це круто, до цього треба прагнути. В моїх очах в УПЛ достатньо футболістів, які мають потенціал заграти на високому рівні в провідних чемпіонатах. Тільки в своїй команді багато прізвищ можу назвати.
Георгій Судаков. Фото: Шахтар
– Зайве запитувати, до чого прагне Шахтар у цьому сезоні. Тому зайду з іншого боку: після вильоту з єврокубків на домашній арені не нудно?
– Жодним чином! Ще й вболівальники повертаються. Ні, мені здається, що чемпіонат у нас цікавий. Якби не війна, ми б досить швидко повернули собі позиції в євро-рейтингу коефіцієнтів. Якщо з нашого чемпіонату вийшло стільки хороших гравців, і вони ось так переходять у чемпіонати та успішно там грають, значить, УПЛ дає певний рівень для зростання футболістів.
«Завжди радий приїжджати в збірну. Буду старатися й грати на всіх моїх можливостях, щоб наступного разу бути в списках Реброва»
– Усі ми тримали весь тиждень кулаки за нашу збірну. Як вам матчі проти Боснії та Герцеговини й Ісландії? Вірили в перемогу?
– Вірив однозначно, хоча гра виявилася тяжкою, як і прогнозувалося. Просто, дивлячись на важке поле, думав, що гра перейде в екстра-тайми. Але ні на хвилину не сумнівався в хлопцях, що вони зможуть зрівняти рахунок і в підсумку виграти. А збірна України навіть перевершила сподівання! Вітаю всіх хлопців, відчуваю велику гордість за батьківщину та нашу національну команду.
– Коли оголошували список гравців на плей-офф, засмутилися, не побачивши свого прізвища?
– Звісно, засмутився. Нічого, це означає, що десь недостатньо попрацював, щось не доробив. Я буду старатися й грати на всіх моїх можливостях, щоб наступного разу бути в списках збірної.
– Ми, звичайні люди, – робітники, бухгалтери, вчителі, та й журналісти також, – влаштовуємося на роботу, проходимо за конкурсом чи випробувальним терміном, і працюємо собі. Ви, футболісти, навіть не те, що кожного півроку на зборах – в кожному матчі та на кожному тренуванні доводите свою профпридатність. Як воно, конкурувати з Луніним, Трубіним, Бущаном і іншими провідними голкіперами України?
– Ну, я коли вперше в збірну потрапив – ще навіть юнацьку, до того ж Петракова, то кожне слово слухав, кожне тренування запам’ятовував, кожне заняття. Все було неймовірно цікаво! І так є і зараз, в національній збірній. Тому я завжди радий приїжджати в збірну, це дозволяє прогресувати та відкривати для себе щось нове.