«Футбол бачив не з вертольоту»: Кішан Гаутам – від YouTube-блогера до головного тренера Полісся-2
Призначення Кішана Шиля Гаутама на посаду головного Полісся-2 для широкої української футбольної аудиторії стало, мабуть, головною несподіванкою літа після приходу Імада Ашура до керма першої команди «вовків».
Цікаво, що рівно три роки тому кореспондент сайту «Український футбол» Дмитро Вєнков вже записував інтерв’ю з Кішаном для любительського інстаграм-блогу, але як з автором на той момент популярного YouTube-каналу про футбольну тактику «Por qué?».
Що за дивовижний ривок в кар’єрі пережив Кішан? Як з YouTube потрапив в професійний футбол? Яким чином у 27 років без досвіду виступів навіть на рівні чемпіонату ААФУ очолив клуб Другої ліги? В ексклюзивному інтерв’ю нашому виданню герой відповів на ці, а також багато інших питань:
- Як для нього пройшли перші місяці в Поліссі-2?
- Наскільки в процеси другої команди занурений власник клубу Буткевич?
- Чи знаходить спільну мову з Макуана, Шасталом, Поспєловим і Ко?
- Як завів YouTube-блог про футбольну тактику?
- Скільки переглядів набрало його найпопулярніше відео про Зінченка?
- Яким чином потрапив до Дніпра-1 та які сходинки там пройшов?
- З яких причин певні журналісти жорстко критикують Платова?
- Чому Ашур – унікальний тренер?
- Чи зможе особисто продемонструвати молодому гравцю як виконувати технічний елемент?
- Яка історія його сім’ї та міграції батька з Індії до Одеси?
«Спочатку я міг увійти в штаб Ашура в Поліссі-2»
– Кішане, ви вже п’ять місяців очолюєте Полісся-2. Як переживаєте цей виклик в кар’єрі?
– Відчуваю, в першу чергу, відповідальність. Я розумію, що є частиною великого та амбітного проєкту, який на дистанції сезонів може показати себе дуже і дуже якісно. Це стосується молодіжного сектора, що нині лише розбудовується, а також першої та другої команд.
На початку в мене були якісь переживання, але коли я приїхав сюди й почався безпосередньо процес, вони залишилися позаду. Познайомившись з клубом та хлопцями, прийшов до висновку, що це буде цікавий шлях.
– Як ви потрапили до Полісся?
– В мене у Дніпрі-1 ситуація з контрактом була така сама як і в Імада. Угода спливала і ставало очевидно, що клуб не збирається її продовжувати.
Наприкінці роботи конкретики стосовно свого майбутнього я не мав, і міг лише здогадуватися про якісь речі щодо перспектив Дніпра-1. Потім на мене вийшло керівництво Полісся, я поспілкувався з Імадом, і так ми визначили мою роль. Хоча, напевне, спочатку очікувалася трохи інша, але склалося саме так.
– Ким вас бачили спочатку?
– Мова йшла про те, що Імад мав бути головним в Поліссі-2 (він про це казав у своєму інтерв'ю теж). Можливо, тоді був би в його штабі, але, як відомо, усе дуже стрімко змінилося.
– Тобто можна сказати, що ви були креатурою Ашура?
– Так.
– Як вважаєте, чому він обрав саме вас?
– Думаю, відповідь на це питання краще знає керівництво та сам Імад, бо це було їхнє рішення.
З мого погляду, логіка полягала в тому, що ми, хоча й не так довго, але певний час разом пропрацювали в Дніпрі-1, і в нас є збіг щодо того, яким шляхом мають розвиватися молоді гравці. Думаю, це ключовий момент. Аби в Поліссі увесь процес був цілісним, потрібно, щоб принципи, які працюють в основі, схожим чином передавалися і в другій команді.
Імад Ашур. Фото: ФК Полісся
«До роздягальні Полісся-2 Буткевич ще не заходив»
– Яке враження на вас справив президент клубу Геннадій Буткевич?
– Геннадій Владиславович дуже інтелігентний та амбітний. Його зануреність у справи клубу максимальна. Він щиро бажає побудувати великий проєкт у Житомирі й вкладає багато ресурсів у цю справу.
– Наскільки він добре орієнтується в футболі?
– Я не говорив з ним з приводу футбольних нюансів, але знаю, що йому до вподоби агресивний та домінувальний стиль. Клуб точно має чітке бачення майбутнього і того, яким має бути клуб Полісся незалежно від імені тренерів.
– Буткевич частий гість в роздягальні першої команди. До вас вже заходив?
– До роздягальні другої команди не заходив (посміхається, – прим. Д.В.).
– Кажуть, начебто він особисто проводить співбесіди ледве не з кожним новим працівником клубу.
– Можу чогось не знати, але в тому темпі, в якому розбудовується структура Полісся, це майже нереальна задача.
– Вам Буткевич ставив якісь питання для перевірки про футбол?
– Питань для перевірки не було. Була більш загальна розмова коли я приїхав на базу.
«Коли ми провели кілька матчів, то зрозуміли, що Поліссю-2 цілком реально боротися за вихід в Першу лігу»
– Перша частина сезону в Другій лізі підійшла до завершення. Як оціните цей період для команди?
– Було по-різному. Якщо говорити про загальну оцінку, то, на мою думку, із якою не погодяться ті, хто слідкує виключно за результатами, свою функцію команда Полісся-2 виконує. Хоча, звичайно, нам ще є багато над чим працювати. В нас загалом є певні проблеми стосовно гри, того, як зламувати низький блок та інших нюансів.
Нагадаю, що першочергове завдання цієї команди – це, щоб молоді гравці через Другу лігу та супротив дорослих футболістів прогресували для потрапляння в основу. Другим завданням є надавати ігрову практику гравцям основи.
Я бачу процес із середини як ніхто інший та розумію, який шлях проходять гравці. На мою думку, багато в кого з них є дуже відчутний прогрес.
– Перед Поліссям-2 немає турнірних завдань в Другій лізі?
– Тут варто розуміти, що моя команда Полісся-2 є частиною проєкту, який завжди ставить перед собою найвищі завдання.
Ми створили цю команду не так давно. Ще декілька місяців назад взагалі не було ніякого Полісся-2. Існували певні плани, але без конкретики як саме це виглядатиме.
Коли ми провели кілька матчів, то усі в клубі зрозуміли, що це цілком реальна задача – боротися за вихід в Першу лігу. При цьому нам варто пам’ятати про баланс та першочергове завдання цієї команди – розвиток молодих гравців для основи, яким, попри помилки, треба давати шанс.
– З Полісся-2 за час вашої роботи вже хтось дебютував за основу?
– Так. З нами починали тренуватися Борель Томандзото, Джеррі Йока та Венделл. Нині вони вже є повноцінними гравцями першої команди. Ще два-три гравці потрапляли в заявку на матчі УПЛ. Думаю, у найближчому майбутньому ми побачимо ще нових гравців, як мінімум, у заявці основи.
– Як ви вже сказали, в Полісся-2 до вас регулярно спускають досвідчених гравців з першої команди. У вас немає боязкості перед ними?
– Я, якщо чесно, взагалі сильно про це не думаю. Коли я, наприклад, даю установку перед грою, то розмовляю з усіма гравцями. Ніколи не приходила в голову ідея, що це якісь особливі футболісти. Вони для мене такі ж самі, як і всі інші.
Ставлення в них до процесу таке, що непотрібно якусь окрему вагу звертати. Вони професійно виконують свої обов’язки, коли приходять грати за Полісся-2. Жодних проблем на полі щодо моїх ігрових установок, їхніх дій або самовіддачі ніколи не було.
Кішан Шиль Гаутам. Фото: ФК Полісся
«Макуана не створював нам жодних проблем та, на диво, професійно ставився до роботи»
– Як з легіонерами комунікуєте? Добре знаєте іноземні мови?
– Ну, в цьому сенсі трішки не дотягую (посміхається, – прим. Д.В.). На футбольні теми, думаю, вільно можу спілкуватися англійською. З бразильцем Венделлом ми більш-менш можемо порозумітися, бо він мінімально англійською володіє. Македонець Дімітар Трайков також говорить англійською, тому проблем немає.
В день гри та, за можливістю, на наших тренуваннях присутній перекладач, який знає португальську мову. Допомагає мам перекладач і з франкомовними гравцями.
Думаю, що футбольна англійська та сленг це не щось складне. Певні підказки можуть бути зрозумілі просто інтуїтивно.
– До вас на перевиховання відправляли Бені Макуана. Яке враження він справив як гравець?
– Буде дивно мені давати йому оцінку, адже футболіст вже показав себе на рівні УПЛ та в першому ж сезоні створив собі гучне ім’я. Усі бачили, що він може демонструвати.
У нас він провів невеликий період за спільним рішенням керівництва клубу та тренерського штабу першої команди. Можу лише сказати, що він не створював нам жодних проблем та, на диво, професійно ставився до роботи. Не можу сказати, що він викладався на 110% та показував щось захмарне, але питань до нього не було.
– Які його найсильніші якості?
– Швидкість, координація, здатність обігрувати. Він дуже небезпечний на відкритому просторі. Думаю, що у тих матчах, коли Макуана виходив на поле за основу в цьому сезоні, він ще був не в оптимальній формі через торішню травму. Він здатний грати набагато краще.
– Чемпіонат Другої ліги повертається аж у квітні. Як Полісся-2 буде заповнювати таку тривалу паузу?
– Будемо влаштовувати спаринги. Зіграємо найближчим часом Олександрією-2. Надалі до початку грудня майже кожен тиждень будемо адаптовуватися під розклад першої команди, щоб на наступний день після їхнього матчу географічно близько проводити свою гру.
Перший збір в нас розпочнеться на початку лютого, а другий в березні. Протягом них також проведемо ряд товариських зустрічей. Збори проходитимуть в Україні.
«Мене можна назвати тактичним гіком, але мені не дуже подобається це поняття»
– Не секрет, що ви заявили про себе на широку аудиторію через свій YouTube-канал про футбольну тактику «Por qué?». Вас можна назвати тактичним гіком?
– Не знаю. Можливо, мене і можна назвати тактичним гіком. Дивлячись що вкладати у це поняття. Проте воно мені не дуже подобається.
– Для цього все ж потрібно мати вроджений склад розуму чи будь-яка людина, якщо їй пояснити як дивитися футбол, з часом може натренувати тактичне бачення гри?
– Рівень природних даних впливає. Важливе абстрактне мислення. При цьому футбол та його розуміння, на мою думку, не є чимось складним та неосяжним, як це часто у своїх інтерв’ю намагаються довести деякі тренери. Мовляв, журналісти чи блогери не можуть цього зрозуміти і є лише обране коло спеціалістів, які розуміють гру. Вважаю, що це не так.
Звісно, частіше за все, журналісти не сильно заглиблюються, але я кажу про саму можливість. Футбол будується на просторі та часі. Якщо ти певний час проводиш над тим, аби визначити дані тенденції у грі, користуєшся допоміжною літературою та статтями, то з часом усе це зрозумієш. Це не так складно, як інколи здається. Не думаю, що є якийсь ексклюзивний шлях розуміння гри.
– Як особисто ви навчилися розуміти гру?
– В один момент я вирішив розібратися для себе, чому змінюється контекст певних матчів. Тобто гра проходить одним чином, потім щось відбувається, і вона стає зовсім іншою, потім може ще раз змінитися.
Плюс я натрапляв на деякі статті в інтернеті на ресурсах, які вже не заведено називати. Деякі автори, на мою думку, були доволі талановиті та дали мені основу, від якої я відштовхувався, щоб потім самому намагатися за тими ж принципами аналізувати гру. Однак доволі швидко я абстрагувався від цього й почав аналізувати на рівні власного розуміння.
– Як у технічному плані ви розібралися з усім цим? Ви самі і монтували відео, і озвучували.
– Так само. Коли ти щось починаєш робити, то по ходу розбираєшся. Єдине, мені пощастило, що від природи я маю здатність швидко опановувати щось нове. Якщо, звичайно, мені це щиро цікаво.
Все одно я не можу сказати, що я робив це дуже якісно на технічному рівні. Це було володіння на рівні базових навичок, але щоб покращити їх, не було ні ресурсу, ні часу. Саме часу це забирало дійсно дуже багато.
«Відео про Зінченка на моєму YouTube-каналі зібрало близько 500 тисяч переглядів»
– Скільки років ви займалися своїм YouTube-каналом?
– Здається, рік чи півтора.
– До скількох підписників ви дійшли на піку?
– 50 тисяч. Найуспішнішим було відео про Олександра Зінченка, яке зібрало якимось чином близько 500 тисяч переглядів. Не знаю, як це спрацювало. Це було не коротке відео понад 20 хвилин тривалістю.
– Як розвивали канал?
– Розбирався, як працює YouTube, його алгоритми, що потрібно робити, а що ні. В якийсь момент через Google намагався купувати рекламу. Це спрацьовувало, але мені не дуже подобалося, як саме. Кількісно аудиторія зростала, але якість її була посередньою.
В якийсь момент я зрозумів, що найкраща реклама – це окремі ролики, які привертають увагу та вистрілюють.
– Багато вклали у рекламу?
– Взагалі ні. Пам’ятаю, була взаємодія з певними пабліками. Проте найчастіше це був бартер, а не грошові відносини. На той момент у мене не було великих ресурсів, які я міг би вкладати у рекламу. Це були разові акції, які принесли набагато менше, аніж природний приріст аудиторії.
– Це пара тисяч гривень?
– Ну, якщо за увесь час, то напевно.
– Здається, ваш канал блокували. Чому?
– Сам канал, наскільки я пам’ятаю, не блокували. Там були страйки на відео від каналів «Футбол» та УЄФА.
– За авторські права?
– Звісно. Це була ціла історія. Багато хто взагалі дивувався, як я показую фрагменти матчів і мене за це ніхто не блокує. Проте там були певні моменти, які цілком відповідали політиці YouTube.
Якщо до кінця правильно прочитати юридичну частину та зрозуміти, як технічно можна обходити деякі речі, то можна це робити. Проте інколи було важко тікати в цьому плані, особливо від УЄФА. Від фрагментів з матчів Ліги чемпіонів я в один момент відмовився й перейшов на скріншоти.
– Ви щось заробили з YouTube?
– Ця сума не була значною, враховуючи монетизацію на території України, та і далеко не кожне відео набирало великі перегляди. За увесь час сума могла бути в районі 1,5 тисячі доларів, мабуть.
«Мене помітив Платов та написав у соцмереажах. Через деякий час я став аналітиком в Дніпрі-1»
– Через YouTube вас помітив тодішній спортивний директор Дніпра-1 Гліб Платов?
– Так. Він написав мені у соцмережах та запропонував виконати тестове завдання. Певний час ми ще спілкувалися і врешті-решт надійшла пропозиція від нього спробувати себе у ролі аналітика в команді U-19. Я погодився.
Вже у процесі роботи в Дніпрі-1 я познайомився з Глібом, Імадом, Антоном Дяченком та іншими людьми, які сильно вплинули на мої погляди й розуміння гри.
– Як ваші відносини склалися з Платовим?
– Гліб в Дніпрі-1 був моїм безпосереднім керівником. Він ставив переді мною певні задачі, давав фідбек, ми спілкувалися стосовно гри. Багато чому можна було навчитися в нього у професійному плані. Те, як він бачить тренувальний процес, дуже сильно відрізняється від того, до чого ми звикли.
– Деякі наші дуже відомі журналісти активно критикують Платова. Є здогадки, чому?
– Здогадки є (посміхається, – прим. Д.В.). Скажемо так, певним людям дуже не подобається, що з’явився хтось у цій ніші, яку вони вважали своєю. Тепер їм здається, що місця замало, і вони намагаються усіма засобами показати, що право на футбол належить лише їм.
Якщо просто прислухатися до того, як критикують та які наративи застосовують, то стає зрозуміло, що 80% цих претензій просто смішні. Така велика кількість уваги – це добре. Значить, Гліб рухається у вірному напрямку та привертає до себе велику увагу своєю роботою.
– А що саме він вносить в український футбол?
– Не хочу говорити про якісь глобальні речі. Зараз ми не працюємо разом, адже він в збірній, а я у Поліссі.
Якщо говорити за час у Дніпрі-1, то ця людина створювала дуже вимогливий контекст як для гравців, так і для тренерського складу. І це були вимоги не заради вимог. Ти конкретно розумів чому потрібно робити ту чи іншу дію, як це впливає на футболістів, процес загалом та гру. Особисто мені він допоміг більш цілісно зрозуміти увесь процес.
– Ви курси PASS закінчували?
– Ні, не закінчував. І не починав (посміхається, – прим. Д.В.).
– Як надалі у Дніпрі-1 ви рухалися сходинками?
– Наступною для мене стала посада тренера команди U-13. Це було навіть більш схожим на те, чим я звик займатись. В Одесі, до приходу в Дніпро-1, я тренував дітей в клубі «Одіссей», який заснував разом з товаришем.
Після початку повномасштабного вторгнення відбулася певна перебудова в академії, бо багато хто виїхав за кордон. Потрібно було міксувати склади й все це вже було трохи в іншому вигляді. Я почав працювати з командою U-16, потім перейшов на роль асистента Імада в U-19. Наприкінці я поєднував цю посаду з роллю старшого тренера команди U-17.
– Дніпро-1 з вами повністю розрахувався за роботу?
– Дніпро-1 не розрахувався за чотири останні місяці. Знаю, що частині працівників борги виплатили. Я з цього приводу ні з ким з клубу не говорив, але чув не дуже оптимістичні чутки стосовно цієї теми, подивимось. В будь-якому разі, дуже ціную ту можливість, яку клуб мені надав, тому що це був перший досвід на такому рівні.
Гліб Платов. Фото: ФК ДАК 1904
«Чим унікальний Ашур як тренер? Всім»
– Ашура після призначення в Полісся називали «найперспективнішим тренером України» та навіть порівнювали з Хосепом Гвардіолою. Чим він такий унікальний?
– Всім (посміхається, – прим. Д.В.). Я бачив як працюють тренери, починаючи з дитячого рівня, закінчуючи УПЛ, і можу сказати, що в Імада я побачив комплексне розуміння тренувального процесу та взаємодії з командою на багатьох рівнях.
Це дійсно важка робота бути тренером і вона вимагає від тебе багатьох компетенцій. Розуміти гру як аналітик, сказати гравцю де стати та в який момент щось робити, це найпростіше. Однак важливо зробити так, щоб люди навколо тебе вірили у процес.
Те, як це на моїх очах працювало в U-19 Дніпра-1 за Імада, було справді дивовижним. Ось цей мікс його компетенцій разом з розумінням гри та непересічними особистими якостями зробили йому ім’я. Це цілком заслужено. Для покращення потрібно трохи зачекати. Я говорю не стільки про результат, скільки про якість гри. Прогрес може бути дуже відчутним.
– Які особисто ви для себе помітили відмінності у роботі з дітьми та дорослими футболістами?
– Якщо порівнювати мою роботу в Дніпрі-1 та Поліссі, то є багато подібного, адже ми все одно говоримо про процес з акцентом на навчання, а не результат прямо зараз.
Ключова відмінність в тому, що тут гравцям необхідно давати прямі інструкції. Якщо ми говоримо про дітей чи юнаків, то, чим вони молодші, тим більш відкритою для них має бути гра. Треба намагатися уникати того, щоб прямо говорити дитині як діяти. Це зачиняє для неї коридор рішень, які вона сама могла б знайти. Якщо ти до чогось приходиш сам, це набагато краще закріплюється в пам’яті, аніж якщо тобі говорять що робити.
– На вас з Дніпра-1 від батьків долітали скарги, що ви начебто кричали на дітей. Було діло?
– Можливо, було. Я сам таке, якщо чесно, не дуже люблю. Дивлячись про що саме йде мова. Для мене взагалі тренер закінчується в той момент, коли він хоч трохи намагається образити дитину чи дорослого гравця. Якщо говорити про доволі гучні підказки, то це в мене є.
– У процесі підготовки до інтерв’ю пару разів доводилося чути про вас від представників медійної тусовки як про «людину з величезним ЧСВ». Помічали за собою подібне?
– Я розумію, чому так говорять та навіть не дивуюся цим відгукам. В мене є поведінкові звички, через які в людей може скластися таке враження. Мені треба корегувати певні речі у своїй поведінці щодо ставлення до інших людей та самого себе. Я перший, хто бачить усі свої помилки та проблеми. В усіх людей є свої недоліки. Працюю над цим.
«В мене немає за спиною 300 матчів у профі, але, бляха-муха, це футбол»
– З ігрового минулого, наскільки відомо, у вас шість років у ДЮСШ №11 «Чорноморець». Чи достатньо цього, аби на рівні Другої ліги, наприклад, виправити якусь технічну помилку молодого гравця та показати йому як виконувати той чи інший елемент?
– Я не відчував жодного разу якихось проблем з цим. На мою думку, базові речі з м’ячем я точно можу робити. Футбол бачив не з вертольоту. Так, в мене немає за спиною 300 матчів у профі, але, бляха-муха, це футбол. Дуже складно взагалі ніколи в нього не грати й не розуміти, як влаштований той чи інший технічний елемент, чи процес з середини.
– У вас є вища освіта? Що ви закінчували?
– Вища освіта є. Закінчував Одеський університет імені Мечникова. В дипломі написана спеціальність «Економічна теорія».
– У своєму останньому інтерв’ю ви розповідали, що в студентські роки, до початку тренерської діяльності, змінили багато різних робіт. Чим пробували займатися?
– Одного разу я навіть опинився на будівництві. Витримав там лише один день (посміхається, – прим. Д.В.). Осягнув, яке це неймовірно складна робота.
Окрім цього різні були роботи, усе зараз не пригадаю. І на пляжі щось працював, і якесь стажування офіціантом проходив… Найрізноманітніші роботи, які ти можеш для себе знайти у 17-18 років.
– Найважчий робочий день був на будівництві?
– Мабуть, так. В мене просто після завершення зміни рука у біцепсі не згиналася.
– Скільки заробили за той день?
– Здається, в районі 300 гривень. Щось таке.
«Мій батько – іммігрант з Індії – після початку війни поставив собі у соцмережах синьо-жовтий аватар»
– Як відомо, самі ви народилися в Одесі, ваша мама – одеситка, а тато з Індії. Яка історія їхнього знайомства та появи вашого батька в Україні?
– Мова про навчання мого батька в медичному університеті. Вони познайомилися у студентські роки. Точної історії не пам’ятаю, або навіть не питав, як це відбулося.
– Батько за ці роки вже відчув себе українцем? Як реагував на початок війни?
– Та він давно вже відчуває себе українцем. На початок війни реагував як і усі ми. Переживав разом з нами прильоти. Реагував як і усі адекватні люди (посміхається, – прим. Д.В.).
– Патріотичний синьо-жовтий аватар собі у соцмережах поставив?
– Звісно. Обов’язково.
– І останнє – про що ви мрієте?
– Щоб якісний тренувальний процес для дітей та юнаків в Україні став нормою. Також хочеться, щоб відносини між всіма у футбольному середовищі вийшли на якісно новий рівень. Аби до футболу ставилися, в першу чергу, як до задоволення.
Певні люди дуже багато звертають увагу на результати, гроші та купу інших речей, використовуючи гру в різних напрямах. Однак ці люди часто забувають, що в футбол потрібно грати, ризикувати та, як і в будь-якій іншій грі, робити усе для свого домінування.
Не знаю, як одним реченням пояснити цю мрію. Хочеться бути причетним до ось цього процесу змін. В тому числі зробити так, щоб Поліссю вдалося побудувати проєкт таким, яким ми його хочемо бачити.