«Керівництво Ворскли повело себе дуже дивно»: Кравчук – про конфлікт з ультрас, Зінченка, період в Ман Сіті та виступи в росії

Андрій Кравчук нещодавно перейшов у Корк Сіті та вже встиг дебютувати за новий клуб. Останньою в даний момент українською командою 24-річного хавбека була Ворскла, із якої йому довелось піти через конфлікт із уболівальниками. Ультрас полтавського клубу жорстко виступили проти Кравчука через те, що хлопець раніше грав у росії за Торпедо.

Після повномасштабного вторгнення Андрій залишив країну-агресора та деякий час тренувався з молодіжною командою Манчестер Сіті, куди йому допоміг влаштуватись Олександр Зінченко. Починав же свою кар’єру юнак у Динамо та Шахтарі, але на дорослому рівні в УПЛ дебютував за Олімпік.

Саме про ці моменти редактор сайту «Український футбол» Андрій Піскун поговорив із півзахисником, який в кінці розмови чітко позначив свою теперішню позицію.

«Були пропозиції з Вищої ліги Кіпру та Першої ліги Польщі, але мені більше сподобався варіант із Корк Сіті»

– Андрію, розкажіть, як у вас виник варіант з ірландським Корк Сіті?

– Мій агент зі своїм партнером показали тренеру Корк Сіті мій профайл, я йому сподобався і мене запросили.

– На який термін у вас розраховано контракт?

– До кінця цього сезону. Якщо команда збереже прописку в елітному дивізіоні, то говоритимемо про продовження.

– Які ще варіанти були, крім Ірландії?

– Були пропозиції з Вищої ліги Кіпру та Першої ліги Польщі. Але мені більше сподобався варіант із Корк Сіті, тому що Ірландія – це місток до англійського та шотландського чемпіонатів. Скаути цих країн постійно дивляться матчі Ірландської ліги, тому намагатимуся проявити себе.

– Розкажіть трохи про ваш новий клуб. Що являє собою Корк Сіті?

– Для міста Корк – це дуже значний та популярний клуб. На матчах команди постійно збирається повний стадіон – 7400 уболівальників. Корк Сіті є триразовим чемпіоном Ірландії, який раніше грав у єврокубках. Це клуб з історією, який зараз знаходиться не на своєму місці (після 28 турів Корк Сіті посідає передостаннє, дев'яте місце в чемпіонаті Ірландії, – прим. А.П.).

Андрій Кравчук, фото: ФК Корк Сіті

– Що каже головний тренер про ваші перспективи?

– Ліам Баклі відіграв ключову роль у моєму переході. Він особисто мені зателефонував і сказав, що бачить мене у команді, пояснив свої вимоги тощо. Мене здивувало, що він детально знав мою біографію.

– Вас брали як гравця основи чи ротації?

– Мене покликали допомогти видертися з передостаннього місця та поборотися за Кубок. Тренер мені сказав, що бачить мене як основного гравця. Але це футбол, треба доводити свою профпридатність на тренуваннях.

«Баклі запросив на обід та вечерю, потім – подивитися футбол. В Україні тренери більш закриті»

– Яка у Корк Сіті інфраструктура в порівнянні з Ворсклою?

– Я був у Ворсклі, коли команда базувалася в Ужгороді, тож мені важко судити. Тренувальне поле у Корку набагато якісніше ніж в Ужгороді, а в Полтаві я тренувався на штучному газоні.

У Корку все в британському стилі – просто і без шику, але є всі умови: тренажерний зал, тренувальне поле, їдальня, душова тощо. Для футбольного розвитку тут все є, хоч і не найновіше.

– Де ви живете?

– Перші два дні жив у готелі, а зараз клуб винайняв мені квартиру.

– Що являє собою місто Корк?

– Це друге за населенням місто Ірландії після Дубліна. Якщо порівняти з Україною, то десь як Львів. У Корку все чистенько, акуратно і люди чуйні, завжди підкажуть дорогу. Поки що мені все подобається.

– З ким ви вже потоваришували у клубі?

– Найбільше спілкуюсь із литовцем Рокасом Станулевичусом, у нас схожі менталітети. Ми з ним розмовляємо англійською, російською він принципово не говорить, а може й не знає її.

– Що вас здивувало в Ірландії?

– Найбільше здивувало ставлення тренера, раніше я з таким не стикався. Я жив з ним в одному готелі, він мене запросив на обід та вечерю, потім – подивитися футбол, якраз грали наші суперники у Кубку.

Він мені розповідав, як бачить мене в команді та як мені краще грати. І таке ставлення не лише до мене, а й до всіх хлопців. В Україні тренери більш закриті.

– Як вам рівень чемпіонату Ірландії порівняно з Україною?

– Я не сказав би, що тут надприродний рівень, команди грають у свій стиль, багато боротьби. Багато ірландців грають у Чемпіоншипі, АПЛ, шотландській лізі. Гравців цього чемпіонату постійно переглядають, тому я маю шанс себе проявити і піти на підвищення. Моя мета – допомогти клубу і щоб клуб допоміг мені.

«Зазвичай, коли ти забиваєш і віддаєш, тренер дає тобі поштовх, але, мабуть, для Скрипника це виявилось непереконливо»

– Давайте поговоримо про попередню вашу команду – Ворсклу. Як ви потрапили до полтавського клубу?

– Мені зателефонував Віктор Скрипник та запросив до Ворскли. Він сказав, що бачить мене у складі та хоче, щоб я був у його команді. Я приїхав, пройшов міні-збір, але отримав травму у товариській грі з Минаєм. Я вибув на два тижні. Перші дві гри чемпіонату України я пропустив, команда програла і всі були на нервах.

У п'ятому матчі проти Чорноморця я вийшов в основі, віддав гольову та ми перемогли – 2:1. У наступному матчі проти Металіста я забив, але ми поступилися – 2:3.

– Дивно, що після двох результативних дій наступні п'ять матчів ви просиділи у запасі.

– Для мене самого – це незрозуміло. Зазвичай, коли ти забиваєш і віддаєш, тренер дає тобі поштовх, але мабуть для Скрипника це виявилось непереконливо. Навіть зараз, дивлюся ігри Ворскли, хтось фатально помилився, але Скрипник продовжує його ставити.

Віктор Скрипник, фото: ФК Ворскла

Якщо тренер не бачив мене в основі, то можна було через заміну давати грати. Я до нього підійшов, спитав: що трапилося? Скрипник відповів, що треба працювати і чекати на свій шанс.

Я вийшов у матчі проти Кривбасу на останні п'ять хвилин, але ми грали вдев'ятьох і було складно щось показати. Після цього я знову сів на лавку.

«Коли повернувся Ракицький, Шахтар його підтримав, а керівництво Ворскли підтримало вболівальників»

– Проти вас же виступали і ультрас Ворскли через те, що ви грали в Росії?

– Так, уболівальники були проти, ще коли я переходив до Ворскли. Мені допоміг Володимир Чеснаков, який поговорив із фанатами, і ситуація затихла, не було жодних питань.

Я довго не грав і взимку запитав Скрипника: що мені робити? Він сказав, що треба пройти збори, і я повернуся до складу. Я йому довірився. Але навесні Ворскла підписала воротаря Івана Пономаренка, який грав в окупованому Криму та знову піднялася хвиля хейту вболівальників, під яку потрапив і я. Ультрас стали в позу, сказавши: «Якщо вони гратимуть, то ми будемо приїжджати і зривати матчі».

Зрозуміло, що я грав у Росії, але коли розпочалася повномасштабна війна, я покинув Торпедо і прямо заявив, що підтримую Україну. До того ж у ЗСУ воює мій двоюрідний брат.

– Як повело себе керівництво Ворскли у цій ситуації?

– Воно повело себе дуже дивно, навіть слова в ЗМІ не сказали на мою підтримку. Ось Шахтар повів себе правильно. Коли повернувся Ракицький, клуб його підтримав, а керівництво Ворскли підтримало вболівальників. Це їхній вибір.

– Як було ухвалено рішення розірвати з вами контракт?

– У березні Черняк (президент, – прим. А.П.), Фундерат (спортивний директор, – прим. А.П.) та Лисак (віце-президент, – прим. А.П.) мені кажуть: «Може, ти в оренду підеш?». Я відповів: «Яка оренда? Трансферне вікно вже зачинено!» – «Ну, в Казахстан якийсь поїдеш». Але я не був налаштований їхати до Казахстану, хотів довести свою профпридатність тут.

Спочатку Ворскла не хотіла розривати зі мною контракт. Фундерат сказав, що спробує домовитись із уболівальниками. Минає місяць, але змін немає, я не граю. Найприкріше те, що клуб мені з Пономаренком навіть не дозволяв тренуватися з командою. Ми займалися самостійно. Керівництво боялося, що вболівальники зриватимуть тренування через нас.

Як я зрозумів, керівництво Ворскли не змогло домовитися з фанатами і вирішило розірвати зі мною контракт. Я погодився, бо сенсу перебувати у клубі вже не було.

– А зі Скрипником говорили на цю тему?

– Коли вболівальники почали протестувати, він мене викликав до кабінету та сказав: «Андрію, я – за тебе! Ти мені потрібен, я в тебе вірю і буду бодатися за тебе до останнього». Але в результаті нічого не змінилося. Думаю, він не зміг вплинути на процес. Для мене взагалі вся ситуація дивна.

– Вам не прикро, що Ракицький, Каплієнко та інші українці, які грали в Росії, продовжують виступати в Україні, а проти вас уболівальники розгорнули таку кампанію?

– Я радий за хлопців, що у них все гаразд і вони грають у сильних клубах. У цій ситуації я маю більше запитань до керівництва Ворскли. Я згоден, що вболівальники мають свою думку, але клуб знав, де я грав, перед тим як підписувати зі мною контракт. Думаю, можна було вирішити ситуацію, але Ворскла окреслила свою позицію, розірвавши зі мною угоду. Напевно, вони не захотіли вступати у конфлікт із уболівальниками.

Андрій Кравчук (зліва), фото: ФК Ворскла

– Чому ви не спробували поговорити з ультрас Ворскли?

– Я хотів, але вони були категорично проти і не захотіли зустрічатися. Уболівальники навіть гравцям Ворскли сказали: «Як ви можете з Кравчуком та Пономаренком грати в одній команді, якщо вони були в Росії?». Але треба віддати належне хлопцям, вони нас завжди підтримували і розуміли всю ситуацію. Мене добре прийняли в команді, тому пацанам бажаю лише успіхів та перемог.

«Ворскла програла і в роздягальню на емоціях зайшов Лисак: «Як ви граєте?! Мені вже дзвонять!». Мабуть, Жеваго йому телефонував»

– Боргів у Ворскли перед вами не залишилося?

– Залишилися винні одну зарплату, але думаю, віддадуть. Питання грошей переді мною взагалі не стояло, я повертався в Україну, щоб допомогти клубу та своїй країні у скрутний час, і показати свою позицію. Але Ворскла не захотіла, щоб я з ними розвивався.

– Зарплати платилися стабільно, затримок не було?

– Коли я був у команді, то все сплачувалося вчасно. Зараз в це особливо не вникаю. З хлопцями спілкуюсь, кажуть: щось платять, щось ні.

– Знаю, що у Ворскли дуже великий перепад по зарплатам. Одні отримують 30 000 євро тисяч на місяць, інші – значно менше. Яка була атмосфера у команді?

– Щодо зарплат сказати не можу, у кожного це індивідуально. У Ворскли хороший колектив, який завжди був один за одного. Були спади та злети, але команда завжди трималася разом, мужики одним словом – б'ються і за себе, і за емблему.

– Скрипник – це топ-тренер чи ні?

– Важке питання. Коли футболіст не грає, він завжди чимось незадоволений. Коли я тільки переходив у Ворсклу, то всі хлопці казали, що Скрипник – топ-тренер і топ-людина. Щодо тренувального процесу, мені все подобалося, було багато цікавих вправ, Скрипник все показував і детально пояснював. Якщо взяти мою ситуацію, то маю питання до Скрипника, але для багатьох він топ-тренер, тож нехай таким і залишається.

– Що говорили у Ворсклі про власника клубу Жеваго?

– Коли я був у команді, про Жеваго не говорили жодного слова. Був момент, що Ворскла програла і в роздягальню на емоціях зайшов Лисак: «Як ви граєте?! Мені вже дзвонять!». Мабуть, Жеваго йому телефонував. Думаю, він цікавиться клубом, і Ворскла для нього щось означає.

«Влада приготувала на вечерю смачну пасту. Я ще здивувався, думав, що Зінченко не їсть таке, а харчується режимно»

– Ми йдемо від сьогоднішньої вашої кар'єри до її початку. Наступний блок – Манчестер Сіті. Розкажіть, як ви потрапили до молодіжної команди «міщан».

– Коли розпочалася повномасштабна війна і я покинув Торпедо, зі мною зв'язався менеджер Олександра Зінченка – Артем. З Зіною ми були знайомі ще по академії Шахтаря, хоча він старший за мене. Артем запропонував мені потренуватися з Манчестер Сіті. Я дуже вдячний тренеру U-23 Брайану Мерфі, що дав мені шанс.

Мені імпонує, що в Англії та Ірландії дуже відкриті люди. Спочатку до мене придивлялися на тренуваннях, але в цей час постійно розмовляли, підказували.

Коли Ман Сіті U-23 грав фінальну гру чемпіонату в Лідсі, мене взяли з собою, я був з хлопцями в роздягальні. Команда – як єдине ціле. Я був приємно шокований таким ставленням до себе.

– Чи бачили ігри основної команди Ман Сіті?

– Звичайно! Перша команда тренувалася поряд – через поле. Кілька разів нас навіть запрошували постояти фішками.

– Хто вас вразив у Манчестер Сіті?

– Насамперед – це Зінченко, бо я його знаю. Також відзначу Де Брюйне та Бернарду Сілву, дуже технічні хлопці.

– Як Гвардіола поводився на тренуваннях?

– Він дуже вимогливий та енергійний, людина живе футболом. У Гвардіоли аж очі горять, видно, як він кипить. Декілька разів я залишався подивитися за тренуванням першої команди. Зіна інколи навіть брав мене пробивати по воротах, ми з ним брали участь у різних челенджах.

– Зінченко веселий хлопець. Чи були якісь приколи у Манчестер Сіті?

– У них мікроклімат дуже класний. Зіна постійно жартував із Марезом та Канселу. Вони грали в кумедний челендж – дають пас з 16-ти метрів і якщо ти не зміг забити, то перекидаєшся. Загалом – своя атмосфера.

Андрій Кравчук та Олександр Зінченко, фото: Instagram

– Яка розмова із Зінченком вам запам’яталася?

– Я йому дуже вдячний, що він надав можливість потренуватися в одній із найкращих команд світу. Ми з ним говорили здебільшого про футбол, нічого такого. Якось Зіна запросив мене в гості. Влада приготувала на вечерю смачну пасту. Я ще здивувався, думав, що Саня не їсть таке, а харчується режимно. Ми вечеряли та дивилися футбол – Лігу Європи. Було класно. 

«Ван Леувен часто повторював: «Ми – Шахтар і завжди маємо бути першими»

– Розкажіть, яким Зінченком був в Академії Шахтаря? На той час було видно, що це майбутній гравець Ман Сіті та Арсеналу?

– Він завжди був лідером і виділявся, але на той час ніхто не міг подумати, що він буде в Манчестер Сіті. Зіна вже тоді викликався в юнацьку збірну і його визнавали найкращим півзахисником чемпіонату. Я рівнявся на нього та Юрченко.

– Ви перетнулися в Академії з Патріком ван Леувеном. Яке враження він справив на вас?

– Він приділяв дуже багато уваги академії, часто зі мною розмовляв. Мені він здавався надто суворим, але справедливим. Патрік часто повторював: «Ми – Шахтар і завжди маємо бути першими. Я в тобі бачу потенціал, і ти можеш стати топовим гравцем».

– На Вікіпедії вказано, що вашим першим клубом у дитинстві було Динамо. Як ви з київського гранда потрапили до Шахтаря?

– Коли мені було 6 років, батьки побачили у мені футболіста. Я пройшов відбір у Динамо, і ми переїхали до Києва. До 10 років я був у київському клубі, але там були свої мутки – хтось із дітей грав за гроші, за блатом тощо. У батьків з'явилися сумніви щодо мого майбутнього в Динамо, тому вони вирішили повезти мене на день відкритих дверей у Шахтар для порівняння. Мене помітив ван Леувен і запросив до Академії. Ми погодились.

– Луческу залучав вас до тренувань із першою командою?

– Ні, нам тоді було по 15 років, але ми самі просто ходили дивитися. Коста, Фернандіньо, Ракицький, Мхітарян, Срна та інші футболісти першої команди після занять виносили нам свої бутси з автографами, і ми мало не билися за них із хлопцями, потім мінялися ними, уявляли себе зірками Шахтаря.

– У першу команду Шахтаря пробитися було нереально?

– Зараз реально, адже хлопці грають, а тоді було складно. Коли я виступав за U-17, нас навіть до дубля не підпускали, бо там грали більш вікові футболісти і потрібно було йти крок за кроком.

Я був на провідних ролях у своїй віковій категорії, але згодом отримав важку травму і пропустив півтора роки. За цей час в Академії змінилися тренери, пішов ван Леувен, і Шищенко сказав, що не бачить мене в команді, тому я вирішив піти.

«Думаю, якби не дискваліфікація, то Гельзін не пішов би з Олімпіка і клуб продовжив би жити»

– Ви опинилися у донецькому Олімпіку.

– Дякую за це Ігореві Климовському, який взяв мене в дубль. Він дав мені ігровий час після травми і за півроку Роман Санжар перевів мене до першої команди Олімпіка. Але дебютував в УПЛ я вже за В'ячеслава Шевчука.

Шевчук для мене – топ тренер. При ньому Олімпік не показував результату, але тренувальний процес мені дуже подобався. В'ячеслав Анатолійович дуже вимогливий, але людяний і за нього хотілося битися на полі. Він жив футболом. Те саме можу сказати про Ротаня, який був помічником у Шевчука.

– Потім команду очолив Вісенте Гомес. Як працювалося з ним?

– Чудово! Я вважаю його одним із найкращих тренерів у своїй кар'єрі. Перед Вісенте до Олімпіка прийшов тренер-бразилець Жуліо Сезар, який не бачив мене в команді, і я поїхав на перегляд до Ракува. Польський клуб уже хотів брати мене в оренду з правом викупу, але Гельзін не хотів мене відпускати. Ракув хотів купити мене за 100 тисяч, а Олімпік вимагав 150. У результаті переговори зірвалися. Але Сезара звільнили після чотирьох поразок поспіль і на його місце прийшов Вісенте

Спочатку у нас із ним були міні-конфлікти, ми обидва запальні хлопці, але потім Вісенте дав мені шанс і в мене пішло. Він знайшов до мене підхід і дуже допоміг. Іспанець пояснював кожному гравцеві його функціональні обов’язки. За нього Олімпік намагався грати в комбінаційний футбол.

– Розкажіть про якийсь конфлікт із Вісенте?

– На тренуванні був один випадок. Я по-іншому бачив ситуацію з тактичної перебудови і стояв на своєму, не послухавши Вісенте. Він лютував, що 19-річний молодик йому вказує. Минув деякий час, я приїхав з юнацької збірної, і після якоїсь вдалої гри за його схемою, проти якої я тоді протестував, Вісенте до мене підійшов і каже: «Ну, що ти мені тепер хочеш сказати?».

Вісенте Гомес, фото: ФК Аль-Айн

Ми посміялися і конфлікт був улагоджений. Вісенте завжди був на позитиві. Я вважаю, що він міг більше дати Олімпіку, але рано пішов із команди.

– А який був Гельзін, чи часто він приходив на тренування?

– Так, він часто з нами тренувався і жив командою, суто футбольна людина. Після перемог завжди заходив привітати нас у роздягальню, а після поразок тримав себе в руках – стільці не літали. Думаю, якби не дискваліфікація, то він не пішов би з Олімпіка і клуб продовжив би жити.

«Нас вивели на вулицю з речами і чоловік з автоматом сказав: «Ми хочемо забрати ваш автобус». Як потім мені сказали, про це доповіли Ахметову і він вирішив питання»

– Як ви пішли з Олімпіка?

– У мене закінчився контракт, Олімпік запропонував новий, але я подумав, що зможу знайти кращий варіант. Проте у мене була висока компенсація як за молодого гравця, а багато клубів хочуть безкоштовних Мессі. Компенсація побудована у вигляді сітки: якщо переходиш в Екстраклясу, то за тебе мають заплатити 400 тисяч євро, до Австрії – 500 тисяч, до іншого клубу УПЛ – 250 тисяч. Ці гроші надходять до УАФ, яка їх розподіляє між клубами, що виховали мене, тобто Шахтарем та Олімпіком.

В Україні та Європі такі гроші платити ніхто не хотів за молодого хлопця, заплатило лише московське Торпедо. Я їм обійшовся у 150 тисяч доларів. Ось так я потрапив до Росії, на той момент це був єдиний варіант для мене, а закінчувати кар'єру 20 років я не хотів.

– Ви розуміли на той час, що війна в Україні триває з 2014 року?

– Мені було 19 років, і я до кінця не розумів, що відбувається. У нас йде АТО, а між Україною та Росією ходять потяги. Це вже зараз я склав пазл.

Пам'ятаю, коли все починалося, мені було 14 років і Шахтар вивозив нас із Донецька. На блокпості зайшли озброєні люди у балаклавах із «ДНР». Нам було дуже страшно. Нас вивели на вулицю з речами і чоловік з автоматом сказав: «Ми хочемо забрати ваш автобус». Як потім мені сказали, про це доповіли Ахметову і він вирішив питання. У результаті нас пропустили, і ми поїхали далі.

– Як ви дізналися про початок повномасштабної війни?

– Я був на зборах із Торпедо в Туреччині, о 5-й ранку мені подзвонила мама і сказала, що почалась війна. Спочатку я не міг повірити в це, а потім прийшло усвідомлення жаху. Я проти війни і те, що зараз відбувається, – це неправильно.

– Як відреагувало Торпедо?

– Клуб пішов мені на зустріч, хоч спочатку не хотів відпускати, адже за мене були заплачені не малі для них гроші. Але я наполіг на своєму, бо не міг зробити інакше, коли мама сидить у підвалі, а двоюрідний брат з першого дня воює на фронті.

– Як ваші російські екс-одноклубники відреагували на війну?

– Усі були проти війни. Навіть тренер Олександр Бородюк був шокований і сказав: «Яка війна?! Ми з українцями брати!». Але публічно свою позицію вони висловити не можуть, бо бояться, у всіх є сім'ї, а в Росії зараз дуже жорсткі заходи до інакодумців, можна й у в'язницю потрапити.

«Зараз я негативно ставлюся до Росії. У ХХІ столітті розв'язувати війну неприпустимо та неправильно»

– Зараз ви шкодуєте, що пішли тоді до Торпедо?

– Я намагаюся ні про що не шкодувати у житті, особливо про те, що змінити вже неможливо. Значить, Бог мене так веде, і я йому за все вдячний.

Андрій Кравчук, фото: ФК Торпедо

– Позначте вашу сьогоднішню позицію, щоб вас могли почути українські вболівальники.

– Я проти війни та підтримую Україну, бо я українець. Я впевнений, що рано чи пізно ми переможемо.

– Якою ви бачите нашу перемогу у війні?

– Я дуже хочу, щоб Україна повернула кордони 1991 року, настав мир і люди перестали гинути. Думаю, Україна об'єднається і стане ще сильнішою.

– Як ви зараз ставитеся до Росії?

–  Погано, я негативно ставлюся до Росії. У ХХІ столітті розв'язувати війну неприпустимо та неправильно. На землі має бути мир.

– Як ви вважаєте, головний корінь зла Росії – це Путін?

– Чесно, не знаю. Я не думаю, що він сам на все впливає, в нього є якісь радники.

– Якби ви опинилися перед Путіним із зарядженим пістолетом, ви б вистрілили в нього?

– Ні. Я не вбивця і не можу вбивати людей, якими б вони не були. Нехай покарання йому вибере Бог.

– Слава Україні!

– Героям слава!