Едуардо Герреро, найкращий гравець УПЛ у березні: «В Панамі Зоря була б чемпіоном, а в Ізраїлі боролася б за найвищі місця»

Колумб – першовідкривач Америки для Старого світу, Герреро – першопроходець України для своєї рідної держави. Перший легіонер із Панами дебютував в українській Прем’єр-лізі настільки яскраво, що відразу ж завоював симпатії не лише фанів луганської Зорі, а й сторонніх спостерігачів. 

В активі Едуардо – чотири результативних дії в трьох матчах за Зорю: переможний м’яч у ворота Динамо та три гольових передачі, що свідчить про те, що Герреро вже встиг знайти спільну мову з новими одноклубниками. В Європі раніше Панаму представляли його яскраві попередники: Хуліо Сезар Делі Вальдес багато і зі смаком забивав за ПСЖ, а також у Серії "А" та Ла-Лізі. Роммель Фернандес немало забивав за Тенеріфе та Валенсію, Майкл Мурільо зараз є провідним захисником Андерлехта.

Едуардо Герреро, який яскраво стартував у Зорі, прагне не менш гідно представити Панаму в Європі. Тож, приймаючи вітання сайту «Український футбол» із визнанням найкращим гравцем УПЛ березня 2023 року, він в ексклюзивному інтерв’ю нашому сайту розповів про себе, свої виступи та цілі.

«Я не грав три місяці. Радий так стартувати в Зорі»

‒ Вітаємо вас із визнанням найкращим гравцем лютого-березня в українській Прем'єр-лізі. Розкажіть, як пройшов для вас цей час в Україні та чи ми побачили вже 100% можливостей Едуардо Герреро?

‒ Дуже дякую вам за привітання. Безумовно, радий стати найкращим гравцем цих місяців. Буду намагатися робити все від себе залежне, щоб допомагати команді й надалі. Я радий бути в Зорі. Три місяці до цього я взагалі не грав, приїхав в Зорю і радий так стартувати. Велике дякую також тренеру та команді в цілому за те, що допомагають мені прогресувати. 

Мені треба працювати над собою, щоб прогресувати разом із командою. Впевнений – все в наших силах. Ми можемо бути якомога вище в таблиці. 

Звичайно, спочатку було складно. Небагато гравців розмовляють англійською, а ще менше ‒ іспанською (сміється, ‒ прим. «УФ»). Але я відчував, що в Зорі чудовий колектив. Було складно, а після того, як я став грати, тренуватися ‒ зрозумів, що все буде добре. Дякую, що інші гравці допомагають адаптуватися до життя та праці як на тренуваннях, так і за межами футбольного поля. 

‒ У трьох матчах у вас чотири результативних дії – гол Динамо та три (!) гольові передачі. Можна порадіти за Зорю, яка знайшла такого нападника, проте й ви, здається, в цій команді відновили відчуття – як це, бути основним, забивати, перемагати?

‒ Повторюся – декілька місяців я не грав. Звичайно, потрібен час, щоб звикнути до нових умов, до погоди. Треба набирати форму. С самого початку, я хотів отримати шанс, вийти на поле та зробити асист чи забити задля команди, задля результату. Знаючи себе, відчуваю, що можу робити на полі більше. Безумовно, приємно, коли ти також докладаєш своїх зусиль для переможного результату, приємно перемагати. Але забивати чи віддавати гольові – це не самоціль для мене. Важливіше – командний успіх. 

‒ Україна з вами лише знайомиться, проте був тут чоловік, який знав ваші можливості – Патрік ван Леувен. Саме йому Зоря зобов'язана тим, що ви тут?

‒ Головний тренер Патрік ван Леувен запросив мене до команди. Я приїхав в Україну, в тому числі, тому, що Патрік багато чому навчив мене. Свого часу він повірив в мене, в те, що можу стати гарним футболістом. Він знав мої якості, знав мій стиль, знає, що мені потрібно на полі та за його межами. Коуч дуже сильно завжди допомагав мені. 

До речі, Раймонд Аттевельд (асистент головного тренера Зорі, ‒ прим. «УФ») також був моїм тренером в свій час, тому вони знали мене. Я дуже радий, що працюю з такими тренерами, з такими гравцями та в такій команді, як Зоря.

«Раніше працював із ван Леувеном і Аттевельдом. Це одна з причин, чому я приїхав в Україну»

‒ У нас іде кровопролитна війна, й тільки сміливі можуть сюди приїхати в такий час. Чи були у вас сумніви та перестороги, коли давали згоду Зорі, та що насправді побачили в Україні

‒ Приїхати в Україну було складним рішенням через війну. Але я знав ситуацію, розмовляв з сім’єю, і тільки після цього прийняв остаточне рішення. Я хотів грати. Намагаюся не акцентувати свої думки на ситуації. Все вирішує Бог, і я дуже сподіваюся, що вже в найближчий час в Україні буде мир. 

Останні місяці були відносно спокійними. Так, я чув сирени, але це нормальне явище, коли в країні війна. Тим паче, я був в Ізраїлі ‒ сирени там були також і всі знають, що треба робити, коли вони лунають. Мене це не лякає. 

‒ Зоря в Україні має славу фабрики талантів – постійно відкриває нові імена та дає поштовх здібним гравцям у розвитку. За яке місце вона б боролася в Ізраїлі та Панамі?

‒ Звичайно, між чемпіонатами Панами та Ізраїлю велика різниця. В Панамі Зоря б була чемпіоном, а в Ізраїлі, також, як мінімум, боролася б за найвищі місця. Рівень футболу всюди різний. В Україні більше тактики, більше технічних гравців. Зоря - дуже гарна команда з гарним підбором гравців. 

Безумовно, чув, що багато гравців Зорі ставали та зараз є гравцями топ-клубів та топ-чемпіонатів. Я знаю, що можу перейти з Зорі в якийсь клуб і грати в Європі. Наприклад, з Панами це було б ну дуже складно зробити. 

‒ Чого чекаєте від найближчого матчу Зорі та якого результату за підсумками сезону хочете для себе та команди?

‒ Як я вже казав, до переходу в Зорю декілька місяців не грав. Треба ще набирати ігрову форму, ще потрібен час, тому не грав з Рухом.

Ми завжди хочемо перемагати. Я вірю в команду та знаю, що хлопці зроблять все для перемоги. Знаємо, що хочемо грати в єврокубках. Для цього треба набирати в кожній грі максимум. Перш за все – хотів би допомагати команді, а вже далі думати про власні голи та досягнення. Ми хочемо бути якомога вище в таблиці. Попереду гра з Кривбасом, буде непросто, але щоб продовжувати боротьбу за найвищі місця, треба брати своє. 

«На турнірі, де Україна стала чемпіоном світу, я травмувався в першому ж матчі»

‒ Розкажіть про себе: як пробивалися в великий футбол?

‒ Я розпочав тренуватися в 5 років. Мій перший клуб ‒ Чорілльо. Грав в півзахисті, але потім зрозумів, що для мене краще діяти в атаці, тому що був вище за зростом, ніж всі інші хлопці. 

Після цього все своє життя потім і, як ви розумієте зараз, я завжди грав і граю в нападі. В декількох матчах був також лівим вінгером. Можу створити момент на цій позиції, більше маю простору, можу віддати пас. Якщо чесно – ця позиція мені подобається більше. Вважаю, що можу зробити більше для команди саме тут. Але дуже комфортно почуваюся й на місці страйкера. 

Одним словом – готовий грати всюди, де скаже головний тренер. Найголовніше – допомагати команді перемагати.

‒ Ви уже 5 років у Європі. А розкажіть, як потрапили в Маккабі (Тель-Авів) і освоювалися в новому для себе оточенні?

‒ Я грав в Універсітаріо (Панама) в U-18. Звідти на декілька місяців переходив в Маккабі (U-18), в оренду. Потім грав у клубі Бейтар, коли там, до речі, був коучем Раймонд Аттевельд, який зараз працює в Зорі. Потім я повернувся в Маккабі, де грав протягом двох сезонів. Після цього перейшов Хапоель.

‒ Ви брали участь у чемпіонаті світу 2019 року серед молоді. Які враження залишилися від турніру та чи могли під час його проведення повірити, що Україна стане чемпіоном світу?

‒ Коли мене запросили до збірної Панами U-20, я був дуже радий. Це багато що дало мені – впевненість, віру в себе. Я вперше прийняв участь в такому турнірі. Але в першій зустрічі же зіграв 20 хвилин та отримав пошкодження. Ось така доля… Не вдалося показати, хто я є. Що стосується збірної на чемпіонаті світу U-20, то ми створили історію Панами, я радий, що команда вийшла в 1/8 фіналу. 

До речі, там ми програми Україні 1:4. В вашій збірній грало багато класних гравців. Наприклад, екс-воротар Зорі Андрій Лунін, який перейшов в Реал. Крім нього Сергій Булеца та Кирило Дришлюк, з якими ми зараз граємо в одній команді. 

Був дуже засмученим, але треба вміти приймати все, що відбувається, навіть якщо це не позитивний аспект життя. Робив все, щоб зіграти на Чемпіонаті світу, але не вдалося це зробити в повному обсязі. Я повернувся в Маккабі, відновився та намагався довести, що можу стати краще. 

‒ Що знали про український футбол раніше і яким його побачили зараз?

‒ Я багато чув про команди з України. Багато клубів грають в єврокубках. Але перш за все, чув про Шахтар та Динамо. 

До тих пір, поки серйозно не цікавився чемпіонатом України, я не знав, що Зоря така сильна команда (сміється, ‒ прим. «УФ»). Мені дуже приємно грати у складі Зорі, захищати кольори клубу та робити все від себе залежне задля підсумкового позитивного результату. В нас є всі можливості зараз, щоб створи історію. Тим паче, чув, що через місяць моєму клубу буду 100 років, тому можемо подарувати свято нашим вболівальникам. 

Що стосується української Прем’єр-ліги в цілому, то вона знаходиться на високому рівні. Багато тактики тут, багато силової боротьби, багато єдиноборств. Всі хочуть перемагати та намагаються все для цього зробити. 

Розумію, що з чемпіонату України, а в даному випадку саме з Зорі, багато хто переходив до найсильніших команд Європи, тому всім нам треба працювати задля команди, задля прогресу, щоб про нас розмовляли, обговорювали та ставили як приклад.

P.S. Автор дякує за сприяння в організації інтерв’ю прес-службі ФК Зоря (Луганськ). Разом ми розговорили Едуардо, через потрійний переклад дізнавшись більше про яскравого дебютанта УПЛ.